Відмінності між версіями «Аннєнков Борис Володимирович»

Онук [[Повстання декабристів|декабриста]] Івана Олександровича Анненкова, Борис Володимирович народився в родині Володимира Івановича Анненкова, полковника у відставці, і належав до дворянства [[Волинь|Волині]].
 
Пройшовши навчання в Одеському кадетському училищі та Олександрівському військовому училищі в Москві, Борис Анненков почав службу в 1-му Сибірському козацькому полку, а потім перейшов до 4-го Сибірського козацького полку в [[Кокшетау]] . У 1914 році в полку спалахнув заколот і повстанці призначили Анненкова тимчасовим командиром. Засуджений до 1 року і 4 місяців ув'язнення, покарання не відбув, а був відправлений на фронт проти німців.
 
За свою бойову доблесть у 1915—1917 роках він отримав [[Золота зброя «За хоробрість»|Георгіївську шаблю]], а також [[орден Почесного легіону]] з рук генерала Поля По.
У березні 1918 року обраний отаманом Сибірського козацтва на козацьких зборах, законність яких не була визнана багатьма козаками. Воював з червоними військами на південному Уралі та в Середній Азії, а в серпні 1919 року став командувачем незалежної армії Семирічки. Взимку 1919—1920 офіційно приєднався до військ генерала [[Дутов Олександр Ілліч|Дутова]]; проте майже відразу між ним і Дутовим виник конфлікт через звірства, скоєні військами Анненкова, і Дутов відмовився його підтримати.
 
Навесні 1920 року Анненков був змушений відступити до китайського кордону. 28 квітня він перетнув кордон з рештою своїх людей і оселився в [[Урумчі]] . Китайська влада заарештувала його в березні 1921 року, і завдяки зусиллям генерала [[Денісов Микола Олександрович|М. О. Денісова]] та підтримці британських та японських представників він був звільнений лише через три роки.
 
7 квітня 1924 року Анненков був схоплений [[Фен Юсян]]ом і переданий [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|чекістам]], які діяли в регіоні. Висланий до Радянського Союзу. 25 квітня він був розстріляний у [[Семей|Семипалатинську]] разом з Денісовим.
 
У 1990-х роках справу Аннєнкова та Денісова переглянула Генеральна прокуратура Росії, і обом було відмовлено в реабілітації.