Латинська література в Україні: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
AS (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 11:
Також немало латиномовних творів містить літературно-публіцистична спадщина тих, без чиїх імен сьогодні важко уявити давню українську літературу: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Христофор Філалет, Костянтин Острозький, Йов Борецький, Захарія Копистенський, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда.
Досліджена лише почасти і потребує продовження та поглиблення студій історіографічна проза С. Окольського, М. Хвальковського, [[Юзефович Ян Томаш|Я. Юзефовича,]] М. Лучкая та інші твори менш відомих чи анонімних авторів, які послуговувалися латиною. Хоча вже за тогочасними правилами, історик мусив нічого не вигадувати, а писати лише правду, не керуючись ні дружбою, ні ненавистю , на сторінках тогочасних видань розквітає ідеалізуючий біографізм – ідеться передусім про численні види етикетної літератури – твори, написані з нагоди визначної події у родинному чи суспільному житті, спрямовані на вшанування певної шляхетної особи та її діянь: з нагоди дня народження (genethliaca), весілля, на подяку (eucharistica), на смерть (epicedia), хвалебні промови з інших приводів (encomiastiсa, panegyrici) тощо.
Українська етикетна проза – це, головним чином, енкомії-панегірики, у яких прославляється окремий звитяжний вчинок героя, весільні величання, уславлення достойника по смерті. Та у складеному нами переліку оригінальних творів написане з нагоди подій людського життя кількісно переважає інші досліджувані прозові жанри – характерний вияв ренесансного антропоцентризму, що повернув до широкого вжитку численні призабуті жанри, які, беручи початок в античності, сприяли утвердженню людського начала в літературі пізніших часів.
| |||