Неприбуткова організація: відмінності між версіями

Досвід демократій світу свідчить, що [[громадянське суспільство]] не може існувати без розвинутої мережі неприбуткових, насамперед, неполітичних, об'єднань громадян, яка забезпечує участь широких кіл громадськості в процесі розвитку. Такі об'єднання виконують функції посередника між [[Держава|державою]] і різними соціальними групами, захищаючи їхні права й інтереси; вони запобігають монополізації державою політичної, економічної та інших сфер життя суспільства, забезпечуючи громадський контроль за діяльністю держави і її структур. Не маючи за мету одержання прибутку, вони перерозподіляють ті, які є, і створюють додаткові фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, спрямовані на задоволення приватних і суспільних інтересів. Завдяки таким об'єднанням [[громадськість]] також презентує державі власний погляд на різні проблеми — соціальні, культурні, економічні тощо.

Неприбуткові організації відрізняються між собою специфікою підходів до роботи. Тим часом, як деякі виконують суто лоббістськілобістські функції, інші адмініструють повномасштабні проєкти іта керують програмами. Згідно з міжнародною класифікацією, виділяють кілька методів роботи міжнародних НУО. Основні з них — це консультування іта управління проєктами. Багато міжнародних НУО мають консультаційні погодження з агентствами ООН у певних сферах діяльності. Наприклад, організація [[Інформаційна мережа третього світу]] (Third World Network) має статус консультанта в рамках [[Конференція з розвитку торгівлі|Конференції з розвитку торгівлі]] (Conference of Trade and Development, UNCTAD), а також статус в рамках [[Економічна й соціальна рада ООН|Економічної й соціальної ради ООН]] (UN Economic and Social Council, ECOSOC). Якщо в [[1946]] році тільки 41 НУО мала такий статус ECOSOC, то в [[2003]] році їх вже було 2350.

На першому етапі (1991—1997 роки) МНДО приділяли увагу питанням розвитку основних засад і інфраструктури ринкової економіки. У подальший період (1997—2003 роки) — поглибленню структурних, правових реформ, демократизації суспільства, забезпеченню постійного економічного зростання, підтримці екологічної і ядерної безпеки, підвищенню рівня і поліпшенню якості життя людей у регіонах, відродженню культури і духовності. З 2004 року можна спостерігати перехід від суто фінансового і технічного сприяння до партнерства. Нові програми передбачають, перш за все, інвестиції в малий і середній бізнес, партнерство між навчальними і медичними закладами, недержавними організаціями, містами, діловими ій професійними об'єднаннями, обмін студентами, фахівцями і працівниками та підприємцями розвинених країн і країн, що розвиваються.