Європейська хартія місцевого самоврядування: відмінності між версіями

'''Європейська Хартія місцевого самоврядування''' була прийнята під егідою [[ Конгрес місцевих та регіональних влад Європи| Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи]] (не плутати з Радою [[ Європейський Союз|Європейського Союзу]]) і була відкрита для підписання державами-членами [[Рада Європи|Ради Європи]] 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року. Майже всі держави-члени Ради Європи є учасниками Статуту - виняток становлять три [[Карликова держава|мікро-держави]] : [[Монако]], [[Андорра]] та [[Сан-Марино]]. Нові держави-члени Ради Європи планують ратифікувати Статут при першій же можливості. Хартія зобов'язує держави закріпити у внутрішньому законодавстві і застосовувати на практиці сукупність юридичних норм, що гарантують політичну, адміністративну та фінансову незалежність муніципальних утворень. Вона також встановлює необхідність конституційного регулювання автономії [[місцеве самоврядування| місцевого самоврядування]].
Крім того, Хартія є першим юридичним документом, що гарантує дотримання принципу [[Субсидіарність|субсидіарності]] державами - членами [[Рада Європи|Ради Європи]]. Таким чином, місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальністю. Відповідно до принципу субсидіарності, Хартія передбачає, що публічні зобов'язання повинні реалізовуватися на найбільш близькому до населення рівні, і повинні відноситися до вищого адміністративного рівня тільки в тому випадку, якщо вирішення таких завдань силами місцевих адміністрацій є неефективним або неможливим. Принципи Хартії застосовуються до всіх видів [[Муніципалітет|органів місцевого самоврядування]].