Відмінності між версіями «Кривенький Степан Федорович»

 
== Біографія ==
'''Кривенький Степан Федорович''' народився в селі ''Вільхівка Горохівського району (нині Луцький район)'' в простій селянській сім’ї. Сім’я Кривеньких були добрими господарями. Вони дбайливо ставились до сільської хліборобської праці, а також берегли українські традиції, звичаї та обряди. В Євдокії Улянівни і Федора Мироновича Кривеньких було двоє дітей, старший син Євген і менший Степан. Старший вдачею був схожий на батька, а менший був ніжним, люблячим, як мама, надіявся на добро і описував все мальовниче і чисте, що оточувало його. Кривенькі не бідували. Всім знаходилася робота у домашньому господарстві. Малий Степан теж допомагав батькам по господарству і за тією сільською роботою щось тихенько-тихенько виспівував. Родина Кривеньких була співоча. До Кривеньких часто приїздили родичі та друзі, де у веселому колі пісенних гостей звучали українські народні пісні. Ще з дитинства дітям подобалось слухати пісні, а особливо їх полюбляв Степан. Степан любив слухати мамину пісню, та ніжна мамина пісня ще з раннього дитинства сформувала у хлопчика на несвідомому рівні глибоке коріння, яке у майбутньому зійшло великим хистом до його власного мелодійного поетичного слова.
 
В Євдокії Улянівни і Федора Мироновича Кривеньких було двоє дітей, старший син Євген і менший Степан. Старший вдачею був схожий на батька, а менший був ніжним, люблячим, як мама, надіявся на добро і описував все мальовниче і чисте, що оточувало його.
Талант до музичних інструментів у Степана Кривенького відкрився з поверненням батька із фронту. Федір Миронович додому приніс німецьку трофейну гармошку. Малий радів, не тільки поверненню батька з війни, а й музичному інструменту. Вже тоді судилась малому Степану стати не просто поетом, а й музикантом. Малий Степан не наважувався брати до рук гармошку при рідних. Коли нікого не було вдома він починав щось вигравати. Згодом батьки почули, що син гарно грає, прийняли рішення віддати хлопця до музичної школи, саме тоді йому купили новенького баяна. Пізніше музичну школу закінчив із відзнакою. Після закінчення середньої школи вступив до Луцького культосвітнього училища.
 
Кривенькі не бідували. Всім знаходилася робота у домашньому господарстві. Малий Степан теж допомагав батькам по господарству і за тією сільською роботою щось тихенько-тихенько виспівував. Родина Кривеньких була співоча. До Кривеньких часто приїздили родичі та друзі, де у веселому колі пісенних гостей звучали українські народні пісні. Ще з дитинства дітям подобалось слухати пісні, а особливо їх полюбляв Степан. Степан любив слухати мамину пісню, та ніжна мамина пісня ще з раннього дитинства сформувала у хлопчика на несвідомому рівні глибоке коріння, яке у майбутньому зійшло великим хистом до його власного мелодійного поетичного слова.
Свій трудовий та творчий старт Степану Кривенькому судилося взяти у рідній Вільхівці. Тоді Степан Федорович працював (з 1958 по 1992 рр.) художнім керівником у клубі, сільська молодь почала збиралась біля нього для того, щоб провести весело своє дозвілля. Цікаві, творчі, активні й дзвінкоголосі особистості Вільхівки збиралися, щоб поспівати пісень. Колишня сільська молодь цікавилася різними пісенними постановками, відомими та не дуже, і, щоразу збираючись на своєрідні співанки, у них красиво виходило. Серед тієї молоді завжди був молодий агроном Володимир Андрійович Жигун, який під час навчання у Київській сільськогосподарській академії співав у студентському хорі і не раз вів розмови про створення у Вільхівці хору. Успішно проходили багаторазові співанки, і… згодом Володимира Андрійовича обирають головою колгоспу.І так мрія збулася, два любителі української пісні Жигун і Кривенький згуртували людей у хор. Учасниками переважно були працівники тодішнього колгоспу, працівники культури, вчителі та учні школи, а також завзяту участь у художній самодіяльності брав і голова колгоспу Володимир Андрійович з дружиною Надією Григорівною. Сільський хор почали називати «Хлібодаром».
 
''Талант до музичних інструментів'' у Степана Кривенького відкрився з поверненням батька із фронту. Федір Миронович додому приніс німецьку трофейну гармошку. Малий радів, не тільки поверненню батька з війни, а й музичному інструменту. Вже тоді судилась малому Степану стати не просто поетом, а й музикантом. Малий Степан не наважувався брати до рук гармошку при рідних. Коли нікого не було вдома він починав щось вигравати. Згодом батьки почули, що син гарно грає, прийняли рішення віддати хлопця до музичної школи, саме тоді йому купили новенького баяна. Пізніше музичну школу закінчив із відзнакою. Після закінчення середньої школи вступив до Луцького культосвітнього училища.
Працював Степан Кривенький також у Горохівському районному будинку культури, керував хором. Минали роки, Степан Федорович навчився грати на бандурі, гітарі, скрипці й трубі, фортепіано і цимбалах, сопілці й саксофоні, тобто на всіх клавішних, духових і струнно-смичкових інструментах. Кривенький створив чудові хори при Горохівській районній лікарні, райспоживспілці, у місцевому райвідділі внутрішніх справ.
 
''Свій трудовий та творчий старт'' Степану Кривенькому судилося взяти у рідній Вільхівці. Тоді Степан Федорович працював (з 1958 по 1992 рр.) художнім керівником у клубі, сільська молодь почала збиралась біля нього для того, щоб провести весело своє дозвілля. Цікаві, творчі, активні й дзвінкоголосі особистості Вільхівки збиралися, щоб поспівати пісень. Колишня сільська молодь цікавилася різними пісенними постановками, відомими та не дуже, і, щоразу збираючись на своєрідні співанки, у них красиво виходило. Серед тієї молоді завжди був молодий агроном '''Володимир Андрійович Жигун''', який під час навчання у Київській сільськогосподарській академії співав у студентському хорі і не раз вів розмови про створення у Вільхівці хору. Успішно проходили багаторазові співанки, і… згодом Володимира Андрійовича обирають головою колгоспу.І так мрія збулася, два любителі української пісні Жигун і Кривенький згуртували людей у хор. Учасниками переважно були працівники тодішнього колгоспу, працівники культури, вчителі та учні школи, а також завзяту участь у художній самодіяльності брав і голова колгоспу '''Володимир Андрійович''' з дружиною '''Надією Григорівною'''. Сільський хор почали називати «Хлібодаром».
 
''Працював Степан Кривенький'' також у Горохівському районному будинку культури, керував хором. Минали роки, Степан Федорович навчився грати на бандурі, гітарі, скрипці й трубі, фортепіано і цимбалах, сопілці й саксофоні, тобто на всіх клавішних, духових і струнно-смичкових інструментах. Кривенький створив чудові хори при Горохівській районній лікарні, райспоживспілці, у місцевому райвідділі внутрішніх справ.
 
''З його майбутньою дружиною'' теж познайомився завдячуючи саме музиці. На районному семінарі у с. Гектари вперше побачив '''Марію Климівну Залевську''', яка працювала завідувачкою Будинку культури. Марія разом зі своїми аматорами готувала тематичний захід на якому акомпанувати довелася Степану Федоровичу. З того часу між двома шанувальниками музичного мистецтва зав’язалась прихильна дружба. Згодом одружились. У '''1969 році''' у молодої сім’ї Кривеньких народилась донечка Леся.
 
З його майбутньою дружиною теж познайомився завдячуючи саме музиці. На районному семінарі у с. Гектари вперше побачив Марію Климівну Залевську, яка працювала завідувачкою Будинку культури. Марія разом зі своїми аматорами готувала тематичний захід на якому акомпанувати довелася Степану Федоровичу. З того часу між двома шанувальниками музичного мистецтва зав’язалась прихильна дружба. Згодом одружились. У 1969 році у молодої сім’ї Кривеньких народилась донечка Леся.
Згодом у роботі над репертуаром з’явилися твори Степана Кривенького. Скромний, простий у спілкуванні Степан Федорович горнувся до людей своїми поетичними творами, а вони до нього, бо пізнавали в ньому щиру людину, щедрого на добро побратима.
 
У '''1974 році''' хору «Хлібодар» присвоєно почесне звання «народний самодіяльний».
 
'''14 листопада 1989 р'''. композитору присвоєно звання «Заслужений працівник культури УРСР». Хлібодарівці розповідають, що Степан Федорович безмежно радів, коли отримав таке високе звання.
 
''Петро Гоць зі Степаном Федоровичем'' творчо співпрацювали. Слова П.Гоця «Молюсь до тебе, краю мій», Степан Кривенький поклав на музику. Блискавично протікали дні для пісняра. Щоденно проводячи свій час у творчій праці, поет не задумувався, щоб упорядкувати свої записи, щоб його поетичні рядки об’єдналися в одній збірці.
Блискавично протікали дні для пісняра. Щоденно проводячи свій час у творчій праці, поет не задумувався, щоб упорядкувати свої записи, щоб його поетичні рядки об’єдналися в одній збірці.
 
'''15 вересня 1992 року''' обірвалося його життя, прожив Степан Федорович 51 рік.
 
''Хор «Хлібодар» продовжує'' берегти та відновлювати все, що досягнув разом зі своїм творчим керівником Степаном Кривеньким. З 2000 року хор творчо співпрацює з Володимиром Миколайовичем Онищуком.
 
У '''2001 році''' на Волині встановлено обласну мистецьку премію імені Степана Кривенького, яка щороку вручається кращим вокально-хоровим колективам, композиторам, аматорам за значний внесок у розвиток аматорського мистецтва. «Хлібодар» першим був удостоєний цієї премії.
 
У '''2007 році''' Степану Федоровичу Кривенькому присвоєно (посмертно) звання Почесний громадянин Волині.
 
З нагоди '''80-річчя''' від дня народження Степана Федоровича Горохівщина оголосила 2021 рік Роком славетного піснедара.
 
Творча спадщина вільхівського самородка — понад три десятки чудових пісень. Усі вони увійшли до збірника «[[Волинь]] моя», що його впорядкувала у 1999 році дружина Марія Климівна з допомогою викладачів Горохівської музичної школи [[Старушик Петро Пилипович|П. Старушика]] і М. Остапчука. У невеликій книжечці, проілюстрованій фотознімками, вміщено й текст пісні «[[Волинь]] моя», а також «Пісня про Горохів», яка стала своєрідним гімном Горохова. Степан Федорович Кривенький ще встиг написати в перші роки незалежності України пісні: «А солов'ї співають про Вкраїну», «Чого ти хочеш, [[Україна|Україно]]?». Пісня «Волинь моя» зараз звучить скрізь на весіллях і на різних родинних святкуваннях, спортивних змаганнях, корпоративних заходах і не тільки на Волині, а й далеко за межами нашої держави. Мотиви «Волинь моя» звучать в Америці, Канаді, Італії, Польщі, Китаї та Японії та в інших країнах, де живуть наші земляки. Славу та народне визнання для композитора принесла саме вона. Вона – гімн, музична візитівка нашої Волині. Свій новий день Волинь починає позивними цієї пісні.
* Заслужений працівник культури України.
* Почесний громадянин Волині (2007, посмертно).
 
== Бібліографія ==
 
 
=== Твори ===
* Степан Кривенький. Волинь моя. (Пісні для народного хору, вокального ансамблю та солоспіву). Упорядник Кривенька М. К. — Надстиря, Луцьк, 1999. Тир. 1000 екз. ISBN 966-517-169-0.
6

редагувань