Українофільство: відмінності між версіями

Першим українофілом нових часів був німецький філософ [[Йоганн-Готфрід Гердер|Й.&nbsp;Г.&nbsp;Гердер]], який у своїх творах пророкував Україні велике майбутнє. У ширшому значенні українофілами були польські письменники так званої «української школи» і пізніше поляки&nbsp;— мешканці України, які писали поезії ій складали пісні українською мовою<ref>«Українською музою натхненні», К. [[1971]]</ref>. Подібне явище спостерігаємо і в [[Російська література|російській літературі]] першої половини [[XIX]]&nbsp;ст.<ref>В.&nbsp;Сиповський. «Україна в російському письменстві», К. [[1926]]</ref>

Починаючи з [[1859]] р., українофіли створили широку мережу своїх [[Громади (товариства)|Громад]] (найважливіші в Петербурзі, [[Москва|Москві]], [[Київ|Києві]], [[Харків|Харкові]], [[Чернігів|Чернігові]], [[Полтава|Полтаві]], [[Одеса|Одесі]] тощо), які доклали багато зусиль до організації шкільництва (зокрема так звані недільні школи, [[1859]]—1862). Зі світоглядовосвітоглядно-політичного погляду термін «українофільство» охоплював різні течії від звичайної любові до свого рідного аж до палкого [[націоналізм]]у (хоча терміну цього тоді ще не було) і незалежності України.

Після придушення [[Польське повстання 1863—1864|Польського повстання 1863—1864 рр.]] російський уряд посилив боротьбу проти українофільства ([[Валуєвський указ|Валуєвський обіжник]] [[1863]] р., [[Емський указ]] [[1876]] р.), однак рух українофільства раз- у- раз відроджувався (початок [[1870]]-х, початок і кінець [[1880]]-х pp.). Пізніше українофіли працювали переважно на культурно-освітній ниві: складання словників українською мовою (Уманця і Спілки, <!-- т. зз. -->Грінченка), літературна творчість, а наукова діяльність у царині українознавства. Зокрема велику працю проробили вони в рамках Південно-Західньогозахідного відділу Імператорського [[Російське географічне товариство|Російського географічного товариства]] у Києві ([[1873]]—1876) і журналі «[[Кіевская старина]]» ([[1882]]—[[1906]]).