Відмінності між версіями «Неокласики»

41 байт вилучено ,  2 місяці тому
вилучення шаблону в роботі, оскільки стаття не редагувалася впродовж 7 днів
(вилучення шаблону в роботі, оскільки стаття не редагувалася впродовж 7 днів)
 
{{в роботі}}
 
'''Неокла́сики''' також '''Київські неокласики''' — група українських поетів та письменників-модерністів початку [[20 століття]]. До неокласиків належали [[Микола Зеров]], [[Павло Филипович]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайло Драй-Хмара]], [[Освальд Бургардт]] (псевдонім [[Юрій Клен]]), [[Максим Рильський]]. До кола неокласиків відносять також таких авторів: [[Петров Віктор Платонович|В. Домонтович]], [[Могилянський Михайло Михайлович|Михайло Могилянський]], [[Якубський Борис Васильович|Борис Якубський]], [[Лебідь Ананій Дмитрович|Ананій Лебідь]], [[Новицький Михайло Михайлович|Михайло Новицький]], [[Савченко Степан Володимирович|Стефан Савченко]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Ніковський Андрій Васильович|Андрій Ніковський]], [[Борзяк Дмитро Семенович|Дмитро Борзяк]]. Неокласики позиціювали себе як естетів і жорстко протиставляли себе [[Народництво|народництву]] і [[романтизм]]у. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського [[модернізм]]у.
 
Остаточно група сформувалася в 1923-му році, коли «неокласики» всі повернулися до Києва; тоді ж із Кам'янця-Подільського до Києва прибуває Драй-Хмара, а Віктор Петров виступає з доповіддю «Українські неокласики».
 
== Характеристика течії ==
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
 
Окрім спорадичних підтримок, Микола Зеров також долучився до дискусії, написавши статті «Наші літературознавці і полемісти» та «Ad fontes».
 
== Репресії проти неокласиків ==
Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
 
Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А. М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
 
 
== Література ==
 
==== Монографії ====
* Демська Л. Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс. — К., «Смолоскип», 2019. — 600 с.
30 882

редагування