Вікіпедія

Морква: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м Відкинуто редагування 94.153.43.4 (обговорення) до зробленого Досвітній морок
Мітка: Відкіт
Немає опису редагування
Рядок 2:
[[Файл:CarrotRoots.jpg|thumb|220px|Плоди моркви посівної]]
[[Файл:Carrot juice.png|thumb|[[Морквяний сік]]]]
'''Морква''' — їстивнийїстівний коренеплід [[Морква посівна|моркви посівної]], багатий на [[вітаміни]] та [[мікроелементи]]. За змістом [[каротин]]у морква поступається лише [[Солодкий перець|солодкому перцю]]. Моркву і [[морквяний сік]] призначають хворим на гіпо- та авітаміноз А. Експериментально встановлено, що морква активізує внутрішньоклітинні окислювально-відновні процеси, регулює вуглеводний обмін, має антисептичну, протизапальну, знеболюючу і ранозагоювальні властивості. Лікування морквяним соком рекомендують при захворюваннях, пов'язаних з порушенням мінерального обміну ([[жовчнокам'яна хвороба]], метаболічні поліартрити), показано вживання морквяного соку в перші дні після [[Інфаркт міокарда|інфаркту міокарда]], а також для [[Вагітність|вагітних]] жінок, матерів-годувальниць, дітей. Свіжий морквяний сік використовується також при анемії, гипоацидних гастритах. Однак свіжа морква і морквяний сік протипоказані при загостренні виразкової хвороби і ентеритах.
 
Морква показана при захворюваннях кон'юнктиви і рогівки ока, порушеннях мінерального обміну, поліартритах, остеохондрозі, сечокам'яної і жовчнокам'яної хвороби. Морква має м'які проносними і сечогінними властивостями, тому її вживають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту і нирок.
Рядок 11:
 
== Історія ==
Сучасна садова мокрваморква э нащадком дикої, яка і зараз росте в горах [[Афганістан]]у (стародавньої [[Бактрія|Бактрії]]). Коріння дикої моркви тонке, гірке, зазвичай фіолетового кольору. Тож спочатку люди вживали в їжу не корнеплодикоренеплоди, а соковиту зелень моркви. А згодом — і її насіння. На думку дослідників це сталося наприкінці IV тисячоліття до нашої ери.
 
Смак морквяної зелені бактрійцям до смаку і вони почали не лише збирати її в навколишніх горах, а й вирощувати вподобану рослину самі. «Окультурену» моркву в бактрійців запозичували й сусідні народи. І вже через кілька століть (швидкість для тієї доби надзвичайна) її вирощували не лише в Азії, а й в Європі. Насіння моркви було знайдене серед залишків [[неоліт]]ичних селищ швейцарських Альп і на Британських островах. Можливо, з нею були знайомі і перші індоєвропейці, адже її українська назва походить від індоєвропейського слова «морк» — ним наші далекі пращури, однак, позначали будь-яке їстівне коріння, не обов'язково моркву.
 
Згадок про моркву в [[Стародавній Єгипет|єгипетських]] папірусах знайдено не було. Кілька малюнків, які віддалено її нагадують, можуть зображувати якійсь інший корнеплідкоренеплід. Не згадують моркву і [[Месопотамія|месопотамські]] джерела. В переліку рослин, що росли в саду [[вавилон]]ського царя [[Мардук-апла-іддіна II|Мардукаплаіддіна II]], вказані 67 найменувань, але чи є серед них морква напевно не відомо.
 
Першим серед цивілізованих народів давнини, який точно вживав моркву, вважають [[Стародавня Греція|давніх греків]]. Вони ж першими звернули увагу на її коріння, що за даними джерел мало білий колір. Смак моркви залишався гірким — тому використовували його здебільшого як замінник [[редька|редьки]] (і то лише в разі її відсутності). Найвідоміший грецький лікар [[Гіппократ]] радив кілька разів виварювати моркву перед вживанням. При цьому греки вважали, що морква «притягує кохання», — можливо з огляду на фалічну форму її коріння. А насіння моркви використовували як ліки і як «антидот» — зокрема для протиотрути, яку пов'язували з іменем [[Понтійське царство|понтійського]] царя [[Мітрідат VI Евпатор|Мітрідата VI]] і яка вже в давнину отримала назву «мітрідат».
Рядок 23:
Відомо, що морквою любив ласувати імператор [[Тиберій]], якому привозили її до Риму аж з долини [[Рейн]]у. А наступник Тиберія, [[Калігула]], якось влаштував [[оргія|оргію]], учасників якої годували лише стравами з моркви&nbsp;— нібито таким чином володар вирішив перевірити, чи справді це коріння «притягує кохання». Втім, не варто вважати, що їли її лише імператори. Зображення моркви збереглися на малюнках і мозаїках в [[Остія|Остії]], [[Помпеї|Помпеях]] та [[Ель-Джем|Фісдрусі]] й підтверджують, що морква була доступною для всіх верств суспільства<ref name=":0">{{Cite web|url=https://espreso.tv/article/2020/04/10/morkva_kolorovi_prygody|title=Олексій Мустафін. Морква. Кольорові пригоди|website=Еспресо. 2019-04-12}}</ref>.
 
З V сторіччя відома морква помаранчевого кольору&nbsp;— принаймні такою її зображували автори [[Візантія|візантійських]] «видань» класичної праці Діоскорида. Втім, цілком можливо, що насправді йшлося про коріння жовтого кольору. Солодку моркву згадували [[Ісидор Севільський]] та [[Павло Егінський]]&nbsp;— поважні енциклопедисти раннього середньовіччя. За середньовіччя вона отримала поетичну назву «мережив королеви Анни». Моркву згадував і славнозвісний «Капітулярій про маєтки» [[Карл Великий|Карла Великого]] (на відміну від римлян&nbsp;— недвозначно відрізняючи її від пастернакапастернаку), і англосаксонські тексти часів [[Альфред Великий|Альфреда Великого]], нею харчувалися і [[вікінги]].
 
У VIII або ж IX сторіччі в [[Арабський халіфат|Арабському халіфаті]], під владою якого опинилися величезні території від Атлантичного Океану до кордонів Індії, з'явилася червона морква&nbsp;— як результат схрещування римського різновиду з білим корінням із фіолетовим бактрійським. Отриманий [[гібрид]] виявився соковитішим, хрусткішим і солодшим за обох попередників. Народні легенди стверджували, що білий корінь насправді набув кольору крові християнських мучеників, загиблих від рук «невірних».
Рядок 31:
В тому ж XII сторіччі червона морква з'явилася в Італії. Звідти вона потрапила до Франції, Німеччини, Польщі, а в XV столітті&nbsp;— і до Англії
 
До Китаю червоні корнеплодикоренеплоди потрапили за часів панування в країні монголів, які самі запозичили їх з Персії. Приблизно в цей же час морква поширилася й в Індії.
 
Перша дружина англійського короля [[Генріх VIII|Генріха VIII]] [[Катерина Арагонська]], скажімо, змушена була відряджати посланців до [[Нідерланди|Нідерландів]], бо на Британських островах не було фахівців, здатних вирощувати моркву «за правилами». «Морквяною столицею» Нідерландів в цей час було містечко [[Горн (Нідерланди)|Горн]]. Головним здобутком його селекціонерів було виведення нового сорту моркви, багатшого за інші на бета-каротин. Завдяки цій своїй властивості її корінь мав яскравий помаранчевий колір.
Рядок 37:
З часом з'явилася підлабузницька версія, за якій місцеві садівники свідомо намагалися вивести саме помаранчевий корнеплід&nbsp;— адже це був «родовий» колір [[Вільгельм I Оранський|Вільгельма Нассау, принца Оранського]], ватажка Нідерландів в боротьбі за незалежність проти Іспанії. Але насправді це не більше, ніж легенда. Перший помаранчевий сорт моркви у Горні з'явився ще до початку повстання.
 
В незалежних Нідерландах селекційна робота з морквою тривала. З'являлися все нові й нові сорти помаранчевих корнеплодівкоренеплодів, пристосовані для різних потреб&nbsp;— від подачі на стіл до годування худоби. В XIX сторіччі відомий французький селекціонер [[Луї Вільморін]] створив власні сорти&nbsp;— «нант» і «шантане». Навчилися вирощувати навіть корнеплодикоренеплоди різних форм&nbsp;— від «кулі» до «веретена». Втім головною перевагою помаранчевої моркви була здатність довгий час не псуватися при зберіганні і первезенніперевезенні на великі відстані. Завдяки цього до кінця XIX сторіччя вона «витіснила» моркву всіх інших кольорів з масового виробництва в Європі та Америці.
 
Лише наприкінці XX століття, з поширенням ідей органічного землеробства та здорового харчування різнокольорова морква почала повертатися на ринки<ref name=":0"/>.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Морква