Відкрити головне меню

Зміни

26 байтів додано ,  9 років тому
 
== Короткі відомості ==
Йоса Бусон народився [[1716]] року в селі Кема повіту Хіґасінарі провінції [[провінція Сеццу|Сеццу]]<ref>Сучасний квартал Кема району [[Міякодзіма, Осака|Міякодзіма]] міста [[Осака]].</ref>, в родині заможного селянина. В середині [[1730-ті|1730-х]] він самостійно вирушив до міста [[Едо (місто)|Едо]] навчатися малюванню, [[поезія Китаю|китайській]] і [[поезія Японії|японській поезії]]. [[1737]] року хлопець став учнем [[Хаяно Хадзін]]а, наступника легендарного [[Мацуо Басьо|Басьо]],. а післяПісля смерті наставника [[1742]] року, він перебрався до міста [[Юкі, Ібаракі|Юкі]] в провінції [[провінція Сімоцуке|Сімоцуке]], де став навчатися у майстра [[Ісаока Ґанто|Ісаоки Ґанто]]. Згодом, під впливом поезії і життєвого шляху Басьо, молодий поет вирушив у подорож по [[Північна Японія|Північній Японії]] і через два роки він видав свою першу «Новорічну збірку» з віршами ''[[хайку]]'' в місті [[Уцуномія, Тотіґі|Уцуномія]]. В ній він вперше використав псевдонім «Бусон» (Ріпкове село). Наступного,[[1745]] року, поет опублікував в Юкі посмертну оду на честь митця [[Хаямі Сінґа|Хяамі Сінґи]], що була написана у новому стилі «[[Верлібр|вільного вірша]]». Ймовірно того ж року, Бусон прийняв чернечий постриг у місцевому монастирі Ґуґьо, який прикрасив своїми настінними розписами.
 
[[1751]] року 36-річний поет вирушив до столиці [[Кіото]]. Він прагнув вивчити нові тенденції у образотворчому мистецтві, які започаткували [[Сакакі Хякусен]] і [[Іке но Тайґа]]. Через три роки Бусон виїхав на етюди до сусідньої провінції [[провінція Танґо|Танґо]], де провів 3 роки. Він опанував техніку китайського деревориту, розвинув зорову пам'ять і створив велику кількість картин. Бусон віддавав перевагу китайському стилю над японським, малюючи переважно [[тушеві картини|тушеві пейзажі]] та образи китайських божеств і святих. Після повернення до Кіото він змінив своє прізвище на Йоса, одружився і мав у шлюбі одну доньку. Завдяки завершенню в [[1763]] році двох великих настінних розписів «Гори і води»<ref>{{lang-ja|山水図}}.</ref> та «Дикі коні»<ref>{{lang-ja|野馬図}}.</ref> він здобув у столиці визнання одного з провідних художників.
Протягом [[1764]]—[[1772]] років Бусон переважно займався малюванням. В цей час він здійснив подорож до провінції [[провінція Санукі|Санукі]] в [[1766]]—[[1768]] роках, де розвинув оригінальну техніку передачі кольору відтінками туші. Після цього [[1771]] року Бусон спільно з Іке но Тайґою створив серію картин «[[Десять зручностей, десять приємностей]]», яка вважається шедевром японського інтелектуального стилю ''будзін-ґа'' нового часу. Бусон також активно почав складати нові ''хайку'', використовуючи мотиви японської класичної літератури й історії та [[естетика|естетичні]] прийоми китайської романтичної поезії.
 
[[1770]] року Бусон успадкував головування у поетичній школі [[Яхантей]], яку свого часу очолював його покійний наставник Хаяно Хадзін. Наступного року він видав збірник ''хайку'' «Весна 1771»<ref>{{lang-ja|明和辛卯春, しんぼうのはる}}.</ref>. Особливо успішними були збірники «Ясний ворон»<ref>{{lang-ja|あけ烏}}</ref> [[1773]] року та «Продовження ясного ворона»<ref>{{lang-ja|続明鴉}}.</ref> [[1776]] року, створені на популярній хвилі захоплення японською старовиною. Сам Бусон мислив себе не стільки як поет скільки як художник, тому поставив свого учня Кіто заступником поетичної школи, прагнучи скоріше передати йому головування в Яхантеї. Проте японські інтелектуали вважали навпаки і щорічно сходилися до Кіото, аби отримати настанови від від Бусона-поета. Серед них були [[Басуй]] і [[Ранко (поет)|Ранко]] з [[Канадзава|Канадзави]], Тьора з [[провінція Ісе|Ісе]], [[Кьотай]] з [[Наґоя|Наґої]], та інші. Завдяки контактам з цими людьми Бусон налагодив систему продажу своїх поетичних і художніх творів у регіони.
 
[[1776]] року поет взяв участь у віршових читаннях в монастирі [[Конпукудзі]] на сході столиці, що були організовані за ініціативи [[Хіґуті Дорю]]. Бусон почав переписувати [[сутри|сутри]] і подумувати над відходом від мирської діяльності. Водночас заснував класи для вивчення ''хайку'' і видав спільно із учнем Кіото збірку «Персики і сливи»<ref>{{lang-ja|もゝすもゝ}}.</ref>. [[1777]] року, після видачі заміж єдиної доньки, поет опублікував під своєю редакцією збірник «Веселощі Яхан»<ref>{{lang-ja|夜半楽, やはんらく}}.</ref>, до якого увійшла його ностальгічна колекція ''хайку'' «Мелодія весняного вітру Кеми»<ref>春風馬堤曲, ばていのきょく.</ref>. Вона вважається шедевром світової літератури.