Український вісник: відмінності між версіями

нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
(перенесено з Український Вісник)
Немає опису редагування
1. '''«Український Вісник»''' — щоденник у [[Львів|Львові]] з 25 січня до 29 вересня [[1921]] рокур., виходив замість газети [[Діло (газета)|«ДілаДіло»]]. Редактор - [[Струтинський Михайло|М.Михайло Струтинський]].
 
2. '''«Український Вісник»''' — орган [[УНО|Укр.Українського Нац.Національного Об'єднання]] (УНО) в Німеччині, націоналістичного напряму, виходив у [[Берлін|Берліні]] з [[1936]] до [[1945]] рр., спершу неперіодично, з [[1938]] р. - місячник, потім двотижневик, тричі на місяць і як тижневик. «У. В.УВ» редагували: Ю. Артюшенко, В.Володимир Янів ([[1940]]), Ю. Панченко-Юревич, А. Білинський і (з [[1941]]) В. Маруняк. Поряд хроніки УНО, «У. В.» містив матеріали на актуальні гром.громадські іта політ.політичні теми, зокрема інформував про події на Карп.Карпатській і підсов.підсовєтській Україні, подавав багатий культ.культурно-осв.освітні матеріали про працюдіяльність клітиносередків УНО тощо.
 
3. '''«Український вісник»''' — позацензурний суспільно-політичний журнал. Виходив як [[самвидав]] від січня [[1970]] до березня [[1972]] (випуски 1-6) у [[Львів|Львові]] та з серпня 1987 по березень [[1989]] рр. (Київ-Львів, випуски 7-14). Видавець і відповідальний редактор — журналіст [[В'ячеслав Чорновіл]].
'''«Український Вісник»''' — позацензурний самвидавний журн. 1970 — 74, вийшло 8 чч., перевиданих (за винятком ч. 5) на Заході; деякі чч. англ. і франц. мовами. Видавці «У. В.» не відомі, лише подвійне ч. 7 — 8 підписане псевд. ред. — Максим Сагайдак, проте редагування, виготовлення й розповсюдження його інкримінували багатьом діячам опору, зокрема В. Чорноволові, М. Плахотнюкові, С. Хмарі, О. Шевченкові. «У. В.» мав давати «інформацію про порушення свободи слова й ін. дем. свобод, ґарантованих конституцією, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення нац. суверенности (факти шовінізму й українофобії), про спроби дезінформувати громадськість, про становище укр. політ. в'язнів у тюрмах і таборах, про різні акції протестів тощо». Видавці «У. В.» вважали його за вид. «не антирадянське і не антикомуністичне». «У. В.» дає першоджерельну документацію про репресії й самооборонний рух кін. 1960-их — поч. 1970-их pp.: політ. процеси, убивство А. Горської (див. Додатки), відзначення пам'яті В. Симоненка, форми поневолення укр. народу, ст., есеї, протестні листи й літ. твори діячів руху опору (В. Симоненка, І. Дзюби, В. Чорновола, В. Мороза, І. Світличного, Є. Сверстюка, С. Караванського, М. Плахотнюка, І. Сокульського, В. Стуса, В. Романюка, І. Геля, І. Стасів-Калинець, І. Калинця, О. Сергієнка й ін.). Останні 3 ч. містять матеріали про погром укр. інтелігенції 1972, а ч. 7 — 8 виразніше формулює позиції журн., говорячи про «окупаційний режим на Україні», про потребу визначати «чітко окреслену політ. позицію з провідним антиколоніальним напрямком», «об'єднати всі демократичні антиколоніальні групи на Україні», бо тільки в цьому журн. бачить «поступ у розгортанні нац.-визвольної боротьби за демократію».
 
У вступному слові «Завдання „Українського вісника“», яке відкривало перші шість випусків, декларувалося, що видання «не антирадянське і не антикомуністичне», подаватиме об'єктивну інформацію про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцією СРСР, про судові й позасудові репресії, факти шовінізму й українофобії, становище українських політв'язнів, про акції протесту.
'''«УКРАЇНСЬКИЙ ВІСНИК»''' — нелегальний суспільно-політичний часопис. Виходив від січня 1970 до березня 1972(випуски 1-6) у Львові. Засновник, автор, редактор і видавець — В'ячеслав Чорновіл. У вступному слові «Завдання „Українського вісника“», яке відкривало усі шість випусків, декларувалося, що видання подаватиме об'єктивну інформацію про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцією СРСР, про судові й позасудові репресії, факти шовінізму й українофобії, становище українських політв'язнів, про акції протесту, а також друкуватиме твори самвидаву. У підготовці журналу брали участь Ярослав Кендзьор, Михайло Косів, Валентин Мороз, Юрій Шухевич, Микола Плахотнюк, Ніна Строката, Надія Світлична, Василь Стус, Атена Пашко. Умови для конспіративного друку часопису забезпечувала Олена Антонів, друкували журнал Людмила Шереметьева (випуски 1-4), В. Чорновіл та Я. Кендзьор. Кур'єрами та розповсюджувачами були Стефанія Гулик, Ганна Садовська. Сприяли розповсюдженню журналу Зіновія Франко, Ярослав Дашкевич, Валентина Чорновіл. Студентка КДУ з Чехословаччини Анна Коцур вивозила журнал у Пряшів, звідти Павло Мурашко передавав «Український вісник» на Захід. Журнал передруковували видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка (США), видавництво «Сучасність» (Мюнхен), Українська видавнича спілка у Лондоні та ін. До української та світової громадськості публікації журналу доносило радіо «Свобода». В Україні випуски «Українського вісника» поширювалися самвидавом. За довідкою Львівського УКДБ, «журнал друкувався на друкарських машинках, а потім шляхом розмноження перших примірників розповсюджувався серед різних осіб» машинописом, ксероксуванням та фотоспособом. У багатьох містах журнал мав своїх кореспондентів та розповсюджувачів. За розпорядженням В. Чорновола, заарештованого у січні 1972, видання журналу було припинене. На сторінках «Українського вісника» публікувалися документи про політичні репресії та дисидентський рух кінця 1960 — початку 1970-х років, публіцистичні статті, листи протесту та літературні твори, авторами яких були В. Симоненко, В. Стус, І. Світличний, В. Романюк, В. Чорновіл, І. Дзюба, С. Караванський та ін. Зважаючи на великий авторитет позацензурного часопису, в Україні здійснено кілька спроб продовжити його випуск. У 1972 намагалися поновити видання журналу в Києві Євген Пронюк, Василь Овсієнко, Василь Лісовий та Іван Гайдук, але появі журналу завадили арешти. У 1974 Степан Хмара з Червонограда (Львівська обл.) спільно з київськими журналістами Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком видали свій «Український вісник» під числом 7-8 (у 1975 опублікований за кордоном). Кілька чисел журналу під такою ж назвою видала Українська загальнонародна організація. Після звільнення з ув'язнення В. Чорновіл разом з Михайлом Горинем, Павлом Скочком, Василем Барладяну у серпні 1987 відновив видання журналу як першого в Україні опозиційного до влади легального літературно-художнього та суспільно-політичного часопису (до березня 1989 вийшли 7-14 випуски). Від випуску 11 (січень 1988) журнал був органом Української гельсінської групи, згодом — органом Української гельсінської спілки. Поліграфічним способом його тиражувало Закордонне представництво УГС (Нью-Йорк). З 5.12.1987 почали виходити щомісячні експрес-випуски «Українського вісника», з 11.7.1988 — листки прес-служби УГС (по 2-3 на тиждень) і невдовзі випуск журналу було припинено.
 
Друкувалися літературні та публіцистичні твори, які ходили у самвидаві, авторами яких були [[Симоненко Василь Андрійович|Василь Симоненко]], [[Стус Василь Семенович|Василь Стус]], [[Світличний Іван Олексійович|Іван Світличний]], [[Романюк Василь Омелянович|Володимир Романюк]], [[Дзюба Іван Михайлович|Іван Дзюба]], [[Караванський Святослав Йосипович|Святослав Караванський]], [[Мороз Валентин Якович|Валентин Мороз]], [[Сверстюк Євген Олександрович|Євген Сверстюк]], [[Сокульський Іван Григорович|Іван Сокульський]], [[Гель Іван Андрійович|Іван Гель]], [[Стасів-Калинець Ірина|Ірина Стасів-Калинець]], [[Калинець Ігор Миронович|Ігор Калинець]], [[Сергієнко Олександр Федорович|Олесь Сергієнко]] та ін.
'''Український вісник''' — нелегальний суспільно-політичний часопис, який виходив впродовж 1970—80-х років в Україні. Засновник, автор, редактор і видавець — [[Чорновіл В’ячеслав|В'ячеслав Чорновіл]].
 
ВЗа Українідовідкою випускиУправління «Українського[[КДБ]] вісника»по поширювалися[[Львівська самвидавом. За довідкою Львівськогообласть|Львівській УКДБобласті]], «журнал друкувався на друкарських машинках, а потім шляхом розмноження [машинописом і фотоспособом] перших примірників розповсюджувався серед різних осіб». машинописом, ксероксуванням та фотоспособом.
Від січня 1970 до березня 1972(випуски 1-6) журнал виходив у Львові.
 
У підготовці журналу"УВ" брали участь [[Ярослав Кендзьор]], [[Михайло Косів]], [[Валентин Мороз]], [[Юрій Шухевич]], [[Микола Плахотнюк]], [[Ніна Строката]], [[Надія Світлична]], [[Василь Стус]], [[Атена Пашко]]. Умови для конспіративного друку часопису забезпечувала [[Олена Антонів]], друкували журнал [[Людмила Шереметьева]], (випуски[[Валентина 1-4),Чорновіл]] Вта [[Ярослав Кендзьор]]. ЧорновілКур'єрами та Ярозповсюджувачами були [[Стефанія Гулик]], [[Ганна Садовська]]. КендзьорСприяли розповсюдженню журналу [[Зіновія Франко]], [[Ярослав Дашкевич]].
У вступному слові «Завдання ''»Українського вісника"''", яке відкривало усі шість випусків, декларувалося, що видання подаватиме об'єктивну інформацію про порушення свободи слова та прав, гарантованих Конституцією СРСР, про судові й позасудові репресії, факти шовінізму й українофобії, становище українських політв'язнів, про акції протесту, а також друкуватиме твори самвидаву. На сторінках журналу публікувалися документи про політичні репресії та дисидентський рух кінця 1960—початку 1970-х років, публіцистичні статті, листи протесту та літературні твори, авторами яких були [[Симоненко Василь Андрійович|В. Симоненко]], [[Стус Василь Семенович|В. Стус]], [[Світличний Іван Олексійович|І. Світличний]], [[Романюк Василь Омелянович|В. Романюк]], [[Чорновіл В'ячеслав Максимович|В. Чорновіл]], [[Дзюба Іван Михайлович|І. Дзюба]], [[Караванський Святослав Йосипович|С. Караванський]] та ін.
 
Студентка [[КДУ]] з [[Чехословаччина|Чехословаччини]] [[Анна Коцур]] вивозила журнал у [[Пряшів]], звідти Павло Мурашко передавав його на Захід. Журнал передруковували [[видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка]] ([[Балтимор]], [[США]]), видавництво [[«Сучасність»]] ([[Мюнхен]]), [[Українська видавнича спілка]] у [[Лондоні]] та ін., Дозокрема українськоїй англійською та світовоїфранцузькою громадськостімовами. публікаціїПублікації журналу доносилочасто звучали й цитувалися в ефірі [[радіо «Свобода»]].
У підготовці журналу брали участь [[Ярослав Кендзьор]], [[Михайло Косів]], [[Валентин Мороз]], [[Юрій Шухевич]], [[Микола Плахотнюк]], [[Ніна Строката]], [[Надія Світлична]], [[Василь Стус]], [[Атена Пашко]]. Умови для конспіративного друку часопису забезпечувала Олена Антонів, друкували журнал Людмила Шереметьева (випуски 1-4), В. Чорновіл та Я. Кендзьор.
 
За розпорядженням [[Чорновола]], заарештованого у січні [[1972]] р., видання було припинене. Зважаючи на великий авторитет часопису, кілька розрізнених підпільних груп здійснили спроби продовжити його. У [[1972]] р. - у [[Київ|Києві]] [[Євген Пронюк]], [[Василь Овсієнко]], [[Василь Лісовий]] та [[Іван Гайдук]], але появі журналу завадили арешти. У [[1974]] р. [[Хмара Степан Ількович|Степана Хмари]] (псевдонім – Максим Сагайдак) з [[Червоноград|Червонограда]] [[Львівська область|Львівської обл]]. спільно з київськими журналістами [[Шевченко Олесь Євгенович|Олесем Шевченком]] та [[Віталієм Шевченком]] видали свій «Український вісник» під числом 7-8 (у [[1975]] р. перевиданий за кордоном). Цей журнал жорсткіше критикував «окупаційний режим на Україні», наголошував на потребі визначити «чітко окреслену політичну позицію з провідним антиколоніальним напрямком», «об'єднати всі демократичні антиколоніальні групи на Україні», бо тільки в цьому журналі народ бачить «поступ у розгортанні національно-визвольної боротьби за демократію».
Кур'єрами та розповсюджувачами були Стефанія Гулик, Ганна Садовська. Сприяли розповсюдженню журналу Зіновія Франко, Ярослав Дашкевич, Валентина Чорновіл. Студентка КДУ з Чехословаччини Анна Коцур вивозила журнал у Пряшів, звідти Павло Мурашко передавав «Український вісник» на Захід.
 
Після повернення із заслання [[Чорновіл]] разом з [[Горинь Михайло Миколайович|Михайлом Горинем]], [[Гель Іван Андрійовичем|Іваном Гелем]], [[Павлом Скочком]], [[Барладяну Василь Володимирович|Василем Барладяну]] відновив видання літературно-художнього та суспільно-політичного часопису. Серпневий [[1987]] р. випуск був присвячений пам'яті загиблого двома роками раніше у таборі [[Кучино]] на Уралі поета [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]].
Журнал передруковували видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка (США), видавництво «Сучасність» (Мюнхен), Українська видавнича спілка у Лондоні та ін. До української та світової громадськості публікації журналу доносило радіо «Свобода».
 
Від випуску 11 (січень [[1988]] р.) журнал був органом [[Української Гельсінської Групи]], згодом — органом [[Української Гельсінкської Спілки]]. Поліграфічним способом його тиражувало [[Закордонне представництво УГС]] ([[Нью-Йорк]]).
В Україні випуски «Українського вісника» поширювалися самвидавом. За довідкою Львівського УКДБ, «журнал друкувався на друкарських машинках, а потім шляхом розмноження перших примірників розповсюджувався серед різних осіб» машинописом, ксероксуванням та фотоспособом.
 
З 5 грудня [[1987]] р. почали виходити щомісячні експрес-випуски «УВ». З 11 липня [[1988]] р. — листки прес-служби [[УГС]] (по 2-3 на тиждень) і невдовзі випуск журналу було припинено.
У багатьох містах журнал мав своїх кореспондентів та розповсюджувачів. За розпорядженням В. Чорновола, заарештованого у січні 1972 р., видання журналу було припинене. Аде зважаючи на великий авторитет позацензурного часопису, в Україні здійснено кілька спроб продовжити його випуск. У 1972 намагалися поновити видання журналу в Києві Євген Пронюк, Василь Овсієнко, Василь Лісовий та Іван Гайдук, але появі журналу завадили арешти. У 1974 Степан Хмара з Червонограда (Львівська область) спільно з київськими журналістами Олесем Шевченком та Віталієм Шевченком видали свій «Український вісник» під числом 7-8 (у 1975 опублікований за кордоном). Кілька чисел журналу під такою ж назвою видала Українська загальнонародна організація.
 
4. '''"Український вісник"''' — машинописний нелеґальний журнал Української загальнонародної організації.
Після звільнення з ув'язнення В. Чорновіл разом з Михайлом Горинем, Павлом Скочком, Василем Барладяну у серпні 1987 відновив видання журналу як першого в Україні опозиційного до влади легального літературно-художнього та суспільно-політичного часопису (до березня 1989 вийшли 7—14 випуски). Від випуску 11 (січень 1988) журнал був органом Української гельсінської групи, згодом — органом Української гельсінської спілки. Поліграфічним способом його тиражувало Закордонне представництво УГС (Нью-Йорк). З 5 грудня 1987 почали виходити щомісячні експрес-випуски «Українського вісника», з 11 липня 1988 — листки прес-служби УГС (по 2—3 на тиждень) і невдовзі випуск журналу було припинено.
 
== Див. також ==
 
[[Категорія:Українські періодичні видання]]
 
[[Категорія:Український рух опору]]
[[Категорія:Часописи УРСР]]
207

редагувань