Паїсій Величковський: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
День пам'яті прп. Паїсія 28, а не 26 листопада за новим стилем
Виправлено помилку в реченні (з "інумен" на "ігумен")
Рядок 52:
Через три місяці після висвячення в старці Паїсія, до нього прибув з Молдови молодий монах Вісаріон, який просив Паїсія стати його вчителем і наставником. Паїсій довго відмовлявся, але зрештою прийняв його. Так почала формуватися братія старця Паїсія, яка відіграла велику роль в поширенні його учення по всьому православному світу. До Паїсія почало приходити все більше людей, які хотіли приєднатися до нього, або ж просто за порадою. Паїсій ще понад чотири роки не приймав до себе в учні людей, але з часом, піддавшись на численні благання, почав приймати до себе монахів з випробуванням. Вже зимою [[1757]] року в братії Паїсія було 12 монахів і через відсутність місця для розміщення всіх людей, Паїсій отримує скит св. Костянтина з невеличкою церквою. Тут братія Паїсія плідно працювала, вдень займалася побутовими справами по покращенню життя в скиті, вночі працювали над перекладанням і переписуванням церковних текстів. Зокрема сам Паїсій багато працював, щоб перекладати на ново-церковнослов'янську мову і покращувати вже існуючі переклади. Через деякий час за клопотанням Паїсія братія перебирається в [[Іллінський скит|скит св. Пророка Іллі]], де було підготовлено 15 келій для кожного. На той час Паїсій не планував приймати більше. Слава про монаха-аскета Паїсія вже розійшлася по всьому Афону і навколишніх територіях тому кількість бажаючих все більшала. Паїсію навіть сталося бути духівником колишнього Константинопольського патріарха [[Серафим II (Анін)|Серафима ІІ]].
 
Минали роки, братія Паїсія налічувала до 50 монахів, з яких близько половини становили вихідці з українських земель. Тоді, на початку 1760-их років для братії за рішенням Священно-духовного всієї гори Собору був переданий [[монастир Симонопетра]], де Паїсій став інуменомігуменом. Коли він став ігуменом монастиря, він продовжив піклуватися про своїх земляків на [[Афон|Афоні]], адже тоді між монахами були суперечки на національній основі. Паїсій, хоч і будучи далеким від мирського життя, пам'ятав хто він і звідки, і допомагав своїм землякам у всьому, чим тільки міг. Історик і дослідник життя Паїсія А. Яцимирський так про це пише: "Великою популярністю користується пам'ять о. Паїсія і на Афоні, а особливо в відновленому Іллінському скиті. Дуже можливо, що через давнішню ворожнечу афонських монахів різних націй, образ Паїсія в очах українських іконів [[Іллінський скит|Іллінського монастиря]] одержав національний характер. Тепер о. Паїсій вважається борцем за українських монахів проти грецьких вимог".
 
Вже 17 років Паїсій проживав на [[Афон|Афоні]]. Тут він багато працював і отримав славу старця, але він вирішив повернутися до [[Молдавія (історичний регіон)|Молдавії]]. Причин цьому було декілька: це і засилля турок, як економічне так і релігійне. Нестача вільного місця для нових членів братії. Протистояння з грецькими монахами, на яке не вистачало сили.