Єврейські біженці: відмінності між версіями

Весною [[1097]]&nbsp;року в [[Херсон]]і єврейський купець купив у [[Половці|половців]] групу захоплених ними поблизу [[Київ|Києва]] бранців, серед них виявився чернець [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]] [[Євстратій Постник]], який невдовзі помер у полоні (за переказами&nbsp;— убитий господарем за небажання відмовитися від Христа)<ref>{{Cite web|url=http://www.krotov.info/yakov/6_bios/32/1050u_evstraty.htm|title=Евстратий Печерский|last=Кротов|first=Яков.|website=Словарь святых|archiveurl=https://www.webcitation.org/614kNRupZ?url=http://krotov.info/yakov/6_bios/32/1050u_evstraty.htm|archivedate=2011-08-20|accessdate=2009-12-09|deadurl=no}}</ref>. Церква оголосила святих Євстратія, «замученими на Великдень жидами». [[Епарх]] Херсона (хрещений юдей) був страчений за наказом [[Імператор|імператора]] разом з купцем, який купив ченця. Підсумком цього скандалу стало вигнання з міста всіх єврейських торговців і конфіскація їх майна. В історії є відомості про насильницькі хрещення Візантії (зокрема, за указом імператора [[Лев III Ісавр|Лева III]] в [[720-ті]]&nbsp;роки), однак про проведення даного указу в життя і зв'язку його з переселенням євреїв в інші країни відомостей майже немає. Історики вважають, що в цілому у Візантійській імперії євреї не піддавалися вигнанням<ref>{{стаття| автор = Анатолий Хазанов.| назва = Евреи в раннесредневековой Византии| посилання = http://www.jcrelations.net/ru/?item=2107| видання = Вестник Еврейского Университета в Москве| тип =| рік = 1994| номер = 1 (5)| сторінки = 4—34}}</ref><ref>{{книга|автор = [[Гумільов Лев Миколайович|Гумилёв Лев Николаевич]].|частьчастина = IV. Блуждающий суперэтнос. 25. У греков VIII в.|назва = Древняя Русь и Великая степь|посилання = http://gumilevica.kulichki.net/ARGS/args104.htm|відповідальний =|видання =|місто = {{М.}}|видавництво = Эксмо|рік = 2008|сторинки =|сторінок = 848|серія = [[Бібліотека всесвітньої літератури|Библиотека всемирной литературы]]|isbn = 978-5-699-31743-1|тираж =}}</ref>.

Початком переслідування євреїв стало прийняття у [[589]]&nbsp;році н.&nbsp;е. королем [[Реккаред I|Реккаредом I]] [[Католицтво|католицтва]]. Після цього під тиском духовенства почалося прийняття антиєврейських законів. В [[613|613 році]] всі [[Іспанія|іспанські]] євреї, відмовилися прийняти [[хрещення]], були змушені залишити країну за наказом короля [[Сісебут]]а. Решта через кілька років були звернені в рабство<ref name="hist">{{cite web| publication-date = 2003| url = http://gazeta.mirt.ru/?2-36-413--1| title = История гонений| publisher = Евангельская газета «Мирт»| accessdate = 2009-08-12| description =}}</ref><ref>{{книга|автор = Моше Ойербах.|частина = Часть 3. От крестовых походов до изгнания из Испании|назва = История еврейского народа|оригинал оригінал = History of the Jews|посилання = http://jhist.org/teacher/uch1_3_10.htm|відповідальний = Отв. редактор Цви Вассерман, перевод Швут Ами|видання =|місто =|видавництво =|рік = 1992|сторінки =|сторінок =|isbn =|тираж =}}</ref>. Надалі в [[620-ті]] роки при королі [[Свінтіла|Свінтілі]] вигнанцям дозволили повернутися. При королі [[Хінтіла|Хінтілі]] відновилися гоніння і шостий собор в [[Толедо]] в [[638]] році постановив, що лише [[Католицтво|католики]] можуть жити в Іспанії. Частина євреїв прийняла християнство, інші знову змушені були покинути країну.

Після завоювання [[Гранада|Гранади]] навесні [[1492]]&nbsp;року королівське подружжя [[Фердинанд II Арагонський]] і [[Ізабелла I (королева Кастилії, Леону і Галісії)|Ізабелла I Католицька]] підписала указ (''[[s:es:Decreto de Granada|Альгамбрський декрет]]''), який зобов'язує євреїв протягом чотирьох місяців (до [[31 липня]]) хреститися або покинути країну. Всякий хрещений єврей, який залишився в Іспанії після цього терміну, оголошувався поза законом. Євреям дозволили продати своє майно і взяти з собою деякі речі, за винятком золота, срібла, перлів та дорогоцінних каменів. Нерухомість продавати не дозволялося. До 31 липня виселити всіх євреїв не вдалося, термін був продовжений до [[2 серпня]]. Кількість вигнанців оцінюється різними істориками від 50 до 300 тисяч. Швидше за все, 50 тисяч є дуже заниженою цифрою, оскільки ряд джерел вказує, що тільки в Португалію з Іспанії переселилося від 100 до 120 тисяч євреїв<ref name="ncherch">{{ЭЕЭ|13000|Новые христиане}}</ref><ref>{{книга|автор = Рут Сэмюэлс.|частина = Испания под властью христиан|назва = По тропам еврейской истории|оригінал =|посилання = http://web.archive.org/web/20080521135013/http://art.jewteen.ru/history/path/page24_02.php|відповідальний = Перевод — А. Гинзаи|видання =|місто = Ієрусалим|видавництво = Библиотека — Алия|рік = 1991|серія = Молодёжная серия|isbn =|тираж =}}</ref>, а ще 200 тисяч&nbsp;— у [[Туреччина|Туреччину]], [[Італія|Італію]] і [[Північна Африка|Північну Африку]]<ref name="hist"/><ref>{{cite web|url = http://www.krugosvet.ru/enc/strany_mira/ISPANIYA.html|title = История Испании. Позднее Средневековье. Положение евреев.|work =|publisher = Энциклопедия Кругосвет|accessdate = 2009-08-28|description =|archiveurl = http://www.webcitation.org/614kOgeb8?url=http://www.krugosvet.ru/enc/strany_mira/ISPANIYA.html|archivedate = 2011-08-20|deadlink = no}}</ref><ref>{{книга|автор = Моше Ойербах.|частьчастина = Фернандо и Изабелла. Объединение Испании и изгнание евреев|назва = История еврейского народа|оригінал = History of the Jews|посилання = http://www.chassidus.ru/library/history/auerbach/3/24.htm|відповідальний = Отв. редактор Цви Вассерман, перевод Швут Ами|видання =|местомісто =|видавництво =|рік = 1992|сторінки =|сторінок =|isbn =|тираж =}}</ref><ref>{{книга|автор = Моше Ойербах.|частина = Испанские изгнанники в странах Средиземноморья|назаназва = История еврейского народа|оригінал = History of the Jews|посилання = http://chassidus.ru/library/history/auerbach/4/02.htm|ввдповідальний = Отв. редактор Цви Вассерман, перевод Швут Ами|видання =|місто =|видавництво =|рік = 1992|сторінки =|сторінок =|isbn =|тираж =}}</ref>. Формально Альгамбрский декрет був скасований лише конституцією, прийнятою в [[1876]]&nbsp;році.

Переслідування євреїв почалися в [[1007]]&nbsp;році, коли {{нп|Єпархія Ліможа|єпископ Ліможа|fr|Diocèse de Limoges}} Альдуїн зажадав від євреїв, що проживали на території його єпархії, негайно хреститися або залишити [[Лімож]]. Більшість євреїв покинули місто<ref name="fran">{{ЭЕЭ|15499|Франция. Французские евреи в древности и в средние века}}</ref>.

У [[1182]]&nbsp;році король [[Франція|Франції]] [[Філіп II Август]] опублікував указ про вигнання з Франції всіх євреїв і конфіскації належала їм власності. Більшість вигнанців знайшли притулок в сусідніх з Францією графстві [[Шампань]], королівстві [[Прованс]], графстві [[Венессен|Венесен]] та інших місцях<ref name="fran"/>.

[[19 липня]] (або [[22 липня]]) [[1306]]&nbsp;року король [[Філіпп IV Красивий|Філіп Красивий]] видав указ про виселення євреїв з Франції та конфіскації всієї їхньої власності. На виселення було дано один місяць. Євреїв вигнали також [[Лотарингія]], [[Савойя (історична область)|Савойя]], [[Дофіне]], [[Франш-Конте]]. Більшість з євреїв переїхало в південні провінції, непідвладні королю. [[28 липня]] [[1315]]&nbsp;року [[Людовик X Сварливий|Людовик X]] дозволив євреям повернутися у Францію за умови сплати великого викупу<ref name="fran"/>.

У [[1394]]&nbsp;році король [[Карл VI Божевільний|Карл VI]] знову заборонив євреям жити у Франції за «гріхи євреїв перед святою вірою». Євреї знову бігли в південні провінції. В кінціНаприкінці [[XV століття]] ці землі увійшли в [[Домен (область)|королівський домен]] і євреїв вигнали звідти теж<ref name="fran"/>. Після цього євреїв у Франції не було три століття<ref name="dubn3"> {{книга|автор = [[Дубнов Шимон Маркович]].|частина = Глава 11. Обзор главнейших событий XIX века|назва = Краткая история евреев|посилання = http://jhist.org/code/dubnov41.htm|відповідальний =|видання =|місто =|видавництво = Феникс|рік = 2000|сторінки =|сторінок = 576|том =2|isbn = 5-222-01292-1|тираж = 10000}}</ref>.

У [[1287]]&nbsp;році в [[Берн]]і стався погром, в 1290-х роках&nbsp;— кривавий наклеп і вигнання євреїв. [[10 січня]] [[1347]] влади [[Базель|Базеля]] звинуватили євреїв в епідемії чуми. 600 євреїв спалено, 200 єврейських дітей звернена в християнство, цвинтар зруйновано, синагога спалена, євреї вигнані з країни<ref>{{cite web|publication-date= 2005-01-10|url = http://www.voltairenet.org/article60055.html|title = Первые жертвы среди евреев в Европе|publisher = Вольтер, международное издание на русском языке|accessdate = 2009-08-14|description = |archiveurl = http://www.webcitation.org/614kPcqhI?url=http://www.voltairenet.org/Pervye-zhertvy-sredi-evreev-v|archivedate = 2011-08-20|deadlink = no}}</ref>. За іншими даними, перше звинувачення у поширенні чуми сталося в [[1348]]&nbsp;році місті [[Шийон]], де під тортурами кілька людей зізналися в отруєнні колодязів. Це послужило приводом для масових страт і вигнання євреїв по всій Швейцарії. Дискримінаційні заборони щодо євреїв були скасовані у Швейцарії тільки в кінці [[XIX століття]]<ref name="swit">{{ЭЕЭ|14789|Швейцария}}</ref>.

Кінець [[XIII століття|XIII]]—[[XIV століття]] в історії євреїв [[Німеччина|Німеччини]] названі «мученицькими». В цей час єврейські громади піддавалися численним утисків і погромів. Було знищено понад 300 громад, євреї були вигнані з більшості міст Німеччини<ref>{{ЭЕЭ|11122|Германия}}</ref>. У зв'язку з численними випадками кривавих наклепів римський папа [[Інокентій IV]] у [[1247|1247 році]]&nbsp;році видав [[Папська булла|буллу]], в якій зазначав, що ''„доля євреїв під владою таких князів і правителів стає, таким чином, ще більш жахливою, ніж доля їхніх предків у Єгипті під владою фараонів. Через ці переслідування вони змушені покидати ті місця, де предки їх жили з найдавніших часів“''<ref name="dubn5">{{книга|автор = [[Дубнов Шимон Маркович]].|частина = Глава 4. Века бесправия и мученичества до изгнания евреев из Франции (1215—1394 гг.)|назва = Краткая история евреев|посилання = http://jhist.org/code/dubnov34.htm|відповідальний =|видання =|місто =|видавництво = Феникс|рік = 2000|сторінки =|сторінок = 576|том= 2|isbn = 5-222-01292-1|тираж = 10000}}</ref>. Але і папська булла не рятувала євреїв від нападів і погромів. Так, навіть в оскверненні [[Гостія|гостії]] в Кноблаухе в [[1510]]&nbsp;році спричинила за собою страту 38 євреїв і вигнання з інших всій території [[Бранденбург|Бранденбурзького]] князівства<ref>{{ЭЕЭ|11283|Гостии осквернение}}</ref>.

У [[1420]]&nbsp;році за наказом [[Альбрехт II|Альбрехта]] всі євреї [[Австрія|Австрії]] були арештовані. 270&nbsp;осіб були спалені на багатті за звинуваченням в оскверненні [[Гостія|гостії]] в [[Енс (місто)|Енсі]]. Всі інші, за винятком погодилися хреститися, були вислані з країни, їх власність конфіскована<ref>{{ЭЕЭ|1050|Австрия}}</ref>.

У [[1487]]&nbsp;році муніципальні ради [[Лісабон]]а і ряду інших міст прийняли постанови про вигнання євреїв. Однак ці постанови були скасовані королем [[Жуан II Досконалий|Жуаном II]]. У [[1492]]&nbsp;році 120&nbsp;000 євреїв втекли в Португалію з Іспанії. Через рік у зв'язку зі спалахнула серед переселенців епідемією [[Чума|чуми]] Жуан II зажадав від іспанських євреїв залишити Португалію. Ті, хто не зміг виїхати через високу плату за перевезення на португальських кораблях, були продані в рабство<ref name="port">{{ЭЕЭ|13287|Португалия}}</ref>.

У грудні [[1496]]&nbsp;року король [[Мануель I Щасливий|Мануель I]] видав декрет про вигнання євреїв з [[Португалія|Португалії]] та обов'язкове хрещення дітей. 20 000 євреїв покинули країну. Решта були піддані насильницькому хрещенню згідно з декретом від [[19 березня]] [[1497]]&nbsp;року. Однак навіть хрещення і спеціальний «охоронний» указ короля прийнятий у травні 1497 року не рятували євреїв від переслідувань і погромів. В [[1506]]&nbsp;році в Лісабоні було вбито 2000 чоловік. У зв'язку з великою кількістю подібних акцій Мануель I указом від [[1 березня]] [[1507]]&nbsp;року. дозволив насильно хрещеним євреям залишати країну і навіть вивозити майно, що раніше було заборонено. Втеча євреїв з Португалії тривав до початку [[XVII століття]]<ref name="ncherch"/><ref name="port"/><ref>{{cite web |url=http://archive.is/XJanN |title=История антисемитизма |author=Лангхаммер, Иоахим|lang=ru|website=Электронная Библиотека истории иудаизма|description=''<small>Ист.: Лангхаммер И. «Что будет с этим миром?»</small>''|accessdate=2020-04-14}}</ref>.

У [[1495]]&nbsp;році князь Олександр оголосив про вигнання євреїв з [[Литва|Литви]]. Нерухоме майно вигнанців було оголошено власністю князя і частково роздано християнам. В [[1501]]&nbsp;році євреям дозволили повернутися і навіть повернули забране майно<ref name="dubn4">{{книга|автор=[[Дубнов Шимон Маркович]]|частина=Глава 6. Евреи в Польше и Руси (XII - XV вв.)|назва=Краткая история евреев|посилання часина=http://jhist.org/code/dubnov36.htm|видання=3-е изд|місто=Ростов н/Д|видавництво=«Феникс»|рік=2000|сторінки=|сторінок=576|том=2|isbn=5-222-01292-1|тираж=10000}}</ref>.