Історія Давнього Ізраїлю та Юдеї: відмінності між версіями

Внутрішнє беззаконня і загальне самоуправство довершують картину життя ізраїльського народу в ті дні, «коли у нього не було царя і коли кожний робив те, що йому здавалося справедливим» ({{Біблія|Суд.|21:25}}). В такому плачевному стані народу загрожувала остаточна загибель. Проте цього не трапилося завдяки найвідомішому останньому вірному Божому судді [[Самуїл]]лу. Своїм проникливим розумом він відкрив джерело біди свого народу, присвятивши усе своє життя його благоустрою і наважився зробити в ньому радикальне релігійно-громадське перетворення. Зосереджуючи в одній особі і духовну, і цивільну владу та будучи палким прихильником віри батьків, він, з метою відродження народу, сам будучи пророком і вчителем віри, прийшов до думки заснувати установу, яка могла б назавжди служити джерелом духовної просвіти і з якого могли б виходити освічені служителіі віри і закону. Такими установами стали «школи пророків» або так звані — «громад пророків». З цих шкіл згодом вийшли ті доблесні мужі, які безстрашно говорили гірку правду сильним світу цього. Спонукані самовідданими турботами про справжнє благополуччя народу, вони були безстрашними поборниками справжньої релігії і виступали її рішучими захисниками не зважаючи на всілякі небезпеки. ЇхЇхня діяльність розвивалася і міцнішала в міру історичного життя народу, і з плином часу вони стали грізними месниками за всякевсяку зраду релігії, істини і справедливості. Своєю невтомною проповіддю вони з цього часу не переставали будити совість народу і його правителів і тим підтримували в ньому дух істинної релігії та високі моральні норми.