Лозино-Лозинський Гліб Євгенович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Kvandr (обговорення | внесок)
мНемає опису редагування
Kvandr (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Гліб Євге́нович Лози́но-Лози́нський''' (*  [[7 січня]] [[1910]] р. ([[25 грудня]] [[1909]]), [[Київ]]  — † [[28 листопада]] [[2001]], [[Москва]], РФ) — конструктор багаторазових космічних систем (СРСР, РФ).
 
== Біографія ==
== З творчої біографії ==
 
Народився в сім'ї [[дворянин]]а, [[присяжний повірений|присяжного повіреного]] [[25 грудня]] [[1909]] року за "старим стилем", і позаяк у документи зміну дати не внесли, своїм днем народження вважав [[25 грудня]].
Навчався в [[Харківський механіко-машинобудівний інститут|Харківському механіко-машинобудівному інституті]].
 
Родина тривалий час мешкала в [[Кременчук]]у. Тут Гліб закінчив трудову школу (пішов одразу в 7-й клас), у професійно-технічній школі отримав фах [[слюсар]]я.
Від [[1932]] року Лозино-Лозинський працював у авіаційній промисловості. Зокрема, в Харківському авіаційному інституті був одним із розробників паротурбінного двигуна для тяжкого бомбардувальника А.Туполєва.
 
[[1926]] - поступив у [[Харківський політехнічний інститут|Харківський механіко-машинобудівний інститут]], якй успішно закінчив [[1930]] року (квалифікація "інженер-механік" за спеціальністю «Паротехніка»). За розподілом потрапив на [[Турбоатом ВАТ|Харківський турбогенераторний завод]].
Від [[1941]] р. — в конструкторському бюро А.Мікояна, брав участь в організації серійного виробництва родини літаків МіГ.
 
[[1932]] - перейшов на роботу в [[Харківський авіаційний інститут]] інженером науково-випробовувальної станції. Тут брав участь у розробці першого радянського [[паротурбінний двигун|газотурбінного двигуна]] (ГТД) РТД-1 (був використаний у важкому [[бомбардувальник]]у [[Туполєв Андрій|А.Туполєва]]).
По-справжньому талант Г.Лозино-Лозинського як організатора та конструктора розкрився під час створення авіаційно-космічної системи «Спіраль», яка мала бути радянською відповіддю на створення в США ракетоплана «Х-15».
 
[[1939]] - переведений до Центрального котло-турбінного інституту (ЦКТІ, [[Ленінград]]). Разом з [[Люлька Архип|А.М.Люлькою]] розробляв проект авіаційної [[силова установка|силової установки]] з [[поршневий двигун|поршневим двигуном]] і [[форсажна камера|форсажною камерою]].
 
Початок [[1941]] р. - повертається в [[Україна|Україну]] (до [[Київ|Києва]]).
 
Серпень [[1941]] р. - через наступ німецьких військ евакуйований до [[Самара (місто)|Куйбишева]].
 
ВідБерезень [[19411942]] р. - вприйнятий до конструкторськомуконструкторського бюро А.Мікояна, брав участь в організації серійного виробництва родини літаків [[МіГ]]. Згодом разом із КБ А.Мікояна переїхав до [[Москва|Москви]].
 
По-справжньому талант Г.Лозино-Лозинського як організатора та конструктора розкрився під час створення авіаційно-космічної системи «Спіраль», яка мала бути радянською відповіддю на створення в [[США]] ракетоплана[[ракетоплан]]а «Х-15».
 
Багаторазова авіаційно-космічна система (АКС) «Спіраль» складалася з орбітального пілотованого літака з ракетним прискорювачем та гіперзвукового літака-розгонника. Запуск орбітального ступеня повинен був відбуватися на висоті 24-30 кілометрів на швидкості, що в 6 разів перевищує швидкість звуку.
 
Після успішного польоту американського багаторазового корабля «[[Спейс Шаттл]]» [[1972]] року проект «Спіраль» був зупинений.
 
[[1976]] року очолив Науково-виробниче об'єднання «Молнія», якому була доручена розробка [[Буран (орбітальний корабель)|багаторазового орбітального корабля «Буран»]] як відповідника «Шаттлу[[Шаттл]]у». [[15 листопада]] [[1988]] року радянський «Буран» здійснив свій перший (й останній) космічний політ. Через фінансові й інші проблеми [[СРСР]] скоротив свої космічні програми, у тому числі й програму «Буран».
 
В кінці 1980-х років Г.Лозино-Лозинський разом з групою однодумців паралельно основній роботі розробляв багаторазову авіаційно-космічну систему «МАКС». Цей проект був унікальним своєю низькою собівартістю, міг базуватися на звичайних аеродромах і «вписувався» в існуючі системи наземного комплексу управління космічними польотами.