Протестантизм: відмінності між версіями

'''Протестанти́зм''' — один із найпоширеніших напрямів у [[Християнство|християнстві]], що відокремився від [[Католицька церква|Католицької церквикатолицизм]]у в період [[Реформація|Реформації]] у [[XVI16 століття|16 столітті]] ([[лютеранство]], [[Кальвіністська церква|кальвінізм]] тощо) та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив такі течії як [[адвентизм]], [[баптизм]], [[методизм]], [[Євангелизм|євангелізм]], [[П'ятдесятництво|п'ятидесятництво]], [[харизматичний рух]] тощо. Своєю метоюціллю вони вбачали поверненняв поверненні до ідеалів [[Раннє християнство|раннього християнства]]. Церкви й спільноти протестантів національного чи місцевого характеру є в усьому світі та їх поширення триває.

Торгівля [[індульгенція]]ми спричинила виступ німецького богослова [[Мартін Лютер|Мартіна Лютера]] (1483—1546), який 17 жовтня 1517 оприлюднив [[95 тез]] із критикою вчення [[КатолицькаРимо-католицька церква|католицької церкви]] церкви про індульгенції, [[чистилище]], молитви за померлих і спасіння заслугами святих. Лютер відкинув [[Папа Римський|папську]] владу, особливу благодатність священства і його посередництво у спасінні, висунув вимогу спрощення церковної обрядовості й підпорядкування Церкви світській владі. Усе це відповідало інтересам бюргерства і частини шляхти, які створили під керівництвом Лютера і його соратника [[Філіпп Меланхтон|Філіппа Меланхтона]] (1497—1560) поміркований напрям німецької Реформації. [[Лютеранство|Лютерани]] наполягали на особистих стосунках (без будь-яких посередників — Церкви, священника) людини з Богом. Вони боролися за право кожного християнина самому вільно читати і тлумачити Біблію. Лютер здійснив [[Переклади Біблії|переклад Біблії]] німецькою мовою (католицька церква вимагала від віруючих лише в церкві з уст священника слухати читання Біблії і лише [[Латинська мова|латиною]]) і зробив її настільною книгою кожної німецької сім'ї. Лютерівський переклад Біблії став взірцем тогочасної [[Німецька мова|німецької]] літературної мови.

Мартін Лютер обґрунтував 3 важливі принципи Протестантизму: спасіння особистою вірою (лат. [[sola fide]]), а не через відпущення гріхів священниками; єдиний авторитет — [[Біблія]] ([[sola scriptura]]), а не вчення отців Церкви (див. [[Патристика]]), римських пап чи постанови [[СоборЦерковний собор|церковних соборів]]; прощення досягається завдяки Божій милості ([[sola gratia]]), а не через священників чи пап. У 1526 році [[Рейхстаг|райхстаг]] «[[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії германської нації]]», що засідав у [[Шпаєр|Шпаєрі]] (Німеччина), на вимогу німецьких князів-лютеран прийняв закон про право кожного німецького князя обирати релігію для себе і своїх підданих. Однак уже 1529 року-го імперський рейхстаграйхстаг скасував цей закон. У відповідь 5 князів-лютеран і представники 14-ти німецьких міст підписали т. зв. [[Протестація|Протестацію]] — протест проти рішення загальноімперських зборів щодо обмеження поширення лютеранства в Німеччині. Згодом «протестантами» стали називати всіх послідовників нових церковних напрямів, які відділилися в період [[Реформація|Реформації]] від католицизму, а також тих, які з'явилися пізніше в результаті виділення з основних протестантських церков. Ранні протестантські течії — лютеранство, [[цвінгліанство]], [[Кальвіністська церква|кальвінізм]], [[англіканство]] — утворилися в [[XVI16 століття]]ст. і дали поштовх [[Анабаптисти|анабаптизму]], [[Меноніти|менонітству]], [[Антитринітарії|антитринітаризму]], [[Социніанство|социніанству]]. Організаційна структура протестантських церков була пристосована до нової суспільної і культурної ситуації, нових духовних запитів особистості, яка звільнялася від станово-нормативних пут ([[Аристократія|аристократичних]], [[Шляхташляхта (стан)|шляхетських]], [[СвященникСвященик|священницьких]]).

Найбільш послідовне втілення демократичнихдемократичні вимогвимоги знайшли у цвінгліанстві і кальвінізмі, які всередині 16 ст. злилися у [[Швейцарська реформаторська церква|Швейцарській реформаторській церкві]]. [[Цюрих]] і [[Женева]] (обидва міста в Швейцарії) стали центрами Реформації, де [[Ульріх Цвінглі|Ульрих Цвінглі]] (1484—1531) і [[Жан Кальвін]] (1509–64) здійснили радикальне перетворення церковного улаштування. На відміну від лютеранства у реформаторських церквах немає загальнообов'язкового символу віри. Єдиним джерелом віровчення є Біблія. Авторитетами для теологів і проповідників залишаються написані Кальвіном «[[Настанови в християнській вірі]]» (1536–59), в яких систематизуються ідеї Мартіна Лютера та ін. реформаторів, «[[Церковні установлення]]» (1541), «[[Женевський катехизис]]» (1545), а також «[[Шотландське віросповідання]]» (1560) і «[[Вестмінстерське віросповідання|«Вестмінстерськесповідання віросповідання»віри]]» (1547) та ін.

У [[XVII століття|XVII17 столітті]] виникло [[Християнське товариство друзів внутрішнього світла]], засноване ремісником [[Джордж Фокс|Джорджем Фоксом]]. За екстатичні способи досягнення спілкування з Богом і підкреслення необхідності перебування в постійному «тремтінні» перед Богом послідовники цього руху отримали назву «[[Квакерство|квакерів]]» (від {{lang-en|quakers}} — трясуни). Квакери опрацювали доктрину безкомпромісного [[пацифізм]]у, категорично відкидають будь-яке [[насильство]], відмовляються брати в руки [[Зброя|зброю]]. [[Праця|Працелюбство]] і [[чесність]] квакерів сприяли процвітанню квакерських товариств, збільшенню в них чисельності фермерів, торгівців, промисловців, що привело до послаблення квакерського ізоляціонізму, розширення активності їхніх організацій. Особливу увагу квакери надають антивоєнній та [[Філантропія|філантропічній]] діяльності.

У 1530-х рр. у Нідерландах сформувалася протестантська течія [[Меноніти в Україні|менонітів]], яку очолив католицький священник [[Менно Сімонс]] (звідси її назва — меноніти). До основних положень менонітського вчення належать, крім загальнопротестантських принципів, відмова від [[Військовий обов'язок|військової служби]] і [[Присяга|присяги]] та низка інших [[догмат]]ів й приписів, які спричиняли переслідування їх у Нідерландах. Меноніти змушені були емігрувати до інших країн, зокрема до [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і Російської імперії. Пізній Протестантизм (кінець 19 — початокпоч. 20 століттяст.) пов'язаний із виникненням [[Методизм|методистів]], [[Баптизм|баптистів]], [[Адвентизм|адвентистів]], [[Свідки Єгови|свідків Єгови]], [[П'ятдесятництвоятдесятники|п'ятдесятників]] та ін.

Термін ''«протестантизм»'' з'явився у [[1529]] році, коли {{нп|Шпейєрський рейхстаг|||Diet of Speyer (1529)}} скасував своє попереднє рішення від [[1526]], яким призупинялася дія [[Вормський едикт|Вормського едикту]] проти [[Мартін Лютер Мартін|Мартіна Лютера]]. У відповідь декілька німецьких земель та ряд імперських міст виголосили протест.