Дудчани: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 54:
 
==Депортація бойків==
[[15 лютого]] [[1951]] року було підписано умову, за якою [[СРСР]] передавав [[Польща|Польщі]] ділянку державної території в [[Дрогобицька область|Дрогобицькій області]] загальною площею 480 км кв. В цій території опинився повністю Нижньо-Устрицький район (27 сільських рад і районний центр), три сільради Стрілківського р-ну (Бистрянська, Липецька і Міхновецька) і чотири сільради Хирівського р-ну (Коростенківська, Ліскуватенська, Нановська і Стебницька). Внаслідок цього обміну було переселено вглиб [[УРСР]] 51 тисяча українців з 42 населених пунктів: ця “внутрішньоукраїнська” депортація тривала з травня по жовтень 1951 року. СРСР отримав натомість ділянку в районі міст [[Кристинопіль]], [[Белз]] і [[Угнів]], з покладами [[кам'яне вугілля|кам’яного вугілля]] та залізничної гілкою, яка поєднувала Львів з Володимир-Волинським і Ковелем. Частина виселених з гір українців (мешканців етнічної Західної Бойківщини) було розселено також і в цьому районі, а в новоствореному [[Бещадський повіт|Бещадському повіті]] Польщі були поселені також поляки з відданої СРСР території. Перед здачею району Польщі радянська влада провадила інтенсивну вирубку лісів, натомість лісонасадженням ніхто не займався. Українське населення в Бескидах поставили перед фактом, що до осені воно має виїхати: кожному селу повідомляли адресу нового місця проживання, строки і порядок виселення.
 
Багато хто з селян не вірив в переселення. Важким було прощання бойків зі своїми церквами. Громада Лютовищ (перейменованих в тому часі на Шевченкове) постановила закопати відлиті на початку ХХ ст. на зароблені односельцями в [[Америка|Америці]] гроші дзвони “Іван” (500 кг) і “Михайло” (150 кг) між церквою і кладовищем: ніхто тоді не думав, що покидає Бескиди назавжди.