Відмінності між версіями «Історія Росії»

нема опису редагування
 
=== Німецько-шведська експансія ===
Упродовж 1236—1259 років із перервами в Новгороді княжив [[Олександр Невський|Олександр Ярославич Невський]], який боронив власні землі від шведської колонізації ([[Невська битва]] [[1240]] року) і продовжив [[Походи руських князів проти ордена мечоносців|боротьбу руських князів]] за православну віру проти [[Лівонський хрестовий похід|хрестоносців]] [[Лівонський орден|Лівонського ордену]] ([[Битва на Чудському озері|Льодове побоїще]] [[1242]] року), за що був пізніше [[Канонізація|канонізований]] [[Російська православна церква|Російською православною церквою]]<ref name="Ліворден"/><ref name="Невський"/>. Проте сам князь Олександр Невський, тісно зійшовшись із знаттю монгольської держави, використовував її війська ([[Неврюєва рать]]) заради зміцнення своєї влади та в міжусобній боротьбі із братами за великокняжий престол, [[Андрій Ярославич|Андрієм]]{{efn|Був чоловіком дочки князя [[Данило Галицький|Данила Галицького]] [[Устинія Данилівна|Устинії]].}} і [[Ярослав Ярославич|Ярославом]]<ref name="I51"/><ref name="I53"/>. [[1251]] року Олександр уклав договір з норвезьким королем [[Хакон IV Старий|Хаконом IV Старим]] про розмежувань збору данини з [[Карели|карелів]] і [[Саами|саамів]], [[1254]] року було підписано «[[Розмежувальна грамота|Розмежувальну грамоту]]», що встановила кордони Новгородських земель і Норвегії в [[Карелія (історична область)|Карелії]]<ref name="Невський"/>.
 
[[1260]] року відбувся похід литовського князя [[Міндовг]]а на [[Лівонія|Лівонію]] з укладанням наступного року між [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] і Новгородом військового союзу. [[1265]] року під стінами фортеці [[Раквере|Везенберг]] (Раковор) відбулась [[Раковорська битва]] між об'єднаним військом [[Велике князівство Владимирське|Великого князівства Володимирського]], Новгородської (під командуванням [[Дмитро Олександрович (князь переяслав-залєський)|Дмитра Олександровича]]) і Псковської республік з силами лицарів Лівонського ордену і [[Данська Естляндія|Данської Естляндії]]. Ця знаменна битва на десятиліття зупинила німецько-данську експансію<ref name="jnsm"/>.
У політичному сенсі реформи Петра I лише зміцнили [[Абсолютизм|абсолютну владу]] царя<ref name="Абсолют"/> та прибрали останні рудименти станового представництва, знищили основні осередки політичного та ідеологічного впливу, які могли протистояти владі царя ([[боярська дума]] і [[Патріарх Московський і всієї Русі|патріаршество]])<ref name="Боярськадума"/><ref name="Моспатріарх"/>. Російський абсолютизм цієї доби становив собою мінливий, залежний від внутрішньо- та зовнішньополітичної кон'юнктури, симбіоз деяких західноєвропейських адміністративних інститутів, ідеологічної риторики, раціональних принципів організації державного управління, армії та територіального устрою, адаптованих до властивих Московщині архаїчних і своєрідних норм політико-правової культури, соціальної структури та характеру економіки<ref name="Петро1"/>. З огляду на цю особливість до сьогодні дискусійними в історіографії залишаються питання сутності та особливостей російського абсолютизму, характер його системності та об'єктивності, чи доречно взагалі вживати цей термін до тогочасної політичної системи Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
Основною опорою монархії стали [[дворяни]], ієрархічно організовані відповідно до ''[[Табель про ранги|«Табеля про ранги»]]'' [[1722]] року<ref name="Табель"/>. [[1721]] року [[Російська православна церква]] була поставлена під контроль державного [[Священний синод Російської православної церкви|Священного синоду]]<ref name="Синод"/>. Впроваджувалася уніфікована система адміністрації, [[Колегія (Російська імперія)|колегії]] як міністерства та [[Сенат Російської імперії|Сенат]] як дорадчо-законодавчий орган, що заступила попередні строкаті владні органи й територіальні утворення. [[1708]] року країна була розділена на 8 [[Губернії Російської імперії|губерній]], що складалися з менших провінцій: [[Московська губернія|Московську]], [[Інгерманландська губернія|Інгерманландську]], [[Архангелогородська губернія|Архангелогородську]], [[Київська губернія|Київську]], [[Смоленська губернія|Смоленську]], [[Казанська губернія|Казанську]], [[Азовська губернія|Азовську]] і [[Сибірська губернія|Сибірську]]<ref name="ЕІУ"/>. Метою реформ Петра I культурній сфері стали модернізація і вестернізація Росії. {{цитата|Приведение нашего Отечества в сравнение с прочими.}} Це проявилося в низці кроків від створення світських освітніх та наукових установ до регламентації звичаїв при дворі та, навіть, зовнішнього вигляду росіян. Події Смути та церковного розколу, спричиненого реформами Никона, послабили авторитет православної церкви, а поява в Росії значного числа західноруських та грецьких ченців, священиків, ієрархів, проникнення публікацій із [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|київсько-могилянського культурного кола]] сприяли активізації західноєвропейських та світських впливів у церковному житті<ref name="КМА"/>. Серед видатних мислителів петровської доби українські богослови і гуманісти [[Феофан Прокопович]]<ref name="Прокопович"/> та [[Стефан (Яворський)|Стефан Яворський]]<ref name="Яворський"/>. Створювались навчальні заклади європейської освітньої традиції, найвизначнішим з яких стала московська [[Слов'яно-греко-латинська академія]], заснована [[1687]] року<ref name="МСГЛА"/>; технічні навчальні заклади, переважно для військових та гірничих фахів за німецьким взірцем<ref name="ЕІУ"/>. Було створено перший музей ([[Кунсткамера]]), заснована перша [[Петербурзька академія наук|Академія наук]]<ref name="ПАН"/>. Петро І надавав величезного значення розвиткові промисловості, металургії, суднобудуванню та торгівлі. Було запроваджено нове літочислення з 1700 року за [[юліанський календар|юліанським календарем]] (новий рік якого починався не 1 вересня, а 1 січня), новий обрахунок годин доби, новий кириличний шрифт та [[арабські цифри]]<ref name="ЕІУ"/>. 1703 року стала виходити перша російська друкована газета ''«[[Ведомости]]»''.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Впродовж [[1773]]–[[1775]] років на Поволжжі та Приураллі вирувало масштабне [[Пугачовщина|козацько-селянське повстання]] під проводом [[Пугачов Омелян Іванович|Омеляна Пугачова]], який видавав себе за загиблого царя Петра III. Повстання стало приводом для посилення адміністративно-репресивних заходів<ref name="ЕІУ"/>. [[1785]] року були збільшені привілеї дворянства зі збереженням кріпацтва ([[Жалувана грамота дворянству]])<ref name="ЖГД1785"/> та проведена уніфікація станів міського населення, що обмежувала соціальну мобільність та перехід з одного до іншого ([[Жалувана грамота містам]])<ref name="ЖГМ1785"/>. Це стало одним із чинників економічного відставання Росії від європейських країн, зменшення військово-технологічного потенціалу імперії<ref name="ЕІУ"/>. В тім за цей час у Росії стали з'являтися елементи індустріального розвитку, що засвідчив ріст товарно-грошових відносин, виникнення мануфактур із використанням вільнонайманої праці тощо<ref name="Катерина2"/>. Доба правління Катерини II в російській історіографії описується як «[[освічений абсолютизм]]», який своєрідно поєднував загальні гасла і риторику європейського [[Просвітництво|Просвітництва]] щодо адміністративного раціоналізму<ref name="Просвітництво"/>, але без соціально-реформістської складової<ref name="Освічабсол"/>. Це принципова відмінність від «однойменної» політики австрійського імператора [[Йосиф II Габсбург|Йосифа II Габсбурга]]<ref name="Йосиф2"/>. У російському політичному житті було накладено своєрідне табу на соціальну критику, впровадження представницьких органів, соціально-політичну думку взагалі, особливо після [[Французька революція|Французької революції]]<ref name="Францрев"/>.
 
З другої половини XVIII століття спостерігалося піднесення російської культури, пов'язане у значній мірі з вихідцями з України<ref name="ЕІУ"/>. У галузі [[Російська література|літератури]] багато творили [[Державін Гаврило Романович|Гаврило Державін]], [[Фонвізін Денис Іванович|Денис Фонвізін]], [[Карамзін Микола Михайлович|Микола Карамзін]]<ref name="Карамзін"/>, [[Радищев Олександр Миколайович|Олександр Радищев]] та ін<ref name="ЕІУ"/>. Велику просвітительську діяльність проводили видавець, письменник і журналіст[[Новиков Микола Іванович|Микола Новиков]], юрист [[Десницький Семен Юхимович|Семен Десницький]], філософ [[Козельський Яків Павлович|Яків Козельський]]. Серед найвидатніших [[Наука в Росії|вчених]] того часу [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]]<ref name="Ломоносов"/>, [[Ползунов Іван Іванович|Іван Ползунов]], [[Кулібін Іван Петрович|Іван Кулібін]], [[Фролов Козьма Дмитрович|Козьма Фролов]] та ін. У галузі [[Архітектура Росії|архітектури]] творили [[Баженов Василь Іванович|Василь Баженов]], [[Казаков Матвій Федорович|Матвій Казаков]], скульптури&nbsp;— [[Шубін Федот Іванович|Федот Шубін]] та [[Козловський Михайло Іванович|Михайло Козловський]]<ref name="ЕІУ"/>. Велике значення для розвитку [[Російська музика|російської музики]] у Росії мала діяльність видатних українських композиторів [[Березовський Максим Созонтович|Максим Березовського]] і [[Бортнянський Дмитро Степанович|Дмитра Бортнянського]]<ref name="ЕІУ"/>. [[Російський живопис|Образотворче мистецтво]] представляли [[Лосенко Антон Павлович|Антон Лосенко]], [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]]<ref name="Левицький"/> та [[Боровиковський Володимир Лукич|Володимир Боровиковський]]<ref name="Боровиковський"/><ref name="ЕІУ"/>.
 
{{see also|Поділи Речі Посполитої|Разбор шляхти}}
На царюванні [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]] ([[1825]]—[[1855]]) позначився його драматичний початок, і надалі цей самодержець украй стримано ставився до можливих суспільних перетворень. Проте, всупереч поширеним стереотипам, він не був антитезою «ліберальному» Олександрові I<ref name="Микола1"/>. Практичні політ. кроки обох монархів були обережними, вкрай поступовими, не налаштованими на діалог із сусп-вом і спрямованими передовсім на стабілізацію режиму самодержавної монархії. Подолання наслідків виступу декабристів спричинило утворення 1826 Третього відділу Його Імператорської Величності канцелярії&nbsp;— таємної поліції, що мала на меті контроль сусп. настроїв (див. Третій відділ)<ref name="3відділ"/>. Заг. ідеологією царювання Миколи I вважається «теорія офіційної народності» міністра нар. освіти С.Уварова («православ'я, самодержавство, народність»). У ній наголошувалося на одвічній вірності російського народу православній вірі та монархії, а «народність» була [[евфемізм]]ом, який позначав самодостатність російського народу всупереч іноземним впливам<ref name="ЕІУ"/>.
 
Наступною помітною кризою стало польське повстання 1830—1831, яке було придушене; після цього було скасовано конституцію Царства Польського. Були також закриті [[Віленський ун-туніверситет]] та [[Кременецький ліцей]]<ref name="Кременець"/>, замість яких було засновано київ. Ун-т Святого Володимира. Опір революц. та нац. рухам не обмежувався кордонами Рос. д-ви: 1849 рос. війська відіграли провідну роль у придушенні угорського повстання проти правління Габсбургів<ref name="Габсбурги"/>. З ін. боку, низка адм. рішень щодо зміни становища державних селян, унормування відносин поміщиків і кріпаків, припинення процесу роздачі держ. селян привела до помітного скорочення частки кріпаків у структурі населення Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
У зовн. політиці чергові здобутки Росії в пд. і сх. напрямках (російсько-турецька війна 1828—1829, зростання впливу на Балканах) виявили очевидне послаблення Осман. імперії. «Східне питання» загострило суперечності між Росією та провідними д-вами Зх. Європи&nbsp;— Великою Британією та Францією. Наслідком конфлікту стала невдала Східна, або [[Кримська війна]] 1853—1856 років, яка засвідчила військ. та технологічне відставання Рос. імперії<ref name="Кримська1853"/>. Поразка стала приводом для здійснення масштабних внутрішніх реформ сина Миколи I&nbsp;— «царя-визволителя» Олександра II<ref name="ЕІУ"/>.
Від 1830 років у країні продовжувався розвиток мануфактурного і відбувалося зародження фабрично-заводського виробництва та створення багатогалузевої промисловості, тривало зростання обсягів внутрішньої і зовнішньої торгівлі&nbsp;— йшов процес становлення ринкових відносин. Однак ці процеси суттєво гальмувалися існуванням системи кріпосництва.
 
[[Франко-російська війна 1812]], внутрішня і зовнішня політика самодержавства, впливи просвітницьких ідей сприяли формуванню ново-часної російської нації, що знаходило відбиття у бурхливому розвитку національної культури (М.Карамзін, О.Грибоедов, О.Пушкін, М.Лермонтов, В.Бєлінський, М.Гоголь та ін.). Суспільні суперечності відобразились в ідейно-політичній боротьбі, що охопила освічені верстви і вилилась у широку літературну полеміку, обмежену жорсткою цензурою і утисками. Прихильники послідовної демократії (О.Герцен, М.Огарьов, В.Бєлінський, петрашевці) змушені були емігрувати або висловлювати свої думки у завуальованій формі. Ліберальна інтелігенція виступала за проведення поміркованих реформ зверху, поділившись на два табори: «[[Західники|західників»]], які відстоювали необхідність розвитку країни західноєвропейським (капіталістичним) шляхом ([[Чаадаєв Петро Якович|П.Чаадаєв]], М.Катков, І.Тургенєв, М.Мельгунов, С.Соловйов, К.Кавелін та ін.)<ref name="Західники"/>, і «[[слов'янофіл]]ів», що обґрунтовували особливий, відмінний від країн Заходу шлях розвитку Росії (О.Хом'яков, І.Киреєвський, І.Аксаков). Слов'янофільські ідеї послужили ґрунтом для формування і поширення офіційної великодержавної ідеології російського імперіалізму, головними засадами якої були «самодержавство, православ'я, народність».
 
У зовнішньополітичній діяльності російський уряд головну увагу приділяв південному напрямку, прагнучи оволодіти новими територіями у Закавказзі та чорноморськими протоками. З цією метою Росія вела війни з Османською імперією, підтримуючи національно-визвольну боротьбу слов'янських народів на Балканах. Для зміцнення стратегічних позицій на Чорному морі і послаблення Османської імперії у першій половині 19 ст. до імперії були приєднані Сх. Грузія (1801), Зх. Грузія (1810), Пн. Азербайджан та північна частина чорноморського узбережжя Кавказу. Просування Російської імперії на Кавказ супроводжувалося війнами з Персією (1804—1813,1826-28) і Османською імперією (1806-12, 1828-29), внаслідок яких Росія заволоділа Закавказзям і поширила новий територіально-адміністративний поділ на губернії і області. Численні князівства і ханства, що там існували, були ліквідовані. Мужній опір гірських народів завойовникам змусив імперіалізм вести тривалу війну (1817—1864), яка перетворилась на теренах Чечні і Дагестану у мусульманський національно-визвольний рух-мюридизм. Найбільшого розмаху національно-визвольна боротьба гірських народів набула за імама Шаміля (1799—1871), котрому вдалось утворити міцну теократичну державу&nbsp;— Імамат і довгий час успішно відбивати наступ російської армії (до 1859). Антиосманською спрямованість мала також підтримка Р. першого (1805—1813) і другого (1815) сербських повстань, національно-визвольної боротьби грецького народу. За умовами Бухарестського мирного договору 1812 Російська імперія приєднала Бессарабію та домоглася автономії Молдови і Валахії у складі Османської імперії. Внаслідок російсько-турецької війни в 1828-29 імператорський уряд добився визнання Портою за Адріанопольським миром 1829 автономних прав Греції, Сербії і Дунайських князівств. Ще на початку 19 ст., виконуючи умови Тільзитського миру 1807 з Наполеоном, Олександр І розпочав війну зі Швецією (1808—1809), яка завершилась Фрідріхсгамським миром і приєднанням до Р. на автономних правах Великого князівства Фінляндського.
 
=== Правління Брежнєва (1964—1983) ===
1964 року Хрущова, звинуваченого у «волюнтаризмі»<ref name="Волюнт"/>, було усунуто від влади, і КПРС очолив [[Брежнєв Леонід Ілліч|Леонід Брежнєв]] ([[1964]]—[[1983]])<ref name="Брежнєв"/>. Доба його урядування традиційно характеризується як «[[Період застою|доба застою]]», тоді як сучасна ідеологія називала його епохою «[[Розвинутий соціалізм|розвинутого соціалізму]]»<ref name="ЕІУ"/><ref name="Розвсоц"/>. У цей час активізувалося освоєння Сибіру, Крайньої Півночі та Далекого Сходу (будівництво [[Байкало-Амурська магістраль|Байкало-Амурської магістралі]], розробка великих покладів нафти і газу у Західному Сибіру), в обмін на труби та залучення німецьких технологій, співробітництво з країнами [[Рада економічної взаємодопомоги|Ради економічної взаємодопомоги]], розпочався активний експорт енергоресурсів до Європи. Були збудовані турбопроводи ([[Дружба (нафтопровід)|«Дружба»]], [[Уренгой — Помари — Ужгород (газопровід)|Уренгой&nbsp;— Ужгород]] та інші)<ref name="ЕІУ"/>. Успіхи в освоєнні космосу, розвитку авіації, атомної енергетики, фундаментальних і прикладних наук, в системі соціального забезпечення, культурі та спорті відбувалися на тлі уповільнення темпів розвитку економіки екстенсивного характеру, превалювання галузей ВПК. Неефективна модель [[командна економіка|командної економіки]] призвела до очевидного відставання у високотехнологічних і науковомістких галузях від провідних країн Заходу<ref name="Брежнєв"/>. У внутрішній політиці відбувся рішучий розворот і згортання залишків «відлиги»<ref name="Брежнєв"/>. [[Комітет державної безпеки СРСР|Органи державної безпеки]] посилили боротьбу з інакомисленням та дисидентством<ref name="ЕІУ"/>. Унітаризація і [[Бюрократизація суспільного життя|бюрократизація]] всіх ділянок життя СРСР мали на меті прискорити процеси інтеграції республік в єдину державу і на основі [[Російська мова|російської мови]] і культури витворити нову «історичну спільність людей&nbsp;— [[радянський народ]]». [[Радянська пропаганда|Масова пропаганда]] формувала і небезуспішно утверджувала у суспільній свідомості всіх народів СРСР, а передусім російського, вищість російської культури над культурами інших народів. [[1977]] року було прийнято нову [[Конституція СРСР 1977 року|Конституцію СРСР]] (через рік [[Конституція РРФСР 1978 року|Конституцію РРФСР]]), яка мала стати парадним фасадом суспільства «[[розвинутий соціалізм|розвинутого соціалізму]]»<ref name="ЕІУ"/><ref name="КонстСРСР"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
132 531

редагування