Гігієнічна прокладка: відмінності між версіями

нема опису редагування
(вичитка, вікіфікація, шаблон)
Немає опису редагування
 
== Опис ==
Одноразові ментруальні прокладки складаються з тонкого шару [[Адсорбція|адсорбуючою]] матеріалу і зовнішнього покриття, з верхнього боку виконаного з м'якого пористого матеріалу, а з іншого з клейкою смугою, що кріпиться на білизну.
 
Багаторазові прокладки зроблені із тканини, найчастіше [[бавовна|бавовни]], яку можна прати.
 
== Історія ==
До появи менструальних прокладок жінки обмежували виділення, поміщуючи у [[Піхва жінки|вагіну]] мох, [[Тампон гінекологічний|тампонуючи]] ним кровотечу, або виготовляли подушечки з різних рослинних волокон (листя банана, тканин).
 
Перші [[засоби менструальної гігієни]] з'явилися у [[Вавилон|Вавилоні]]і та [[Стародавній Єгипет|Стародавньому Єгипті]]. Єгиптянки використовували розм'якшений [[папірус]] як жорсткий тампон. В Давній Греції тампони виготовлялися із пуху, обгорнутого навколо маленьких шматочків деревини. В Римській імперії прокладки робили з м'якої шерсті. В інших частинах світу матеріалами слугували папір, мох, шерсть, шкури тварин і тра́ви, що поглинали менструальні виділення.
 
В [[Середньовіччя|Середньовічній]] Азії, на відміну від Європи, жінки дотримувались гігієни. На азійському континенті з'явилися одноразові прокладки — паперові серветки, складені конвертом, що утримувались хустинкою, закріпленою на поясі. Пізніше в Японії почали виготовляти гігієнічні пояси з пропущеною між ногами смугою. Між смугою та [[Вульва|вульвою]] закладалася серветка: пояс був багаторазовим, серветка — одноразовою. Зовні пояс нагадував перегорнутий кошик.
 
Європейські дами користувалися подолами сорочок або нижніх спідниць, які заправлялися поміж ніг. В Російській імперії іноді використовувались «сороміцькі порти» з товстого матеріалу — менструальні виділення поглиналися безпосередньо портами, які знаходились під широкими спідницями. Для поглинання деякі заможні жінки вставляли у вагіну шматочки тканини. Однак більшість жінок не могли цього робити, дозволяючи менструальній крові витікати природнім шляхом.
 
У 1888 році в США з'явилася перша реклама одноразових серветок. Також жінки користувалися багаторазовими саморобними прокладками із [[фетр]]у або полотна, які після використання складалися в пакет і прополіскувались у ванній. Після висихання їх можна було використовувати знову. Через відсутність [[туалет]]ів прокладки замінювали у спальні або іншому зачиненому приміщенні. Для додаткового захисту від протікання використовувались фартухи, які захищали верхню спідницю від забруднень, а також менструальні труси-бріфи.
 
Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] американська фірма «Кімберлі-Кларк» розробила матеріал [[целюкотон]], який поглинав вологу у п'ять разів швидше за звичайну [[Вата|вату]], для поглинаючих пов'язок для крові поранених солдатів. Визнаючи ефективність технології, що являла собою суміш [[Целюлоза|целюлози]] та [[Бавовник|бавовни]], медсестри воєнного часу почали використовувати одноразові пов'язки для поглинання менструальної крові. Відкриття справило значний вплив на розвиток засобів гігієни. У 1920 році в містечку Ніна, штат [[Вісконсин]], було запущено масове виробництво одноразових менструальних прокладок «Целлюнап», перейменованих наступного року на «[[Kotex]]». По закінченню війни технологія комерціалізувалась та охопила ринки індустріальних країн.
 
Ці прокладки стали великим кроком вперед, будучи дуже зручними і не вимагаючи кріплення до талії спеціальними ременями. Аптеки, які продавали «Kotex» за 50 центів, виставляли біля каси дві коробки з прокладками та грішми. За відсутності коробок було достатньо сказати пароль із назвою. Пачки з прокладками продавалися без написів та малюнків, а їх поглинаюча здатність була дуже низькою. Див. [[Менструальні табу]].
 
У 1927 році компанія [[Johnson & Johnson]] представила менструальні прокладки «Modess». Тоді ж [[Ліліан Гілбрет]] удосконалила гігієнічний пояс із еластику, що кріпився на талії, від якого спереду і ззаду спускалися вниз дві лямками з металічними затискачами. До затискачів кріпилася прямокутна прокладка. Іноді до поясу вставлялися дві довгі і товсті прокладки, які прикривали всю промежину. Після походу в туалет жінки змінювали прокладки і викидали використану в смітник.
До того часу прокладки спалювались у камінах або переносних тиглях. Через те, що прокладки часто збивалися і протікали, жінки носили щільні труси, іноді з водонепроникним шаром в промежині, які зменшували протікання і викликали потіння вульви. На деяких трусах були спеціальні пристосування для додаткового кріплення прокладки, які доводилося часто міняти. У 1930-х роках [[Леона Чалмерс]] створює [[Менструальна чаша|менструальну чашу]] з алюмінію та твердої гуми і запускає рекламу прокладок на сторінках жіночих журналів.
 
Ця стратегія призвела до швидкого успіху: до початку Другої світової війни доля фетрових прокладок зменшилась до 20 %, а до кінця 1940-х — до 1 %. Після цього багаторазові прокладки остаточно відійшли у минуле. У 60-х роках [[сексуальна революція]] остаточно зняла більшість заборон, зокрема й на рекламу засобів жіночої гігієни.
В наступні два десятиліття прокладки продовжували вдосконалюватись, з'явився захисний нижній шар і «сухий» поглинаючий шар, крильця, а також матеріали-поглиначі. До того часу жінки СРСР користувалися саморобними засобами гігієни із вати, марлі і туалетного паперу. Після розпаду СРСР в рекламі прокладок з'явилася блакитна вода, якою зображують менструальну кров у демонстраціях поглинальної здатності прокладок.
 
Сучасні засоби жіночої гігієни виготовляються із природної сировини та з використанням передових технологій. Вони можуть закріплюватись до спідньої білизни або вшиватися всередину. Деякі прокладки можна змивати в [[унітаз]] за умови, якщо вони виготовлені із розчинних матеріалів.
 
== Види ==
135 502

редагування