Павло (патріарх Сербський): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м робот додав: id:Patriark Pavle |
Erud (обговорення | внесок) м вікіфікація |
||
Рядок 1:
[[Файл:Patrijarh Pavle.jpg|thumb]]
'''Патріарх Павло''' ({{lang-sr|Патријарх Павле}}, в миру '''Гойко Стойчевич''', {{lang-sr|Гојко Стојчевић}}; [[11 вересня]] [[1914]] року
== Життєпис ==
=== Дитинство та освіта ===
Народився 11 вересня 1914 року на свято Усікновення глави Івана Хрестителя в селі Кучанці провінції Доньї-Міхольяц в [[Славонія|Славонії]].
Закінчив гімназію в [[Белград]]і і шестирозрядну семінарію в [[Сараєво|Сараєві]]; навчався на богословському факультеті в Белграді.
Рано залишився без піклування батьків: батько виїхав працювати в [[США]], де захворів на [[сухоти]] і повернувся додому помирати, після смерті батька, у 1918 році, померла і мати. Турботи про виховання Гойко взяла на себе тітка. Оскільки Гойко був дуже слабкою, хворою дитиною, його звільнили від сільських турбот і дозволили отримувати освіту.
Початкову школу закінчив у рідному селі. Потім був переїзд в [[Тузла (Боснія і Герцоговина)|Тузлу]] для навчання в середній школі з 1925 по 1929, де одним із друзів молодості став [[Меша Селімович]].
Хоча, він був за його словами схильний до технічних наук (
Перед війною був секретарем міністра церковних справ Воїслава Янича. У 1940 року вступив в армію військовим медиком в [[Зажичар]]і. Під час німецької окупації жив спочатку в Славонії, потім повернувся в Белград.
=== Чернецтво ===
З 1941 до 1942 року жив у Белграді, працював виконробом з розчищення руїн.
Слабке здоров'я привело його в Троїцький монастир на Овчар, де пережив часи болгарської окупації. У 1943 році працював на посадах педагога і віровчителя дітей біженців у Бані-Ковилячі. Лікарі виявили у нього [[туберкульоз]], прогноз був песимістичним. Звідти він попрямував в Вуджанский монастир у селі Прислониця, де він залишався до 1945 року. У монастирі відбулося одужання, що спонукало його у 1946 році прийняти чернечий постриг, а незабаром також свячення у [[ієродиякон]]а.
З 1949 по 1955 рік був насельником монастиря Рача; в 1950/1951 навчальному році був суплентом Призренскої семінарії св. Кирила і Мефодія.
У 1954 році був висвячений в [[ієромонах]]а; в 1957 зведений в сан [[архімандрит]]а.
З 1955 по 1957 рік був аспірантом кафедри Нового Завіту та літургіки на богословському факультеті в [[Афіни|Афінах]], де захистився зі ступенем доктора богослов'я. Згідно з однією з легенд, коли один із сановників сербської церкви запитував про нового аспіранта Афінського університету, то отримав таку відповідь: «Якщо б наша Грецька Церква мала хоча б п'ять таких священиків, як ваш Павло, то не боялася б за своє майбутнє, але була б найсильнішою Церквою в світі».
=== Єпископ Рашко-Призренський ===
Рядок 33:
Хіротонія була здійснена 22 вересня 1957 в Бєлградському кафедральному соборі групою єпископів на чолі з патріархом Вікентієм (Проданова). На кафедру єпископа Рашко-Призренського був зведений 13 жовтня того ж року в кафедральному соборі Призрена. На чолі Рашко-Призренської єпархії будував нові церкви Косова і Метохії, оновлював старі і порушені. Дбав про Призренську семінарію, де іноді проводив лекції з церковного співу і слов'янської мови. Постійно подорожував по єпархії для служіння. Єпархією керовані на самоті, не маючи ані співробітників, ані секретаря, ані автомобіля. Завжди пересувався або пішки, або на громадському транспорті.
Як єпископ Рашко-Призренський виступав в [[ООН]] з питання про міжетнічних відносинах в Косово і Метохії. У цей період проблема міжетнічних відносин в Косово і Метохії, численні біографії та свідоцтва стверджують про повсякденну боротьбу сербів Косова та Метохії за свої національні права. Пише до влади Церкви і держави, закликаючи їх відвідати віддалені церкви і монастирі краю, виробити політику, яка змогла б запобігти конфлікту. Про те, що він особисто переносить залякування та утисків з боку албанців не говорив ніколи. Ніякої реакції державних органів на звернення та листи не було.
=== Патріаршество ===
У листопаді 1990 року рішенням Священного Архієрейського Собору Сербської Церкви був обраний предстоятелем Церкви на місце хворого [[Герман (Патріарх Сербський)|Патріарха Германа]]. Інтронізація 44-го Сербського Патріарха відбулася [[2 грудня]] [[1990]] року в Белграді.
Він був обраний після восьми кіл невдалого голосування. Конверт з його ім'ям витягнув архімандрит Антоній Джорджевич, настоятель монастиря Троноша. На престол Павло зійшов 2 грудня 1990 в Соборної церкви в Белграді, а з давньої традиції тільки 2 травня 1994 року на історичний трон печських Патріархів у Печській Патріархії.
Звертаючись до виборного Собору новообраний Патріарх Павло заявив:
За час, що минув з початку патріаршества відновлені і відкриті нові єпархії і семінарії (Цетинська
Павло був найстарішим серед сербських патріархів, він обраний патріархом у 76 років. Відвідав всі континенти і всі єпархії Сербської Церкви. На 91-му році життя їздив до [[Австралія|Австралії]] на два тижні. Відвідав і більшість Помісних Православних Церков, а також багато європейських країн і країн інших регіонів світу.
Патріарх Сербський Павло протягом багатьох років був головою Комісії Священного Синоду з перекладу [[Новий Завіт|Нового Завіту]], цей переклад є першим перекладом, який був офіційно затверджений церквою, і опублікований в 1984 році, і перевидавався в 1990-х роках. Крім того, він був президентом літургійної комісії Священного Синоду, якою було підготовлено та видано Служебник сербською мовою.
З 13 листопада 2007 перебував на стаціонарному лікуванні в госпіталі Військово-медичної академії Белграда.
З огляду на поганий стан його здоров'я Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви, що відкрився 15 травня 2008 року в Белграді, постановив тимчасово передати функції Предстоятеля Священному Синоду на чолі з митрополитом Чорногорським і Приморським Амфілохієм (Рісто Радович).
| |||