Історія Давнього Ізраїлю та Юдеї: відмінності між версіями

Давид був переконаний, що для затвердження царської влади в країні йому необхідна столиця, яка б не належала жодному племені та могла служити спільною столицею для всього народу. Для цієї мети він запримітив одну неприступну фортецю на межі племенамиплеменам Юди та Веніаміна. Незважаючи на всі зусилля ізраїльтян, місто-фортеця, яка тоді належаланалежало хороброму племені євусеянина не здавалося без бою. Це був [[Єрусалим]], який, за сучасними історичними відкриттями, ще до вступу євреїв в Ханаан займав важливу ланку серед інших міст країни, маючи над ними свого роду гегемонію. Ця твердиня тепер повинна була впасти перед могутністю нового царя, і Давид заснував в ній свою царську столицю. Нова столиця завдяки своєму стратегічному розташуванню почала швидко притягувати до себе юдейське населення, ставши заможним та впливовим містом. Єрусалим став одним з найвідоміших міст в історії не тільки ізраїльського народу, а й усього людства.

З часу правління Давида починається швидкий розквіт і всього царства. Завдяки надзвичайній енергії цього геніального царя досить швидко були приведені в порядок незлагоджені справи внутрішнього благо-устрою, занедбані невдалим царюванням його попередника. Після цього, почався цілий ряд переможних воєн, під час яких остаточно були розтрощені найлютіші вороги Ізраїлю — филистимляни, а також [[моавитяни]] і Едом, землі яких стали надбанням Ізраїлю. Завдяки цим перемогам і завоюванням царство ізраїльського народу зробилося могутньою монархією, яка протягом того часу керувала всією Західною Азією. Згідно розповідей із Біблії, через страх перед Давидом численні народи змушені були платити велику данину грізному для них царю. З фінікійцями ізраїльтяни розвинули дружні відносини, і ця дружба з цим народом була дуже корисна і вигідна їм у справі розвитку торгівлі

та матеріальної культури. РазомОдночасно з тим подіями почало швидко розвиватися і духовне життя. Саме на той час припадає розквіт давньоєврейської духовно-релігійної поезії, яка зайняла особливе місце з надзвичайно зворушливою глибиною і вражаючою гамою почуттів в [[Книзі Псалмів|псалмах]] самого Давида та наближених до нього співаків. В кінці його царювання, внаслідок такого звичаю царів як полігамія ( багатожонство) почалися неприємні наслідки, якими були затьмарені останні роки життя великого царя. Після суперництва за владу, зрештою престол перейшов до сина його найулюбленішої дружини, х — Версавії, до юного [[Соломон|Соломона]] (близько 1020 р. до н. е.).