Електрокардіостимулятор: відмінності між версіями

'''Електрокардіостимуля́тор''' — це [[пристрій]], що виконує функціюзавдання штучного водія ритму [[серцеСиноатріальний вузол|серцясиноатріального вузла]] серця (або кардіовертер-дефібрилятор), який імплантується (вживляється) [[людина|людині]] з метою відновлення та нормалізації порушень ритму [[Серце людини|серця]].

Здатність м'язів скорочуватись під дією [[Електричний струм|електричного струму]] помітив ще [[Алессандро Вольта]] (1876).

У 18991889 [[:en:John_Alexander_MacWilliam|МакВільям (J. A. MacWilliam)]] опублікувавоприлюднив статтю у Бритіш«<nowiki/>[[BMJ|Британському Медикалмедичному Джорналжурналі]]<nowiki/>» про своївласні експериментидосліди надстосовно впливомвпливу електричного струму на серцеві скорочення, де зазначив про можливість змусити серце битися з частотою 60-70 уд./хв. за допомогою імпульсів струму з такою ж частотою.

У 1941 роціроку, інженер Джон Хоппс на замовлення військово-морського флоту проводив дослідження в галузі [[Гіпотермія|гіпотермії]]. Перед ним було поставлене завдання знайти спосіб максимально швидкоякнайшвидше обігріти людину, котра довгий час була на морозі чи у холодній воді. Хоппс намагався використати для розігріву високочастотне радіовипромінювання й випадково виявив, що серце, котре перестало битися в результатівнаслідок переохолодження, може бути знову «запущене», якщо його стимулюватиспонукати електричними імпульсами. В 1950 році на основі свого відкриття, Хоппс створив перший зовнішній кардіостимулятор. Він був великий і незручний, а його застосування іноді призводило до появи опіків на тілі хворого.

Перший вживлюваний кардіостимулятор був створений у 1958 роціроку шведськими вченими Рене Елмквістомом (Rune Elmquist) та Аке Сеннінгом (Åke Senning).

Важливим для кардіології стало також винайдення [[Вілсон Грейтбатч|Вілсоном Грейтбатчем]] (Wilson Greatbatch) у 1971 роціроку, [[Літій-іонний акумулятор|літій-іонної акумуляторної]] батареї, яка стала стандартомзвичайною для кардіостимуляторів.