Подорожі Чжен Хе: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
м повідомлення про помилки вікіфікації
вікіфікація
Рядок 23:
 
== Мотиви ==
Третина століття (1402—1435 роки), протягом якої на [[Імперія Мін|мінському]] троні сиділи імператори [[Чжу Ді]] (Юнле) і його онук [[Чжу Чжаньцзі]] (Сюаньде), була в багатьох відносинах вельми незвичайним періодом для майже трьохсотрічної історії династії Мін. У порівнянні як зі своїми попередниками, так і наступниками режим Чжу Ді (і до якоїсь міри, Чжу Чжаньцзі) відрізнявся енергійною (і дорогою) військовою та дипломатичною діяльністю, спрямованою на посилення впливу «серединної Держави» — тобто китайської Мінської імперії — у всіх чотирьох сторонах світу. За двадцять з невеликим років царства Чжу Ді його високопоставлені посланці відвідали практично всіх ближніх і далеких сусідів мінського Китаю, намагаючись забезпечити хоча б формальне, а іноді і реальне визнання ними китайського імператора як свого пана {{sfn|Needham|1971|p = 491}}.
 
На думку істориків, серед причин організації цих експедицій було як бажання Чжу Ді отримати міжнародне визнання Мінської династії, що прийшла на зміну монгольській [[Династія Юань|династії Юань]], як нової правлячої династії «Серединної держави», так і затвердження законності свого перебування на троні, узурпувавши його у свого племінника [[Чжу Юньвень|Чжу Юньвеня]]. Останній фактор, можливо, поглиблювався ходінням чуток, що той аж ніяк не загинув при пожежі [[порцеляна|порцелянового]] імператорського палацу, а зміг втекти і ховається десь в Китаї або за його межами. Офіційна «[[Історія Мін]]» (складена майже 300 років по тому) стверджує, що розшук зниклого імператора був однією з цілей і для експедицій Чжен Хе {{sfn|Dreyer|2007|p = 187}}. Крім того, якби Чжу Юньвень виявився живий і шукав підтримки за кордоном, експедиція Чжен Хе змогла б перешкодити його планам і показати, хто в Китаї є справжнім володарем.
 
Іншим важливим мотивом, що спонукав Юнле вжити широкомасштабні морські експедиції і поліпшити контакти з сусідами по континенту, було бажання пожвавити зовнішню торгівлю Китаю, заглухлу за роки ізоляціоністського режиму [[Чжу Юаньчжан]]а {{sfn|Levathes|1996|p = 88}}. У той час, як податковий тягар, покладається на селян, був вже достатньо тяжким, Чжу Ді вважав, що саме зовнішня торгівля зможе послужити прибутковим джерелом для поповнення імператорської скарбниці. До того ж у перші роки правління Чжу Ді в результаті походів [[Тимур|Тамерлана]] виявилися закриті звичні сухопутні шляхи торгівлі з Центральною Азією. Деякі історики вважають, що однією з первинних цілей відправлення морських експедицій в Індійський океан могло бути пошук потенційних союзників проти імперії Тамерлана{{sfn|Dreyer|2007|p = 60}}; втім, ця мета незабаром втратила актуальність, оскільки Тамерлан помер незабаром після того, як пішов війною на Китай, а з його спадкоємцем, [[Шахрух Мірза|Шахрухом]], відносини в Юнле незабаром налагодилися.
 
Як би там не було, з географічної точки зору зовнішня політика режиму Юнле було воістину всебічною. На сході численні китайські і корейські посольства перетинали [[Жовте море]], щоб підтвердити васальну залежність Кореї від Мінської імперії {{sfn|Levathes|1996|pp = 132-133}}. На заході посланці мінського імператора відвідували двір Тамерлана і його наступника Шахруха в [[Самарканд]]і і [[Герат]]і {{sfn|Levathes|1996|pp = 124-126}} і запрошували [[Дешин Шекпа|тибетського Кармапу]] в Нанкін<ref>{{книга
|автор = Mick Brown
|назва = The Dance of 17 Lives: The Incredible True Story of Tibet's 17th Karmapa
Рядок 39:
|сторінок = 368
|isbn = 158234177X
}}</ref> {{sfn|Levathes|1996|pp = 128-131}}.
 
На півночі імператором Юнле було проведено п'ять військових кампаній для підпорядкування монголів і організовувалася обмінна торгівля з «мирними» монголами, а флот євнуха-адмірала [[Ішиха|Ішихи]] спускався [[Тир|до низовий Амура]], оголошуючи тамтешніх [[чжурчжені]]в данниками мінської імперії{{sfn|Levathes|1996|pp = 124-126}}.
 
Крім зовнішньополітичних цілей, експедиції Чжен Хе покликані були призвести картографічну зйомку місцевості і носили в якійсь мірі науковий характер {{sfn|Needham|1971|p = 489}}. Особливо важливим представлявся пошук і відбір екзотичних тварин і рослин, що представляли інтерес для медицини {{sfn|Levathes|1996|p = 83}}.
 
== Золотий флот ==
Рядок 49:
Будівництво кораблів для експедицій Чжен Хе, цілком ймовірно, було лише частиною великої суднобудівної програми, розгорнутої в перші роки ери Юнле. Згідно обережним підрахунками фахівця з мінської військової та морської історії [[Едвард Дреєр|Едварда Дреєра]], флот експедицій Чжен Хе складався, як правило, приблизно з 250 суден: 40-60 величезних «кораблів-скарбниць» (баочуань) і близько 200 суден звичайних для китайських моряків і кораблів того часу розмірів {{sfn|Dreyer|2007|p = 105}}.
 
Будівництво «кораблів-скарбниць» розгорнулося на судноверфі Лунцзян («Драконова річка»). Це величезне підприємство розташувалося прямо під стінами [[Нанкін]]а&nbsp;— столиці імперії Мін того часу, на річці Ціньхуай (秦淮河) поблизу її впадання в [[Янцзи]] {{sfn|name = lev75|Levathes|1996|p = 75}}. Достовірної інформації про ці судна збереглося дуже мало, але згідно з існуючою історичної традиції, закріпленої в «[[Історія Мін|Історії Мін]]», найбільші з цих судів були воістину величезні, маючи 44 [[Цунь (міра довжини)|чжана]] (не менше як 117 м) в довжину і 18 чжанів (не менше як 48 м) в ширину {{sfn|name = lev80|Levathes|1996|p = 80-81}} {{sfn|name = Dreyer102|Dreyer|2007|p = 102,119}}. Про осадку цих судів мінські джерела нічого не повідомляють, але історики вважають, що вона була близька до максимально можливої ​​для їх проходу по [[Янцзи]] з Нанкіна в море (і, можливо, по річці Мусі в [[Палембанг|Палембанзі]] на [[Суматра|Суматрі]]), тобто близько 6-7,5 м {{sfn|name = Dreyer111|Dreyer|2007|p = 111}}.
{|class="graytable"
|+ Флот Чжен Хе</span>
Рядок 68:
|}
 
Хоча історики продовжують сперечатися, до якої міри можна вірити даним про розміри цих судів, що містяться в «[[Історія Мін|Історії Мін]]», багато авторів як у Китаї, так і за його межами (включаючи того ж Дрейера), вважають, що вони цілком могли відповідати дійсності. Якщо це дійсно так, то широкі і плоскодонні судна-скарбниці в кілька разів перевищували за розмірами сучасні їм європейські кораблі. Вони в два рази перевершували по довжині і в кілька разів по [[водотоннажність|водотоннажності]] найбільші європейські вітрильні дерев'яні кораблі&nbsp;— [[Корабель 1 рангу (вітрильний)|тридекові лінійні кораблі]] XVIII&nbsp;— початку XIX століть {{sfn|Dreyer|2007|p = 102-106}}. Вони були порівнянні по довжині з найбільшими коли-небудь існуючими вітрильними суднами, наприклад, такими вітрильними гігантами початку XX століття як «[[Пруссія (корабель)|Пруссія]]»; однак ці набагато більш пізні судна мали сталеві корпуси та допоміжні парові машини для контролю вітрил. Осадка «скарбниці», мабуть, була лише ненабагато менше «Пруссії» (8,26 м), але мінський гігант був в три рази ширше німецького [[вінджаммер]]а (16,3 м) {{sfn|Dreyer|2007|p = 114}}.
 
Історики вважають, що флот Чжен Хе, побудований на основі принципів, розроблених китайськими корабелами в умовах прибережних морів, був головним чином розрахований на подорожі по порівняно спокійних прибережних водах і [[Естуарій|естуаріям]] Східної та Південної Азії. Його найдовші переходи у відкритому морі були через [[Південно-Китайське море]] (з Китаю в Південно-Східну Азію), [[Бенгальська затока]] (між північним краєм Суматри і [[Цейлон]]ом) і [[Аравійське море]] (між Цейлоном або Південною Індією і Перською затокою, Аравією і [[Сомалі (півострів)|Африканським Рогом]])&nbsp;— тобто по традиційним торговим шляхам з добре відомим і більш-менш передбачуваним режимом стабільних [[мусон]]ових вітрів {{sfn|Dreyer|2007|p = 109-110,182}}, де в сприятливих умовах флот рухався з середньою швидкістю до 2,5 [[Вузол (одиниця виміру)|вузлів]] (4,6 км/год) {{sfn|Dreyer|2007|p = 152-153}}. Однак на таких судах навряд чи можна було плавати, наприклад, в [[Ревучі сорокові|Ревучих сорокових]], навколо [[Горн (мис)|мису Горн]] {{sfn|Dreyer|2007|p = 109-110,182}} .
 
Особовий склад експедицій складався з близько 27-28 тисяч осіб {{sfn|Levathes|1996|p = 82}} {{sfn|Dreyer|2007|p = 123}}. Одне з джерел дає цифру в 37 тисяч замість 27 тисяч, але Дрейер пояснює це проста описка автора або копіїста. </ref>. У деяких подорожах флот ділився на ескадри, які рухалися окремо.
 
== Відмінності від європейських подорожей ==
Рядок 106:
 
=== Перша експедиція ===
Початок першої подорожі припав на осінь [[1405]] року; за поширеною версією підрахунків, у ньому взяли участь 317 суден; по більш реалістичною&nbsp;— 255, включаючи 62 «кораблі-скарбниці» {{sfn|Fujian|2005|p = 22}}. Вийшовши з [[Нанкін]]а, флот спустився по [[Янцзи]] в порт [[Тайцан|Люцзяган]] в гирлі Янцзи. Потім він пройшов уздовж китайського берега на південь, в порт Тайпін (місто [[Чанле (Фучжоу)|Чанле]] в гирлі річки [[Міньцзян (Фуцзянь)|Мінь]], поблизу [[Фучжоу]] в провінції [[Фуцзянь]]), де під час стоянки проводився поточний ремонт і караван чекав сприятливого вітру {{sfn|Dreyer|2007|pp = 51-52}}.
 
Першою заморською країною, відвіданою флотом Чжен Хе, була держава [[Тямпа]]. На початку XV століття на території сучасного В'єтнаму знаходилось дві держави. Держава [[В'єтнамці|в'єтів]] ([[В'єтнам (історичні назви)|Дайв'єт]]), займала лише північну частину сучасної в'єтнамської території, а в південній її частині знаходилася країна [[тями|тямів]], [[Тямпа]]. Відносини між Мінською імперією і Дайв'єтом були в цей момент на межі війни ([[Четверте китайське завоювання держави в'єтів|яка]] і почалася в 1406 році) {{sfn|Dreyer|2007|p = 24}}, і Тямпа, здавна ворогувала з В'єтською державою, стала природним союзником Китаю {{sfn|Dreyer|2007|p = 52}}. Як столиця Тямпа, місто Віджая, так і розташований недалеко від неї порт, відвідувані китайським флотами, були згодом зруйновані; нині на місці цього порту знаходиться місто [[Куїнон]] {{sfn|Dreyer|2007|p = 52}}.
 
Флот потім відвідав [[Ява (острів)|Яву]] і [[султан]]ат [[Палембанг]] на південному сході Суматри. Мінська політика ще з часів першого імператора [[Чжу Юаньчжан]]а була традиційно спрямована на підтримку незалежності Палембанга від яванської держави [[Імперія Меджепегіт|Маджапагіт]]. Відносини Китаю з останньою були сильно зіпсовані ще в 1377 році, коли тодішній маджапагітський правитель {{не перекладено|Хайям Вурук||en|Hayam Wuruk}}<!-- Проблема вікіфікації: Сторінка [[:en:Hayam Wuruk]] перекладена як [[Хаям Вурук]], хоча хотіли [[Хайям Вурук]] (BunykBot)--> стратив китайських послів, спрямованих в Палембанг для визнання суверенітету останнього {{sfn|Dreyer|2007|p = 53}}.
 
Китайський флот продовжив свій шлях по стародавньому морському шляху з Індонезії до Південної Індії. Після відвідин [[Малакка (місто)|Малакки]] і невеликих держав на півночі Суматри він перетнув [[Бенгальська затока|Бенгальську затоку]] і дійшов до Цейлону, де його зустріли, згідно з китайськими хроніками, «з холодною зарозумілістю». Звідти вже було недалеко і до головної мети подорожі&nbsp;— міста-держави [[Кожикоде|Калікут]] в Південній Індії. Правитель Калікута («[[заморін]]») протегував морську торгівлю, так що перебування там справило на китайців саме сприятливе враження. У Калікуті китайці вперше почули про існування «Муся», тобто [[Мойсей|Мойсея]], причому припустили, що мова йде про [[Індуїзм|індуїстське]] божество і його ідол поміщається в місті {{sfn|Levathes|1996|p = 101}}.
 
Після того, як наявний на кораблях товар був проданий і на виручені гроші тут же в порту зроблені закупівлі, у квітні 1407 року флот повернув назад. Проходячи Малаккською протокою, кораблям Чжен Хе довелося вступити в бій з піратами під командуванням Чень Цзуї (' Chen Zuyi''), якого вдалося захопити в полон {{sfn|Levathes|1996|pp = 87-102}}. Уже в [[Південно-Китайське море|Південно-Китайському морі]] кораблі потрапили в [[тайфун]]; зневірені у своєму спасінні мореплавці заблагали про допомогу небесної покровительки мореплавців [[Мацзу|Тяньфей]], і незабаром на щоглах з'явилися «чарівні вогники», услід за чим море заспокоїлося.''
Як зауважив ще [[Ян Юліус Лодевейк Дайвендак|Дайвендак]], «вогники» були [[Вогні святого Ельма|вогнями святого Ельма]] {{sfn|Levathes|1996|p = 103}}<ref>{{стаття
|автор = Duyvendak, J.J.L.
|назва = The True Dates of the Chinese Maritime Expeditions in the Early Fifteenth Century
Рядок 124:
|номер = 5
|сторінки = 341-413
}}, стор. 345. Дайвендак тут перекладає і коментує [http://www.douban.com/note/13208305/ текст] [[:commons:Category: Zheng He Liujiagang Stele|стели 1431]] з [[Люцзяган]]а.</ref>. Сам Чжен Хе вважав, що зобов'язаний своїм порятунком чуду, явленому милістю богині. Незабаром експедиція повернулася в Китай без подальших пригод{{sfn|Levathes|1996|pp = 103}}.
Сам Чжен Хе вважав, що зобов'язаний своїм порятунком чуду, явленому милістю богині. Незабаром експедиція повернулася в Китай без подальших пригод {{sfn|Levathes|1996|pp = 103}}.
 
Хроніки Мінської династії зберегли записи про страту Чень Цзуї і його підручних в Нанкіні (2 жовтня 1407), нагородження Чжен Хе та інших учасників його морського походу (імператорський указ 29 жовтня 1407). Приблизно в цей же час прибули в Нанкін з китайським флотом посланці з Калвкута, [[Коллам|Кілона]], країн північної Суматри, Малакки і «інших заморських країн» були прийняті імператором. Відповідно до звичаїв китайської дипломатії, заморські гості піднесли китайському імператору товари зі своїх земель і були щедро винагороджені китайськими паперовими і мідними грошима, на які вони могли закуповувати китайські товари {{sfn|Dreyer|2007|pp = 58-59}}.
 
=== Друга подорож ===
[[Файл:Mazu.jpg|thumb|left|upright|Сучасна статуя Тяньфей на о. Мейчжоу]]
Відразу після повернення флоту, Юнле наказав знову вийти в море, цього разу з метою доставити додому іноземних послів. Неясно, чи брав участь у цьому плаванні Чжен Хе, або ж цього разу він залишався в Китаї, поглинений турботами про ремонт храму богині-покровительки моряків [[Тяньфей]] на фуцзянській острові [[Мейчжоу (острів)|Мейчжоу]], що вважається її батьківщиною {{sfn|Needham|1971|p = 489}} {{sfn|Levathes|1996|p = 103-104}}. Якщо прийняти цю останню гіпотезу, слід вважати, що другу експедицію очолили євнухи [[Ван Цзінхун]] і [[Хоу Сянь]] ({{lang-en|Hou Xian}}) {{sfn|Levathes|1996|p = 106}}.
 
У зв'язку з необхідністю працювати з дипломатичним листуванням, наприкінці 1407 року при імператорській [[Академія Ханьлінь|академії Ханьлінь]] був заснований Інститут письмових перекладачів (四夷 館, Си і гуань, букв. «Палата іноземців чотирьох [країн світу]»), де йшла підготовка фахівців з мов багатьох народів Азії {{sfn|Tsai|1996|p = 149}}<ref>
Рядок 145 ⟶ 144:
}} </ref>.
 
Кораблі вийшли в море в кінці 1407 або на початку 1408 року. Точних даних про склад флоту немає. Багато авторів вважають що всього кораблів налічувалося 68, менше ніж минулого разу, можливо тому, що уряд цього разу не визнав доцільним посилати великий військовий ескорт. Проте в хроніках царства Юнле («[[Мін шилу]]») за жовтень 1407 року існує запис про наказ про ремонт (або переобладнанні) 249 кораблів, і [[Едвард Дрейер]] логічно припускає, що це і була підготовка флоту Чжен Хе&nbsp;— приблизно в тому ж складі, що і в першому плаванні {{sfn|Dreyer|2007|p = 124}}.
 
В основному, друга експедиція трималася колишнього маршруту&nbsp;— кораблі відвідали Сіам, Яву, північну Суматру, Кочин і Калікут. Ця експедиція носила скоріше політичний характер, і китайці втручалися у чвари між [[Тайці|сіамцями]] і [[Кхмери|кхмерами]] і також брали участь у виборі нового правителя ([[заморін]]а) міста Калікут. Ним став Мана Вікранам {{sfn|Levathes|1996|pp = 105-106}}.
 
Поки флот Чжен Хе здійснював своє друге плавання, в Китай прибув (1408) [[Бруней]]ський султан [[Абдул Маджид Хассан]]. Він став першим з усіх правителів Південно-Східної Азії, який особисто відвідав Китай, щоб висловити свою повагу імператору Юнле (який три роки раніше визнав незалежність Брунею від Маджапахіта) {{sfn|Levathes|1996|p = 104-105}}. Однак під час свого візиту в Китай султан захворів і помер. Заморський гість був похований під Нанкіном з почестями {{sfn|Levathes|1996|p = 104-105}}, на його честь була встановлена ​​стела на відповідній його званню [[бісі|кам'яній черепасі]].
 
=== Третя подорож ===
Рядок 155 ⟶ 154:
Третя експедиція вийшла в плавання в 1409 році. Історичні джерела кажуть, що до її складу входило 48 судів. Дрейер, втім, як завжди, зауважує, що джерела часто описували їх як «кораблі-скарбниці» (тобто, судна більш великого класу), і відповідно вважає, що на додачу до них до складу флоту входив і звичайний набір менших допоміжних суден, так що повний склад флоту був приблизно такий же (близько 250 суден) як і в перших двох плаваннях {{sfn|Dreyer|2007|p = 125}}.
 
Керівниками експедиції поряд з Чжен Хе виступили [[Ван Цзінхун]] і [[Хоу Сянь]] {{sfn|Levathes|1996|p = 107}}. Грамотний солдат [[Фей Сінь]] взяв участь в експедиції (пізніше брав участь також у п'ятій і сьомій експедиціях) став згодом автором книги про плавання китайського флоту {{sfn|Dreyer|2007|pp = 6-7}}<ref>
{{Книга
|автор = Don J.Wyatt
Рядок 169 ⟶ 168:
}} </ref>.
 
Зробивши коротку зупинку в гавані Тайпін в [[Чанле]], китайські кораблі далі взяли курс на Тямпу (південь сучасного В'єтнаму) і Темасек ([[Сінгапур]]). Далі вони прибули в Малакку. Китайці були зацікавлені в підтримці рівноваги сил між Малаккою, Сіамом і Явою&nbsp;— ця рівновага гарантувала стабільність і порядок в регіоні. Кілька років раніше (1405), засновник [[Малаккський султанат|Малаккського султанату]] {{нп|Парамешвара (султан Малакки)|Парамешвара|en|Parameswara}} відвідав Мінську імперію і отримав від китайців печатку на знак визнання незалежності його султанату. Однак по дорозі додому печатку відібрали сіамці, які не визнавали суверенітету Малакки. Цього разу Чжен Хе доставив Парамешвара нову печатку замість вкраденої, що мало символізувати китайську підтримку його суверенної влади {{sfn|Levathes|1996|p = 107}}.
 
Далі кораблі Чжен Хе відвідали північносуматранський султанат [[Пасай|Самудра-Пасай]], звідки відпливли до Шрі-Ланки. Там китайці спорудили [[стела|стелу]] на славу [[Будда|Будди]], [[Аллах]]а й одного з індуїстських божеств, демонструючи таким чином свою повагу до місцевих звичаїв. Крім того, храмам всіх трьох божеств були зроблені багаті пожертви (причому строго рівні по кількості і вартості) {{sfn|Dreyer|2007|p = 71}} {{sfn|Levathes|1996|pp = 112-113}}. Привезений з Китаю обеліск був знайдений в 1911 році біля міста [[Ґалле (Шрі-Ланка)|Ґалле]]; в даний час він зберігається в Державному Музеї в [[Коломбо]]<ref>
{{cite web
|url = http://cf.hum.uva.nl/galle/galle/trilingual.html
Рядок 184 ⟶ 183:
</ref>.
 
На острові в той час суперничали між собою кілька претендентів на владу: на півночі&nbsp;— [[таміли]], сповідували індуїзм, мусульманський узурпатор і, нарешті, в [[Котте]]&nbsp;— законний сингальський буддистський правитель Віджая Баху VI. В цей смутний час [[сингали]] не довіряли іноземцям, і один з місцевих вождів Ніссанка Алагакконара (або {{нп|Алакешвара|Алакешвара|en|Alagakkonara}}) відкинув китайські домагання і заборонив установку стели. Алакешвара, серед іншого виношував плани повалення з трону Віджайя Баху VI, виступив проти них і після короткої сутички змусив відступити на кораблі {{sfn|Levathes|1996|p = 114}}.
 
Флот продовжив свій шлях в Кілон, Кочин і Калікут. На зворотному шляху все ж було вирішено покарати сингалів. Те, що послідувало за цим, неясно й досі є предметом суперечок.
 
Так, якщо вірити китайським джерелам, Алакешвара зажадав від Чжен Хе сплати данини, отримав відмову і слідом за цим відправив каральну експедицію у складі 50 000 солдатів, щоб відрізати йому можливість відступити до кораблів, при тому, що в розпорядженні китайського адмірала було всього лише 2000 солдатів. Чжен Хе, розуміючи, що шлях йому перепиняють майже всі наявні у розпорядженні у Алакешвари військові сили, зробив несподіваний маневр і напав на столицю. Захопивши її і взявши в полон Алакешвару, він надалі безперешкодно повернувся на узбережжі. Aлакешвара був доставлений в Нанкін, де йому було даровано прощення через його «невігластво» і владу його було наказано передати «кому-небудь з його мудрих соратників». Ніяких більш деталей китайські джерела не повідомляють і, по всій видимості, плутаються щодо структури влади на острові настільки, що не представляється можливим зрозуміти, хто власне був доставлений в Нанкін&nbsp;— Алакешвара, Віджайя Баху VI або обидва {{sfn|Levathes|1996|p = 115}}.
 
Сингальські ж джерела стверджують, що Чжен Хе мав намір повалити владу Віджайя Баху VI і оголосити себе суверенним правителем в Котте. Алакешвара, також виношував плани по скиданню короля, нібито уклав союз з китайським флотоводцем. Далі король Віджайя Баху VI відвідав Китай, і після його повернення на острів Алакешвара наказав його таємно умертвити і оголосив себе суверенним правителем {{sfn|Levathes|1996|pp = 115-116}}.
 
[[Файл: Nanking Erlach.jpg|thumb |Порцелянова пагода. Ілюстрація з австрійського архітектурного атласу [[Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах|Фішера фон Ерлаха]] (1721)]]
Проте ж всі джерела сходяться в тому, що священна [[реліквія]]&nbsp;— {{нп|зуб Будди|зуб Будди|en|Relic of the tooth of the Buddha}}, що зберігався на острові,&nbsp;— був відвезений в Китай. Китайські джерела замовчують, яким чином і навіщо це було зроблено, сигнали зі свого боку вважають, що китайці збиралися привласнити собі реліквію, що аж ніяк не узгоджується з тою повагою, яке ті проявили по відношенню до місцевих вірувань. Вчені припускають, що король Віджайя Баху VI добровільно поступився реліквію китайцям, щоб таким чином продемонструвати імператору свій статус суверенного правителя або ж не дозволити ідолу потрапити в руки Алакешвари. Так чи інакше, коли король повернувся на острів, зуб Будди повернувся разом з ним {{sfn|Levathes|1996|p = 117}}.
 
Флот повернувся в Нанкін у червні 1411 році. У 1412 році на гроші, виручені від торгівлі в Нанкіні, почалося спорудження «[[Порцелянова пагода|Порцелянової пагоди]]», заввишки близько 80 метрів. Навколо пагоди були закладені сади, створені з рослин і населені тваринами, привезеними Чжен Хе з його експедицій. Вежа простояла більше чотирьох століть, поки не була зруйнована [[Тайпінське повстання|тайпінами]] в 1856 році {{sfn|Levathes|1996|p = 121}}.
 
=== Четверта подорож ===
[[Файл:Treasure Boat Shipyard - story relief - P1080084.JPG|thumb|Китайські мореплавці в Бенгалії. Рельєф в Нанкіні]]
Оскільки в результаті трьох перших експедицій мети по налагодженню васальних і торговельних відносин з державами Південно-Східної Азії та південної Індії були досягнуті, в завдання четвертого плавно ввійшло відвідування Перської затоки і берегів Аравії та Африки. Хоча ці місця були і до цього в якійсь мірі відомі китайцям {{sfn|Needham|1971|pp = 494-503}}, вони ніколи не досліджувалися систематично. На думку багатьох авторів, в цьому новому і досить амбітному проекті знайшла відображення манія величі імператора {{sfn|Levathes|1996|p = 137}}.
 
Незважаючи на те, що наказ про експедицію був відданий в грудні 1412 року, флот Чжен Хе, мабуть, вийшов з Нанкіна лише восени 1413. Як звичайно, флот зупинився в Фуцзяні і покинув китайські берега лише в грудні 1413 або січні 1414 року{{sfn|Dreyer|2007|p = 76}} {{sfn|Levathes|1996|p = 137}}. Згідно хроніці царства Юнле, флот налічував 63 кораблі (Дрейер вважає, що ця цифра&nbsp;— лише число великих судів, а з урахуванням менших супроводжуючих судів повний склад флоту був приблизно такий же, як і в попередніх плаваннях) з 28 560 особами на борту {{sfn|Dreyer|2007|p = 76}}.
 
Оскільки, на відміну від попередніх експедицій, що закінчувалися в Індії, четверта експедиція прямувала до берегів Персії і арабських країн, в плавання з Чжен Хе пішла група китайських мусульман, що володіли певними знаннями мов і культури Близького Сходу. Найвідомішим з них є головний перекладач експедиції, знавець арабської мови [[Ма Хуань]]. Згодом він написав книгу, що стала найрозгорнутішим першоджерелом, яке дійшло до нас по плаванням флоту Чжен Хе {{sfn|Levathes|1996|p = 137}}. Перед відходом у море Чжен Хе також відвідав [[Сіань]]&nbsp;— один із головних центрів китайського ісламу&nbsp;— і взяв з собою в плавання Хасана ({{lang-zh|哈 三}}), [[імам]]а Сіанської [[Сіаньська соборна мечеть|мечеті Цінцзін]], як перекладача і радника {{sfn|Levathes|1996|p = 138}} {{sfn|Tan Ta Sen|2009|p = 172}}. Відомо і про низку інших мусульман, які брали участь в цьому і наступних плаваннях, як наприклад [[Фуцзянь]]ський мусульманський діяч, Пу Хежі ({{Китайська||蒲 和 日|Pu Heri}}; також відомий як Пу Жихе, 蒲 日和), який брав участь у п'ятому плаванні {{sfn|Tan Ta Sen|2009|p = 172}}{{sfn|Kauz|2005|pp = 82-83}}.
 
Флот рухався за звичним курсом до Індії, зупиняючись по дорозі в Тямпі, на Яві, Суматрі, Малайзії, на Мальдівах, Шрі Ланці і нарешті&nbsp;— в Індії. Частина флоту, під командуванням євнуха Ян Міня (杨敏, Yang Min), відокремившись від інших, вирушила в Бенгальське королівство {{sfn|Levathes|1996|p = 138}}.
Рядок 210 ⟶ 209:
Від Мальдівських островів флот Чжен Хе взяв курс на [[Ормуз (держава)|Ормуз]]&nbsp;— місто-державу, що вразила китайців своїм багатством. Там же адмірал зустрівся з посланцями африканських держав і переконав їх приєднатися до його флоту і через нього передати шанобливі листи імператорові Юнле.
 
У тому ж 1414 році повернулася в Китай ескадра під командуванням Ян Міня, з якої прибув в Нанкін султан Бенгалії Сайфуддін ({{iw|Saifuddin Hamza Shah}}). Султан привіз для китайського імператора екзотичний подарунок&nbsp;— [[жираф]]а (якого бенгальці, ймовірно, отримали з [[Малінді]] {{sfn|Dreyer|2007|p = 90}}). Китайці прийняли жирафа за [[Цілінь|ціліня]]&nbsp;— легендарного звіра, що з'являвся лише під час щасливих і мирних царювань. Імператор вважав жирафа божественним знаменням, яке доводило, що Цар Небесний і інші боги задоволені його правлінням. Безліч придворних, включаючи Ян Міня, поспішили возславити Юнле, що отримав настільки явне свідчення божественної прихильності, але імператор, хоча і був задоволений цим, волів відповісти, що тому заслугою є правління його попередника. Крім «циліня» в Китай були також доставлені інші екзотичні звірі, як то «небесні коні» (зебри) і «небесні олені» (антилопи){{sfn|Levathes|1996|pp = 138-143}}.
 
При звичайному на цьому маршруті відвідуванні султанату [[Пасай|Самудра-Пасай]] на півночі Суматри, мабуть на зворотному шляху з Ормуза в Китай, екіпажу основного флоту Чжен Хе довелося взяти участь у боротьбі між визнаним Китаєм султаном Зайн аль-Абідін і претендентом по імені Секандер. Китайський флот привіз дари від імператора Юнле для Зайн аль-Абідіна, але не для Секандера, що викликало гнів останнього, і він напав на китайців. Чжен Хе зумів обернути це себе на користь: розбити його війська, захопити в полон самого Секандера і відправити його в Китай{{sfn|Levathes|1996|p = 138}}{{sfn|Dreyer|2007|p = 79}}.
 
Влітку 1415 року Чжен Хе разом з основною частиною флоту повернувся в Китай, доставивши до імператора керівника суматранських повстанців Секандера, якого Юнле наказав стратити. Прибулі з флотом посланці [[Малінді]] також привезли з собою [[жираф]]а, причому міністр церемоній негайно взявся клопотати перед імператором про проведення спеціальної церемонії, яка була покликана піднести йому привітання з огляду на появу другого циліня, але і цього разу Юнле зволів відмовитися {{sfn|Levathes|1996|pp = 142-143}}.
 
=== П'ята подорож ===
[[28 грудня]] [[1416]] року імператор наказав Чжен Хе почати підготовку до нової експедиції {{sfn|Dreyer|2007|p = 82}}. Перед адміралом знову ставилося завдання доставити додому послів з різних країн {{sfn|Dreyer|2007|p = 82}} і далі плисти до африканського узбережжя, маючи на меті зав'язати торгівлю з тамтешніми державами. Крім того, він повинен був доставити державну печатку (цей подарунок символізував китайське визнання і підтримку) кочинському королю, щоб таким чином підтримати рівновагу сил між Кочин і сусіднім Калікутом.
 
[[Файл:Lingshan Islamic Cemetery - two worthies - DSCF8411.JPG|thumb|right|Гробниці двох стародавніх мусульманських місіонерів в Цюаньчжоу. Зліва&nbsp;— стела в пам'ять їх відвідування євнухом Чжен Хе в 1417 році]]
Флот затримався в [[Цюаньчжоу]], де на борт був прийнятий вантаж [[порцеляна|порцеляни]], і восени 1417 року вийшов у відкрите море {{sfn|Dreyer|2007|p = 83-84}}. Рух йшов приблизно за тим же маршрутом, що й раніше: Тямпа, Ява, Палембанг і Самудра-Пасай на Суматрі, Паханг і Малакка в Малайзії, потім Мальдіви, Цейлон, Кочин і Калікут в Індії. Кораблі знову відвідали Ормуз і потім в перший раз увійшли в гавань [[Аден]]а, чия влада простягалася на весь південь [[Аравійський півострів|Аравійського півострова]] аж до [[Мекка|Мекки]]. Аденський султан аль-Малік ан-Насир Салах-ад-дін Ахмад (an-Nasir Ahmad, династія {{не перекладено|Расуліди|Расулідів||Rasulid}}) надав китайцям гостинний прийом, можливо, бажаючи перетворити їх на союзників проти [[Мамлюки|мамлюкського]] Єгипту, з яким Аден вів боротьбу за священні для мусульман міста [[Мекка|Мекку]] і [[Медина|Медину]]{{sfn|Levathes|1996|p = 149}}{{ sfn|Dreyer|2007|p = 87}}.
 
З Адена кораблі попрямували на південь, в перший раз досягнувши африканського узбережжя {{sfn|Dreyer|2007|p = 83}}. Разом з ними в свої країни повернулися посланці з [[Могадішо]] (нині, столиця Сомалі), Брава ({{iw|Barawa}}<!-- Проблема вікіфікації: Сторінка [[:en:Barawa]] перекладена як [[Барава]], хоча хотіли [[Barawa]] (BunykBot)-->, також в Сомалі) і Малінді (нині в Кенії). Населення цього узбережжя, які говорить мовою [[Суахілі (мова)|суахілі]], було змішаним: воно походило від шлюбів між прийшлими торговцями (африканцями, арабами, персами та індусами) з місцевими аборигенками.
 
[[Файл: Treasure Boat Shipyard - map relief - P1080028.JPG|thumb|left|Барельєф-карта плавань Чжен Хе (Парк судноверфі кораблів-скарбниць, Нанкін)]]
Рядок 305 ⟶ 304:
}}</ref>.
 
Одним з найбільш цікавих епізодів сьомого плавання було відвідування групою китайців священних мусульманських міст [[Мекка|Мекки]] і [[Медіна|Медіни]]. Як розповідає у своїй книзі перекладач Ма Хуань, євнух [[Хун Бао]], перебуваючи зі своєю флотилією в Калікуті, послав сім чоловік зі свого особистого складу, включаючи самого Ма Хуаня, в країну «Моце» (Мекка) на «кораблі тієї країни» (тобто калікутському), який в цей час йшов убік Мекки. Детальний опис подорожі в Мекку і Медину (морем до [[Джидда|Джидди]], і далі сухим шляхом через пустелю) і про мусульманські святині займає останню главу в книзі Ма Хуаня {{sfn|Dreyer|2007|p = 158-159 }}. Мекка стає відома китайським читачам як Тяньфан (天 方), тобто «Небесний куб», на честь її головної святині&nbsp;— храму [[Кааба]] {{sfn|Dreyer|2007|p = 158-159}}. В описі, однак, є ряд явних помилок: шлях від Мекки до Медіни займає лише один день (а не близько 10 днів, як для реальних караванів); вхід в Каабу прикрашений двома кам'яними левами (статуї живих істот традиційно заборонені в ісламі). На підставі цього деякі автори вважають, що насправді Ма Хуань не був у Мецці, а написав свій звіт зі слів третіх осіб {{sfn|Levathes|1996|p = 171-172}}.
 
Сам же Чжен Хе, по всій видимості, не зміг побувати в Мецці і помолитися в святих місцях, оскільки в іншому випадку це настільки важлива для мусульманина подія напевно була б згадана в будь-яких джерелах. За припущенням Леватес, він цього разу навіть не плавав і в Ормуз, а через проблеми зі здоров'ям залишався в Каликуте, як і Ма Хуань {{sfn|Levathes|1996|p = 171-172}}.
 
Заморські посли, які прибули з флотом або пізніше своїм ходом з Малакки і Суматри, отримали аудієнцію у імператора у вересні, причому серед привезених подарунків налічувалося ще п'ять «цилінів». Імператор був задоволений тим, що морська торгівля була відновлена, але не встиг скористатися цим, так як помер в результаті швидкоплинної хвороби в 1435 році{{sfn|Levathes|1996|p = 172-173}} {{sfn|Dreyer|2007|p = 162-163}}.
 
== Межі плавань флоту Чжен Хе в Індійському океані ==
Які були найбільш віддалені пункти, відвідані ескадрами флоту Чжен Хе під час їх 4-7-го плавань? Серед істориків мореплавання і картографії існує досить широкий діапазон думок з цього питання. Відвідини [[Малінді]], у сучасній Кенні, приймається більшістю авторів без питань. Проте Е. Дрейер обережно зауважує, що присутня в мінських джерелах інформація про цей порт настільки мізерна (у порівнянні з набагато більш детальними звітами про сомалійські і аравійські міста), що не виключена можливість, що насправді китайські судна там не були, а просто взяли маліндійських послів на борт в якомусь більш північному порту {{sfn|Dreyer|2007|pp = 32, 88-89}}. З іншого боку, висловлювалося припущення, що насправді вказаний на [[Карта Мао Куня|мапі Мао Куня]] 麻 林地 (Маліньді) насправді не Малінді, а значно більше південний порт [[Кілва (султанат)|Кілва-Кісівані]] (у сучасній Танзанії); за цією версією 麻 林地 означає «земля ('' ді '') Махдалі (''малінь'')», по імені правлячої в Кілва династії [[Махдалі]]<ref name = hsu> {{стаття
|автор = Mei-Ling Hsu
|назва = Chinese Marine Cartography: Sea Charts of Pre-Modern China
Рядок 342 ⟶ 341:
}} </ref>. А сієтлський фахівець з старовинних китайських карт Чжан Гуйшен висловлював навіть припущення, що «Хабур»&nbsp;— той же самий острів, що і показаний на карті [[даос]]а [[Чжу Сібен]]а (1320) на південний схід від африканського узбережжя острів «Хабіла», і є ні що інше як субантарктичний острів [[Архіпелаг Кергелен|Кергелен]] (49 ° пд.ш.).
 
Деякі дослідники пов'язують з ім'ям Чжен Хе і наявне на мапі венеціанцявенеційця [[Фра МауроМавро]] (бл. 1450) вказівка ​​на те, що якийсь азійський (можливо, китайський) корабель досяг [[Голковий (мис)|південного краю Африки]], [[:commons:File:FraMauro1420Ship.png|текст біля якої]] говорить<ref> {{книга
|автор = Falchetta P.
|назва = Fra Mauro's world map: with a commentary and translations of the inscriptions
Рядок 391 ⟶ 390:
}} </ref>.
 
Тим не менш, морські контакти з низкою сусідніх держав ([[Рюкю (острови)|Рюкю]], [[Японія]], [[Таїланд]]), які були активними ще при імператорі Хун'у, задовго до плавань флоту Чжен Хе {{sfn|Tsai|1996|p = 148-149}}, тривали в тій чи іншій мірі практично протягом усього мінського періоду. Однак центр уваги мінської дипломатії, як і сама мінська столиця, перемістилися з півдня на північ, де боротьба з монголами, а потім з [[Маньчжури|маньчжурами]] тривала з перемінним успіхом всі два з гаком століття, які залишилися мінській імперії {{sfn|Dreyer|2007|p = 169}}. До кінця XV століття відповідальність за зносини з південними сусідами Китаю була довірена місцевій владі прикордонних і приморських провінцій: [[Гуансі]], наприклад, посилала вказівки до В'єтнаму (1480), а [[Гуандун]] мав справу з Явою (1501)<ref>
{{cite web
|url = http://epress.nus.edu.sg/msl/MSL.pdf
Рядок 408 ⟶ 407:
</ref>. Коли на початку XVI століття інші заморські гості&nbsp;— португальці&nbsp;— прибули до китайських берегів, а потім і заснували колонію в [[Макао]], вони зустріли подібне ж відношення: з ними мали справу провінційна влада з [[Гуанчжоу]] або регіональна з [[Учжоу]] (де базувався генерал-губернатор Гуанчжоу і Гуансі), а частіше і зовсім повітові, з [[Сяншань]] (нині [[Чжуншань (місто)|Чжуншань]])<ref name = ricci> Див. напр. Маттео Річчі і Ніколя Тріга, '' {{iw|De Christiana expeditione apud Sinas}} '' </ref>. Спроба послати делегацію на чолі з [[Томе Піреш]]ом безпосередньо до мінського трону закінчилася плачевно (1516—1524); єзуїтам [[Мікеле Руджері]] і [[Маттео Річчі]] знадобилося в сукупності більше 20 років зусиль (1579—1601), щоб нарешті отримати вхід в [[Заборонене місто]]<ref name = ricci />.
 
Після 1435 року будівництво кораблів для потреб держави і державне мореплавання взагалі швидко прийшло в занепад {{sfn|Dreyer|2007|p = 170}}. Історичних даних про долю [[флот Чжен Хе|тих кораблів]], які в 1433 році повернулися до Китаю з останнього плавання в Індійський океан, не існує, але фахівці вважають, що термін їх життя був ненабагато відмінний від китайських кораблів XVI століття, які підлягали ремонту кожні 3-5 років і повної перебудови після 10 років служби {{sfn|Church|1995|p = 20}}, і заміна вийшовших з ладу кораблів більше не проводилася {{sfn|Dreyer|2007|p = 170-171}}. У 1436 році після смерті імператора Сюаньде і початку ери [[Чжентун]] (коли країною фактично стала керувати бабуся малолітнього імператора і євнухи, очолювані [[Ван Чжень (євнух)|Ван Чженем]] {{sfn|Dreyer|2007|p = 167}}) вийшов указ про заборону будівництва океанських суден, і обсяги будівництва суден менших розмірів були також скорочені {{sfn|Dreyer|2007|p = 172}}.
 
Масові морські вантажні перевезення з [[дельта Янцзи|дельти Янцзи]] на північ країни&nbsp;— головним чином, зерно для постачання Пекіну і військ&nbsp;— припинилися ще раніше, після відкриття реконструйованого [[Великий канал Китаю|Великого каналу]] в 1415 році {{ sfn|Dreyer|2007|p = 170}} {{sfn|Levathes|1996|p = 144}}, що в свою чергу викликало занепад у справі будівництва морських суден {{sfn|Church|1995|p = 22}}.
 
Конкретні причини зміни пріоритетів держави, її відмови від великомасштабної морської політики залишаються предметом дискусії істориків. У числі важливих факторів називаються як об'єктивна ситуація (необхідність економії коштів держбюджету в умовах практично постійної боротьби з монголами та загальних економічних проблем імперії), так і вікова ворожнеча між конфуціанськими чиновниками-інтелектуалами (яких, через століття, португальці прозвали «[[Мандарин (чиновник)|мандаринами]]») і придворними євнухами (з якими конфуціанці асоціювали будівництво флотів та інші ризиковані і дорогі затії) {{sfn|Dreyer|2007|p = 172}}.
 
Негативний погляд на євнухів посилився в суспільстві в результаті катастрофічний розвиток подій в еру [[Чжентун]] (1435—1449). [[Чжу Ціцжень]], якому в момент приходу до влади в 1435 році ледь виповнилося сім років, перетворився на іграшку в руках палацових євнухів, очолюваних {{нп|Ван Чжень (євнух)|Ван Чженем|en|Wang Zhen (eunuch)}}. Коли в 1449 році півмільйонна китайська армія була знищена монголами в [[Тумуська катастрофа|битві при Туму]], а сам імператор потрапив у полон до них, вина за те, що сталося була покладена на євнухів, і в першу чергу на самого Ван Чжен, також загиблого в цій битві {{sfn|Levathes|1996|p = 175-176}} {{sfn|Dreyer|2007|p = 172}}). З іменами двох інших євнухів наступних десятиліть, {{нп|Цао Цзися|Цао Цзися|zh|曹吉祥}} і {{нп|Ван Чжи|Ван Чжи|zh|汪直 (宦官)}}, також зв'язуються періоди «свавілля євнухів» {{sfn|Dreyer|2007|p = 172}}.
 
[[Файл:Liu Daxia.jpg|thumb|Архівіст-патріот Лю Дася]]
Існує багато варіантів історії про те, як в результаті ворожнечі між мандаринами і євнухами були знищені документи про плавання Чжен Хе, які зберігалися в державних архівах. За однією поширеною версією, в 1447 році євнух Ван Чжи, який спробував організувати нову заморську експедицію, запросив інформацію про плавання Чжен Хе, але отримав від міністра оборони, Сян Чжуна (Xiang Zhong), відповідь, що всі документи, які стосуються цього питання, загублені; насправді ж їх заховав або знищив чиновник цього ж (або суміжного) міністерства [[Лю Дася]], щоб «перешкодити подальшій розтраті державних коштів» і безцільної загибелі співгромадян, призваних на морську службу. За свій патріотичний вчинок Лю Дася заслужив захоплення міністра і згодом сам зайняв високий пост {{sfn|Levathes|1996|p = 179-180}} {{sfn|Dreyer|2007|p = 173}}. За іншою версією історії про архівіста-патріота, Ван Чжи збирався піти війною на [[В'єтнам]] і вимагає документи про війну у В'єтнамі періоду Юнле, які Лю Дася і знищив, щоб запобігти війні, яка б спустошила весь південний захід країни. За цією версією, міністром, одобрившим вчинок Лю, був Юй Цзицзюнь (Yu Zijun) {{sfn|Dreyer|2007|p = 174}}.
 
Є також і традиція, що зв'язує знищення документів з ім'ям міністра оборони [[Юй Цянь|Юй Цяня]] (1398—1457), який зазвичай розглядається як героїчна постать, яка врятувала країну після [[Тумуська катастрофа|Тумуської катастрофи]] і боролася з засиллям євнухів. Однак історики вважають, що ця традиція являє собою лише досить поширену тенденцію людей пов'язувати ті чи інші відомі події з іменами знаменитих людей; в реальності ж знищення документів трапилося пізніше {{sfn|Dreyer|2007|p = 172}}.
 
Історики зауважують, що навіть у розпал флотської активності на початку XV століття мінська імперія не переймалася створенням добре організованого флоту для захисту прибережних вод від піратів: відзначається, наприклад, що в 1417 році євнухові Чжан Цяню, який повертався в Китай з далекого плавання, довелося відбиватися від так званих [[Японські пірати|японських піратів]] у самих берегів батьківщини {{sfn|Dreyer|2007|p = 170}}. Хоча теоретично, за указом 1370, кожному з 70 приморських військових гарнізонів (''вей'') належало мати по 50 військових кораблів, на практиці, на думку історика Е. Дрейера, ні про які 3500 кораблях ніколи не доводилося вести й мови {{sfn|Dreyer|2007|p = 170}}. А до початку XVI століття навряд чи 10-20 від числа кораблів, передбачених цим планом, існували в реальності, при цьому навіть найбільші з них були вантажопідйомністю в 400 ''ляо'' (ймовірно, близько 100 тонн вантажопідйомності або 160 тонн водотоннажності), з екіпажем близько 100 осіб {{sfn|Dreyer|2007|p = 171}}. Історія Лунцзянської верфі в Нанкіні (де будувався флот Чжен Хе), що вийшла в 1553 році, зазначає, що ніяких планів чи вимірювань океанських суден з часів Чжен Хе не збереглося, а кораблі, які ще продовжували будуватися (головним чином, з деревини, взятої з старих кораблів), були дуже поганої якості {{sfn|Dreyer|2007|p = 171}}.
 
Коли проблема з піратами загострилася в середині XVI століття, [[Ци Цзігуан]] який очолив боротьбу з ними зміг обзавестися лише невеликим флотом малих патрульних суден; ніяких спроб знову побудувати великий флот за типом Чжен Хе не робилося {{sfn|Dreyer|2007|p = 177}}. Уряд же нерідко вважав, що найдієвішим засобом боротьби з піратами буде «[[Заборона морської торгівлі|морська заборона]]»: заборона будувати які б то не було морські судна і виходити в море, обмеження легальної морської торгівлі дуже невеликим числом портів, а інший раз і примусова евакуація населення з прибережної зони. Ці заборонні заходи завдали додаткової шкоди економіці, падіння доходів від морської торгівлі повело за собою розквіт контрабанди, якою промишляло приморське населення {{sfn|Levathes|1996|p = 174-177}}.
Рядок 469 ⟶ 468:
|номер = 1/2
|сторінки = 117-141
}} </ref> {{sfn|Dreyer|2007|p = 7,177-178}}. У цьому творі справжня інформація, почерпнута з історичних джерел, доповнена авторською фантазією {{sfn|Needham|1971|p = 494}} {{sfn|Dreyer|2007|p = 7,177-178}}. Подорож Чжен Хе представляється подією епічного масштабу, повна битв з ворожими силами (на відміну від [[Мін Шилу|офіційної історії]], де згадуються лише три великі військові операції&nbsp;— проти піратів в Палембанзі, проти повстанців у Семудері і на Цейлоні&nbsp;— плюс сутички з яванцями в 1407 р), а сам командувач наділяється рисами жорстокосердого завойовника, розстрілює ворожі міста, нещадно розправляється з мирним населением{{sfn|Levathes|1996|p=189—190}}{{sfn|Dreyer|2007|p=177—178}}{{sfn|Wade|2004|p=14—18}}.
 
У 1615 році з'явилася п'єса невідомого автора «За імператорським наказом, Саньбао відправляється в плавання по Західному Океану» ([[:zh:奉天 命 三 保 下 西洋|奉天 命 三 保 下 西洋]]) {{sfn|Levathes|1996|p = 188}}.
 
На початку XX століття, на хвилі руху за звільнення Китаю від іноземної залежності, принесеної за допомогою європейських флотів, образ Чжен Хе, що стоїть на чолі потужного китайського флоту, знайшов нову популярність {{sfn|Dreyer|2007|pp = 180-181}} . Великий внесок у популяризацію цього образу внесла опублікована в 1905 р стаття публіциста [[Лян Цічао]] «Чжен Хе&nbsp;— великий мореплавець нашої батьківщини» {{sfn|Dreyer|2007|pp = 180-181}}.
 
У сучасній [[Китайська Народна Республіка|КНР]] Чжен Хе розглядається як одна з видатних особистостей з історії країни, а його плавання (зазвичай розглядаються як зразок ''мирної'' політики Китаю по відношенню до своїх сусідів) протиставляються загарбницьким експедиціям європейських колонізаторів XVI—XIX століть
Рядок 479 ⟶ 478:
=== Китайська діаспора в Південно-Східній Азії ===
[[Файл: Poh-San-Teng-gable-relief-2274.jpg|thumb|Фрагмент декору храму По Сан Тен (на путунхуа: Бао Шань Тін) біля підніжжя «Китайського пагорба» в Малаці]]
Подорожі Чжен Хе дали потужний імпульс до зростання китайської діаспори, яка, постійно збільшуючись за рахунок купців і дезертирів, осіла на прибережних землях, що простягаються від китайських кордонів аж до Індії. Багато китайських громади Малайзії та Індонезії розглядають Чжен Хе і Ван Цзінхуна як фігур-засновників, практично як святих-заступників. На їх честь споруджено храми і поставлені пам'ятники {{sfn|Levathes|1996|p = 190}}.
 
У Малайзії дуже популярна легенда про те, що Чжен Хе, в XV столітті прямуючи в Малакку, привіз із собою китайську принцесу на ім'я Хан Лібо, якій належало вийти заміж за Малаккського монарха. Принцеса привезла з собою 1500 чоловік прислуги і 5000 молодих дівчат, які осіли в районі «Китайського пагорба» ({{не перекладено|Букіт Чина|Букіт Чину|en|Bukit Cina}}) в Малакці і стали прабатьками китайців-старожилів Малайзії та Сінгапуру, відомих як баба-ньоня, або [[перанакан]] и (на відміну від більш пізньої хвилі китайської імміграції, яка прибула під час британського панування в XIX—XX століттях)<ref group = "прим."> Баба ({{Китайська||峇 峇|Bābā}}) і ньоня ({{Китайська||娘惹|Niángrě}})&nbsp;— назва, відповідно, чоловіків і жінок у перанаканців </ref>.
 
Ця історія, проте, відсутня в китайських анналах {{sfn|Levathes|1996|p = 183}}. Якщо вірити хроніці [[Фей Сінь|Фей Сіня]] і раннім португальським свідченнями, то можна припустити, що в реальності один з Малаккських султанів одружився з китаянкою, дочкою одного з моряків, що залишилися в Малаці {{sfn|Levathes|1996|p = 183}}.
 
=== У Європі ===
Рядок 496 ⟶ 495:
|сторінки = 131
|сторінок = 249
}} </ref> {{sfn|Alves|2005|p = 47}}. Незабаром, однак, португальці дізналися від індійців, що таємничих прибульців звуть «Чин» (назва, яку в першій половині XV&nbsp;ст. Європейці ще не ототожнювали з «[[Китай (етимологія)|Катаєм]]», де був [[Марко Поло]]), і в 1508 році [[Мануел I]] дав завдання адміралу [[Діогу Лопіш ді Секейра|ді СікейріСекейрі]]&nbsp;<ref>
{{Книга
|автор = Demel W.
Рядок 538 ⟶ 537:
}} Стор. 94-95 в англійському виданні 1853 року</ref>.
 
Далекоглядний ветеран португальської експансії в Азії, Діогу Перейра «Малабарський» (Diogo Pereira, o Malabar) в листі, написаному дону [[Жуан III|Жуану III]] незадовго до своєї смерті в 1539 році, навіть рекомендував португальському королю наслідувати приклад китайців і покинути індійські колонії {{sfn|Alves|2005|p = 42}}. Португальський історик [[Жуан ді Барруш]] (1496—1570) вважав, що, припинивши сухопутну і морську колоніальну експансію, китайці були {{comment|набагато більш далекоглядні|... nesta conquista ... teveram mayór prudencia que os Gregos, Cathagenenses & Romanos. Os qua'es, por causa de conquistar terras alheas tanto de alongáram da pátria, que a vieram perder.}} ніж [[Стародавня Македонія|греки]], [[Карфаген]]яни або [[Римська Імперія|римляни]], які завойовуючи чужі країни, в кінцевому рахунку втратили свою<ref>
{{Книга
|автор = João de Barros, D. do Conto.
Рядок 616 ⟶ 615:
|номер = 8
}} </ref>, «що було б, якби [[Васко да Гама]] зустрів на своєму шляху китайський флот, подібний флоту Чжен Хе?» {{Sfn|Levathes|1996|p = 21}}.
Відповіді, природно, даються різні, залежно від наукових чи політичних поглядів автора. Найбільш своєрідну відповідь дає відставний британський підводник Гевін Мензіс, який у своїх книгах<ref> {{книга|автор = Gavin Menzies|назва = 1421: рік, коли Китай відкрив світ|оригінал = 1421: The Year China Discovered America [Gavin Menzies]|рік = 2002}}; <br/> {{книга|автор = Мензис Г.|назва = 1434: рік, коли великий китайський флот приплив до Італії і зародився Ренесанс|оригінал = 1434: The Year a Magnificent Chinese Fleet Sailed to Italy and Ignited the Renaissance|рік = 2008}} </ref>, що нібито китайський флот Чжен Хе [[контакти з Америкою до Колумба|відкрив Америку]] і доплив до Європи, але будь-яка інформація про це в джерелах про його плаванні відсутня. Історики не сприймають ці твори серйозно і вказують на непрофесійну інтерпретацію джерел у Мензіса (не володіє китайською мовою) і підміну аргументації фантазіями {{sfn|Dreyer|2007|p = 29-30,182-183}}<ref> {{стаття
|автор = Finlay R.
|назва = How Not to (Re) Write World History: Gavin Menzies and the Chinese Discovery of America