'''Неокла́сикинЕАнаЦЫсты''' також '''Київські неокласики''' — група українських поетів та письменників-модерністів початку [[20 століття]]. До неокласиків належали [[Микола Зеров]], [[Павло Филипович]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайло Драй-Хмара]], [[Освальд Бургардт]] (псевдонім [[Юрій Клен]]), [[Максим Рильський]]. До кола неокласиків відносять також таких авторів: [[Петров Віктор Платонович|В. Домонтович]], [[Могилянський Михайло Михайлович|Михайло Могилянський]], [[Якубський Борис Васильович|Борис Якубський]], [[Лебідь Ананій Дмитрович|Ананій Лебідь]], [[Новицький Михайло Михайлович|Михайло Новицький]], [[Савченко Степан Володимирович|Стефан Савченко]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Ніковський Андрій Васильович|Андрій Ніковський]], [[Борзяк Дмитро Семенович|Дмитро Борзяк]]. Неокласики позиціювали себе як естетів і жорстко протиставляли себе [[Народництво|народництву]] і [[романтизм]]у. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського [[модернізм]]у.
На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925—1928 pp.
