В'єтські мови: відмінності між версіями

'''В'єтмионґські мови''' — група [[аустроазіатські мови|аустроазіатських мов]]. Розповсюджені в основному у [[В'єтнам]]і та на сході [[Лаос]]а. Поділяються на 5 підгруп:

 

За типологією, усі в'єтмионґські мови – [[ізолюючі мови|ізолюючі]]. Фонологічним системам властиві [[склад]]ові [[тон (лінгвістика|тон]]и, тенденція до моносилабізму (односкладових слів). В архаїчних мовах (групи 3-5) зустрічаються дісилабічні (двоскладові) слова структури CVCVC (приголосний-голосний-приголосний-голосний-прголосний), у яких тон першого складу — фіксований, а голосний другого складу – або нейтральний, або гармонійний до голосного першого складу. Набір приголосних, якими можуть закінчуватися слова – більший за той, який мають в'єтнамська та мионґська мови, а кількість тонів — менша. З історичним розвитком другі склади відпадали або ж стягувалися з першим складом, набір кінцевих приголосних зменшувався; натомість розвивалися специфічні тони у словах, які втратили другий склад.

 

Усі в'єтмионґські мови, окрім в'єтнамської, безписемні. Опис та дослідження цих мов почалося у XIX столітті. Майже всі вчені (А. Масперо, М.Е. та М.А. Баркери, Л.К. Томпсон) користувалися даними лише в'єтнамської та мионґської мов, оскільки даних по інших мовах не мали. Тільки М. Ферлю використовував у своїх працях дані мови тхавунґ. З кінця 70-х років XX століття в'єтмионґські мови активно вивчаються у В'єтнамі.