П'єр Жуль Барош: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
StarDeg (обговорення | внесок) |
StarDeg (обговорення | внесок) |
||
Рядок 5:
Народився у сім'ї власника магазину. Вивчав право, в 1820 отримавши ступінь бакалавра і в 1823 почавш адвокатську практику; був одним із найвідоміших адвокатів Парижа, що брали участь у багатьох гучних процесах. У 1846 році його було обрано головою ради паризьких адвокатів (батонне); в 1847 році, обраний в палату депутатом від округу Рошфор, він разом з [[Оділон Барро]] став в ряди опозиції і взяв діяльну участь у русі на користь реформ. Після лютневої революції 1848 був представником департаменту Шаранти в Національних зборах.
Енергійна протидія, яку Барош став виявляти демократичним прагненням, звернула на нього увагу [[Наполеон III Бонапарт|Луї-Наполеона Бонапарта]], і коли останній був обраний президентом (грудень 1848), він призначив його генеральним прокурором при Паризькому апеляційному суді; до цього він обіймав у березні та квітні 1849 року посаду генерального прокурора Вищого суду Бурже, а 30 травня того ж року був більшістю голосів обраний віце-президентом Законодавчих зборів. Страх, викликаний
Після [[Державний переворот 2 грудня 1851 року|перевороту 2 грудня 1851 року]], що призвів до утворення Другої імперії, повернувся до політики, ставши заступником голови Консультативного комітету та віце-президентом, а потім президентом Державної ради. У 1855 отримав Орден Почесного легіону. У січні 1860 року тимчасово виконував обов'язки міністра закордонних справ, у листопаді того ж року став міністром без портфеля, в 1863 отримав посаду міністра юстиції, міністра віросповідань, а 20 жовтня 1864 був призначений сенатором. У сенаті, як і в законодавчому корпусі, Барош всією силою свого ораторського таланту захищав абсолютистську політику Наполеона III, але 17 липня 1869 року, коли імператор обіцяв реформи в конституційному дусі і для здійснення їх утворив міністерство Олів'є (Еміля Олів'є), від портфеля.
|