Москвофільство: відмінності між версіями

1011 байтів додано ,  7 місяців тому
Немає опису редагування
У 1870 москвофіли заснували [[Руська Рада|Руську Раду]] — політичну організацію, яка нібито мала продовжувати традиції Головної Руської Ради. На противагу «[[Просвіта|Просвіті]]» в [[1868]] утворене «[[Товариство ім. Качковського|Общество им. Качковського]]» [[1876]] р., яке з часом створило паралельно сітку місцевих філій і читалень в Галичині, конкуруючи з аналогічними структурами народовців. Велику увагу москвофіли надавали так званому ''обрядовому питанню'', пропагуючи [[РПЦ|російське православ'я]] під виглядом очищення [[УГКЦ|греко-католицького]] обряду від латинізації. У 1882 під впливом москвофілів оголосили про намір перейти на православ'я парафіяни с. [[Гнилички]] у самій Галичині. Австрійська адміністрація вжила рішучих заходів, щоб запобігти поширенню цієї тенденції, домігшись відставки митрополита [[Сембратович Йосиф|Й. Сембратовича]] та найактивніших прихильників москвофілів з керівництва церкви. Суд на над провідними москвофілами в [[1882]], відомий під назвою процесу проти О. Грабар і товаришів (А. Добрянського, І. Наумовича, В. Площанського, Й. Маркова та ін.) хоч і виправдав їх від звинувачення в державній зраді, завдав нищівного удару ідеології москвофілів, розвіявши міф про «патріотизм і вірнопідданство» лідерів «старої Русі» і довівши їх перетворення у платних агентів царизму.
 
=== ЗанепадКриза москвофільства на початку XX ст ===
В умовах кризи власної ідеології та зміцнення позицій народовців, галицькі москвофіли у [[1900]] р. об'єдналися в [[Русская Народная Партія|Русскую Народную Партію]], радикальне крило якої ([[новокурсники]]) на чолі з [[Дудикевич Володимир Феофілович|В. Дудикевичем]] і [[Марков Димитрій Андрійович|Д. Марковим]] стало на позиції повної національно-політичної єдності з Росією і прийняття російської літературної мови. Це, а також співпраця з реакційними польськими колами остаточно дискредитувало москвофілів та привело до відходу поміркованих політичних діячів ([[Свєнціцький Іларіон Семенович|І. Свенціцького]], [[Дрималик Сильвестр|С. Дрималика]], [[Король Михайло|М. Короля]] та ін.) до табору українських національно-демократичних сил.
 
[[Франко Іван Якович|Іван Франко]] гостро критикував москвофілів за їх відступництво та зрадницьку позицію.<ref>[http://ukrpohliad.org/analytics/ivan-franko-pro-galytske-moskvofilstvo.html Олег Баган. Іван Франко про галицьке москвофільство.]</ref><ref>[https://uk.wikiquote.org/wiki/Москвофільство Москвофільство. Матеріал з Вікіцитат]</ref> Він заперечив висловлювання про [[Загальноросійська ідея|«общеруську»]] чи навіть «всеслов'янську» єдність, від якої відмовився [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]].<ref>[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/NZTNPUl_2016_44_29.pdf О.&nbsp;П.&nbsp;Куца. Критичні рефлексії І.&nbsp;Я.&nbsp;Франка у контексті літературних теорій Михайла Драгоманова.]</ref> [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] називав «общерусских» з середовища [[русин]]ів-[[українці]]в «ренегатами, своїми запроданцями, своїми зрадниками, своїм, так мовити, сміттям». Він вважав, що «відносини українсько-руської (але не общеруської) інтелігенції до російського письменства і до великоруского, чи московського народу повинні бути такими самісінькими, як і до всякого іншого письменства, чи то до французького, чи до шведського, як і до кожного з сусідніх народів».<ref>[http://www.i-franko.name/uk/Publicistics/1889/FormalnyjIRealnyjNacionalizm.html Іван Франко. Формальний і реальний націоналізм]</ref> У статті «Наше москвофільство» Іван Франко заперечуючи звинувачення у москвофільстві прихильників [[Українська радикальна партія (1890)|Русько-Української радикальної партії]], лідером якої він був, зазначав, що в своїй програмі партія русько-українських радикалів стоїть на національнім русько-українськім ґрунті і націоналізм лежить в основі всієї її програми. В цій статті визнається елементарним фактом самостійність русько-українського народу від польського і російського народів.<ref>[http://www.i-franko.name/uk/Publicistics/1891/NasheMoskvofilstvo.html Іван Франко. Наше москвофільство]</ref>
Деяке пожвавлення діяльності москвофілів наступило напередодні й під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] [[1914]]—[[1918]]. Створений у [[Київ|Києві]] [[11 серпня]] [[1914]] «[[Карпаторусский Освободительный Комитет]]» закликав населення Галичини виступити на підтримку Російської імперії. Після зайняття Львова російськими військами комітет передав свої повноваження «Русскому Народному Совету» під головуванням В. Дудикевича. Діяльність москвофілів привела до репресій австро-угорської військової влади проти мирного українського населення, арештів і масових розстрілів запідозрених у сприянні російській армії. Тисячі українців опинилися в концентраційних таборах: [[Талергоф|Таллєргофі]], [[Терезін|Терезієнштаті]], та ін. Відступ російської армії призвів до еміграції багатьох москвофілів до Росії, де багато з них розчарувалися в ідеології москвофільства, і пізніше брали активну участь в українських національно-визвольних змаганнях [[1917]]—[[1921]].
 
=== 1-а світова війна та міжвоєнні часи ===
У той же час противники москвофільства утворили у Львові [[Головна українська рада|Головну Українську Раду]] (ГУР), яку очолив лідер [[Українська Національно-Демократична Партія|УНДП]] [[Левицький Кость|Кость Левицький]] і для захисту краю від російських загарбників сформували Легіон Українських Січових Стрільців ([[Українські січові стрільці|УСС]]), до якого висловили бажання вступити майже 28 000 добровольців. УСуСуси прославили себе в боях з часто переважаючим ворогом і в майбутньому значна частина стрільців брала участь в здобутті влади [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] та захисті її в складі [[Українська Галицька армія|УГА]], стала членами [[Українська військова організація|УВО]] та [[Організація українських націоналістів|ОУН]].<ref>Нариси з [[Історія Дрогобича|історії Дрогобича]] (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.) Дрогобич, Коло, 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8.</ref> Реальний контакт 1914—1918&nbsp;рр. з окупаційною російською армією повністю знищив симпатії до Росії як у середовищі українського населення, так і серед інших національностей.<ref>[http://history.org.ua/LiberUA/NovYurkSt_2015/NovYurkSt_2015.pdf З.&nbsp;Щ.&nbsp;Вейберґ&nbsp;— В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадському. 16 січня 1915&nbsp;р., Львів.] (Публікація Костянтина Новохатського та Оксани Юркової)</ref>
Деяке пожвавлення діяльності москвофілів наступило напередодні й під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] [[1914]]—[[1918]]. Створений у [[Київ|Києві]] [[11 серпня]] [[1914]] «[[Карпаторусский Освободительный Комитет]]» закликав населення Галичини виступити на підтримку Російської імперії. Після зайняття Львова російськими військами комітет передав свої повноваження «Русскому Народному Совету» під головуванням В. Дудикевича. Діяльність москвофілів привела до репресій австро-угорської військової влади проти мирного українського населення, арештів і масових розстрілів запідозрених у сприянні російській армії. У 1914 г. відбувся [[погром в Перемишлі]], спрямований проти місцевих москвофілів. Тисячі українців опинилися в концентраційних таборах: [[Талергоф|Таллєргофі]], [[Терезін|Терезієнштаті]], та ін. Відступ російської армії призвів до еміграції багатьох москвофілів до Росії, де багато з них розчарувалися в ідеології москвофільства, і пізніше брали активну участь в українських національно-визвольних змаганнях [[1917]]—[[1921]].
 
У той же час противники москвофільства утворили у Львові [[Головна українська рада|Головну Українську Раду]] (ГУР), яку очолив лідер [[Українська Національно-Демократична Партія|УНДП]] [[Левицький Кость|Кость Левицький]] і для захисту краю від російських загарбників сформували Легіон Українських Січових Стрільців ([[Українські січові стрільці|УСС]]), до якого висловили бажання вступити майже 28 000 добровольців. УСуСуси прославили себе в боях з часто переважаючим ворогом і в майбутньому значна частина стрільців брала участь в здобутті влади [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] та захисті її в складі [[Українська Галицька армія|УГА]], стала членами [[Українська військова організація|УВО]] та [[Організація українських націоналістів|ОУН]].<ref>Нариси з [[Історія Дрогобича|історії Дрогобича]] (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.) Дрогобич, Коло, 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8.</ref> Реальний контакт 1914—1918&nbsp;рр. з окупаційною російською армією повністюпризвів знищивдо симпатіїсуттєвого зниження симпатій до Росії як у середовищі українського населення, так і серед інших національностей.<ref>[http://history.org.ua/LiberUA/NovYurkSt_2015/NovYurkSt_2015.pdf З.&nbsp;Щ.&nbsp;Вейберґ&nbsp;— В.&nbsp;І.&nbsp;Вернадському. 16 січня 1915&nbsp;р., Львів.] (Публікація Костянтина Новохатського та Оксани Юркової)</ref>
 
Нечисельні прихильники москвофілів у самій Галичині у 1920-30-х рр. або перейшли на [[комунізм|комуністичні]], прорадянські позиції, або ж остаточно скомпрометували себе співпрацею з польською адміністрацією. У цей час москвофільські погляди на Галичині відстоювала Руська Народна Організація, та, з 1928&nbsp;— Руська Селянська організація та Руська Аграрна партія, серед найпомітніших представників&nbsp;— Всеволод Труш, [[Ваврик Василь Романович|Василь Ваврик]], [[Мирович Роман Денисович|Роман Мирович]], Семен Бендасюк, Михайло Бачинський<ref>[http://history.franko.lviv.ua/IIIr_1.htm Довідник з історії України]</ref>. Дещо міцнішими були позиції москвофілів у міжвоєнний період на [[Лемківщина|Лемківщині]] й Закарпатті, але й там наприкінці 1930-х рр. переміг український національно-державний курс. Використовували самоназву '''«старорусини»''', стали ідеологічною силою [[Виселення українців з Польщі до УРСР|кампанії добровільного переселення в СРСР]] до середини 1945&nbsp;р. орієнтованої на них частини населення (до 100 000).<ref>Акція «Вісла». Документи / упор. Євген Місило.&nbsp;— Львів; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997.&nbsp;— ISBN 5-7707-8504-7.&nbsp;— С. 44.</ref>
 
В той же час, досить сильний москвофільський рух продовжував існувати у Закарпатті, яке після війни опинилося під чеською владою. Між москвофілами та українофілами відбувалися гострі зіткнення. Під час угорської окупації 1939—1945&nbsp;рр. його прихильники увійшли до складу «русинського» руху. Його занепад відбувся лише у 1945&nbsp;р., коли СМЕРШ заарештував та знищив більшу частину москвофільських активістів.
[[Франко Іван Якович|Іван Франко]] гостро критикував москвофілів за їх відступництво та зрадницьку позицію.<ref>[http://ukrpohliad.org/analytics/ivan-franko-pro-galytske-moskvofilstvo.html Олег Баган. Іван Франко про галицьке москвофільство.]</ref><ref>[https://uk.wikiquote.org/wiki/Москвофільство Москвофільство. Матеріал з Вікіцитат]</ref> Він заперечив висловлювання про [[Загальноросійська ідея|«общеруську»]] чи навіть «всеслов'янську» єдність, від якої відмовився [[Драгоманов Михайло Петрович|Михайло Драгоманов]].<ref>[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/NZTNPUl_2016_44_29.pdf О.&nbsp;П.&nbsp;Куца. Критичні рефлексії І.&nbsp;Я.&nbsp;Франка у контексті літературних теорій Михайла Драгоманова.]</ref> [[Франко Іван Якович|Іван Франко]] називав «общерусских» з середовища [[русин]]ів-[[українці]]в «ренегатами, своїми запроданцями, своїми зрадниками, своїм, так мовити, сміттям». Він вважав, що «відносини українсько-руської (але не общеруської) інтелігенції до російського письменства і до великоруского, чи московського народу повинні бути такими самісінькими, як і до всякого іншого письменства, чи то до французького, чи до шведського, як і до кожного з сусідніх народів».<ref>[http://www.i-franko.name/uk/Publicistics/1889/FormalnyjIRealnyjNacionalizm.html Іван Франко. Формальний і реальний націоналізм]</ref> У статті «Наше москвофільство» Іван Франко заперечуючи звинувачення у москвофільстві прихильників [[Українська радикальна партія (1890)|Русько-Української радикальної партії]], лідером якої він був, зазначав, що в своїй програмі партія русько-українських радикалів стоїть на національнім русько-українськім ґрунті і націоналізм лежить в основі всієї її програми. В цій статті визнається елементарним фактом самостійність русько-українського народу від польського і російського народів.<ref>[http://www.i-franko.name/uk/Publicistics/1891/NasheMoskvofilstvo.html Іван Франко. Наше москвофільство]</ref>
 
== Діяльність на україномовних землях Чехословаччини до 1945 ==