Відмінності між версіями «Історія Росії»

5469 байтів вилучено ,  2 місяці тому
Незалежний розвиток Російської Федерації розпочався з узгодження конституційних засад [[Федеративний устрій Росії|федеративного устрою держави]]. 31 березня [[1992]] року всі республіки та інші автономні й адміністративні утворення (надалі [[Суб'єкти Російської Федерації|суб'єкти федераціі]]), за винятком [[Татарстан]]у, [[Ічкерія|Ічкерії]] (Чечня) та [[Інгушетія|Інгушетії]], для врегулювання конфліктів між загальноросійським законодавством і місцевими деклараціями про державний суверенітет підписали «[[Федеративний договір Російської Федерації|Федеративний договір]]», що запровадив основні принципи федералізму в Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
Перехід від командної до ринкової економіки відзначився радикальними економічними реформами, що незабаром дали свої плоди. Новосформований уряд Росії, що складався з радикально настроєних учених-реформаторів на чолі з [[Гайдар Єгор Тимурович|Єгором Гайдаром]], проголосив курс на проведення глибоких економічних перетворень з метою створення у країні ринкової економіки. 1 січня 1992 року було скасовано державне регулювання цін, внаслідок чого було подолано [[Дефіцит товарів та послуг|дефіцит споживчих товарів]] із одночасним запуском [[Гіперінфляція|гіперінфляції]] та падіння життєвого рівня населення<ref name="ЕІУ"/>. Впродовж 1990-х років відбувалось масштабне роздержавлення ([[приватизація]]) і перерозподіл засобів виробництва, різка поляризація доходів; [[1993]] року проведена конфіскаційна [[грошова реформа в Росії (1993)|грошова реформа]], [[Радянський карбованець|радянські карбованці]] були замінені на [[російський рубль|російські рублі]]<ref name="ЕІУ"/><ref name="Рубль"/>.
 
Безкомпромісні ринкові реформи, які почав здійснювати уряд, зумовили значне погіршення матеріального становища основної маси населення та зростання соціальної напруженості у російському суспільстві. Проти радикальних економічних змін виступили ліві сили та стара номенклатура, які, використовуючи лозунг захисту інтересів «трудящих мас», піддали різкій критиці політику президента і уряду. Це було використано консервативною більшістю Верховної Ради, до якої приєднались численні національно-патріотичні групи, що мріяли про відродження «великої Росії». Парламент блокував реформи уряду, який після вимушеної відставки Єгора Гайдара очолив [[Черномирдін Віктор Степанович|Віктор Черномирдін]]. У жовтні 1993 року відбувся [[Конституційна криза у Росії 1993|конституційний конфлікт]] між президентом та керівництвом [[Верховна рада Росії|Верховної Ради]] на чолі з [[Хасбулатов Руслан Імранович|Русланом Хасбулатовим]] за підтримки віце-президента [[Руцькой Олександр Володимирович|Олександра Руцького]]. Парламент був розпущений із застосуванням військ, ради народних депутатів були розпущені або перетворені на регіональні та муніципальні парламенти. 12 грудня 1993 року прийнято чинну [[Конституція Російської Федерації|Конституцію РФ]], відбувся остаточний демонтаж радянської політичної системи і централізація влади<ref name="ЕІУ"/>. На нових парламентських виборах демократичні партії не змогли домовитись і виступити єдиним виборчим блоком, тож зазнали відчутної поразки.
У жовтні 1993 року відбувся конституційний конфлікт між президентом та керівництвом Верховної Ради, яка була розпущена із застосуванням військ. Ради народних депутатів були розпущені або перетворені на регіональні та муніципальні парламенти. Відбувся остаточний демонтаж радянської політичної системи і централізація влади. 12 грудня 1993 року прийнято чинну Конституцію РФ. Аби змусити владу Ічкерії приєднатись до федеративного договору у грудні 1994 року на територію республіки було уведено війська, розпочалась Перша чеченська війна. Воєнні дії забрали десятки тисяч жертв, засвідчили слабку легітимність столичної влади серед мусульманських громад Північного Кавказу, підживили релігійний екстремізм та застосування терористичних актів поза зоною бойових дій. 1996 року передвиборча президентська кампанія і невдалі дії федеральних військ змусили вдатись до підписання тимчасових [[Хасав'юртівські угоди|Хасав'юртівських угод]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
УАби жовтнізмусити 1993владу року відбувся конституційний конфлікт між президентом та керівництвом Верховної Ради, яка була розпущена із застосуванням військ. Ради народних депутатів були розпущені або перетворені[[Ічкерія|Ічкерії]] на регіональнічолі таз муніципальнігенералом парламенти.[[Джохар ВідбувсяДудаєв|Джохаром остаточний демонтаж радянської політичної системи і централізація влади. 12 грудня 1993 року прийнято чинну Конституцію РФ. Аби змусити владу ІчкеріїДудаєвим]] приєднатись до федеративного договору у грудні 1994 року на територію республіки було уведено війська, розпочалась [[Перша російсько-чеченська війна]]<ref name="ЕІУ"/>. Воєнні дії забрали десятки тисяч жертв мирного населення (лише за офіційними даними загинуло 6 тис. російських військовослужбовців), засвідчили слабку легітимність столичної влади серед мусульманських громад Північного Кавказу, підживили релігійний [[екстремізм]] та застосування [[Тероризм|терористичних актів]] поза зоною бойових дій. 1996 року передвиборча президентська кампанія і невдалі дії федеральних військ змусили за посередництва [[ОБСЄ]] вдатись до підписання тимчасових [[Хасав'юртівські угоди|Хасав'юртівських угод]] і фактичного визнання влади Ічкерії<ref name="ЕІУ"/>.
У липні 1996 року Борис Єльцин був переобраний президентом на другий термін. Помітною подією того часу став 1997 року було оформлено Союз Росії та Білорусі, з 8 грудня 1999&nbsp;— Союзна держава. У серпні 1998 року стався обвал конвертаційного курсу рубля, тому 17 серпня уряд Росії оголосив про припинення платежів за низкою зобов'язань&nbsp;— дефолт. Це призвело до економічної кризи і погіршення становища громадян, обвальне падіння курсу допомогло втримати конкурентоспроможність російської економіки. Наприкінці 1999 року після низки терористичних актів, зокрема в Москві, у Чечні розпочалась Друга чеченська війна. Жорсткий курс сприяв популярності тодішнього голови уряду Володимира Путіна<ref name="ЕІУ"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Через незадовільний стан здоров'я, наслідки економічної кризи та війну на Кавказі 31 грудня 1999 року Борис Єльцин подав у відставку, призначивши Путіна виконувачем обов'язків президента країни. На підтримку передвиборчої кампанії у лютому 2000 відбувся штурм Грозного, згодом федеральні сили встановили контроль над Ічкерією. Замирення відбулось силою і ставкою на одного з чеченських лідерів (Ахмата Кадирова).
[[Файл:Boris Yeltsin 22 August 1991-1.jpg|thumbborder|Борис Єльцин у серпні 1991 року]]
[[Файл:Russia1991.png|thumb|300px|rightborder|Російські регіони у, 1990-хті роках]]роки
ベールイドーム.jpg|border|Будівля Верховної Ради РФ («Білий дім») після штурму у жовтні 1993 року
Evstafiev-chechnya-palace-gunman.jpg|border|Бої за президентський палац у [[Грозний|Грозному]], грудень 1995 року
Mass grave in Chechnya.jpg|border|Масове поховання загиблих в Ічкерії, лютий 2000 року
Vladimir_Putin_in_Serbia_16-17_June_2001-6.jpg|border|Володимир Путін і російський контингент [[KFOR]] у Косові
</gallery></small>
 
У липні 1996 року Борис Єльцин переміг у другому турі [[Президентські вибори в Росії (1996)|президентських виборів]] лідера Компартії РФ [[Зюганов Геннадій Андрійович|Геннадія Зюганова]] і був переобраний президентом на другий термін<ref name="Єльцин"/>. Зовнішня політика цієї доби була спрямована на встановлення рівноправних стосунків із західними країнами, інтеграцію у європейське співтовариство при збереженні впливових позицій, які посідав СРСР. Тому Росія чинила на міжнародній арені опір прийому до НАТО нових членів з числа країн Центрально-Східної Європи ([[Польща|Польщі]], [[Чехія|Чехії]], [[Угорщина|Угорщини]] та інших). У політичній кризі на Балканах, пов'язаній з [[Розпад Югославії|розпадом Югославії]], Росія активно підтримувала [[Сербія|Сербію]] у її намаганнях зберегти панівне становище в регіоні, зберегти територіальну цілісність у [[Косово|Косові]] ([[Інцидент у Приштинському аеропорту|Приштинський марш-кидок]] 1999 року). У відносинах Росії з колишніми республіками СРСР виникла напруженість у зв'язку з проблемами закордонних росіян та «російськомовного населення» на етнічному підґрунті; розміщення і майна [[Збройні сили СРСР|Збройних сил СРСР]]. Наприкінці березня 1996 року президенти Росії, [[Казахстан]]у, [[Киргизстан]]у та [[Білорусь|Білорусі]] підписали Договір щодо поглиблення інтеграції між їхніми країнами. [[1997]] року було оформлено Союз Росії та Білорусі (яку на той час очолював [[Лукашенко Олександр Григорович|Олександр Лукашенко]]), з 8 грудня 1999&nbsp;— [[Союзна держава Росії та Білорусі|Союзна держава]]. Навесні 1997 уклала з НАТО Угоду про особливі відносини, яка встановлювала партнерські стосунки між обома сторонами.
 
У липні 1996 року Борис Єльцин був переобраний президентом на другий термін. Помітною подією того часу став 1997 року було оформлено Союз Росії та Білорусі, з 8 грудня 1999&nbsp;— Союзна держава. У серпні 1998 року стався обвал конвертаційного курсу рубля, тому 17 серпня уряд Росії оголосив про припинення платежів за низкою зобов'язань&nbsp;— [[Дефолт в Росії (1998)|дефолт]]. Це призвело до економічної кризи і погіршення становища громадян, обвальне падіння курсу допомогло втримати конкурентоспроможність російської економіки<ref name="ЕІУ"/>. Наприкінці [[1999]] року після низки терористичних актів, зокрема в Москві, у Чечні розпочалась [[Друга російсько-чеченська війна]]. Жорсткий курс сприяв популярності тодішньогоновопризначеного голови уряду [[Путін Володимир Володимирович|Володимира Путіна]], колишнього голови [[Федеральна служба безпеки Російської Федерації|ФСБ]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
Через незадовільний стан здоров'я, наслідки економічної кризи та війну на Кавказі 31 грудня 1999 року Борис Єльцин подав у відставку, призначивши Путіна виконувачем обов'язків президента країни. На підтримку передвиборчої кампанії у лютому 2000 року відбувся [[Штурм Грозного (2000)|штурм Грозного]], згодом федеральні сили встановили контроль над Ічкерією. Замирення відбулось силою і ставкою Москви на одного з чеченських лідерів ([[Кадиров Ахмат Абдулхамидович|Ахмата Кадирова]]).
[[Файл:Boris Yeltsin 22 August 1991-1.jpg|thumb|Борис Єльцин у серпні 1991 року]]
Російська Федерація проголосила себе правонаступницею СРСР.
 
У 1992 новосформований уряд Росії, що складався з радикально настроєних учених-реформаторів на чолі з [[Гайдар|Є. Гайдаром]], проголосив курс на проведення глибоких економічних перетворень з метою створення у країні ринкової економіки. Безкомпромісні ринкові реформи, які почав здійснювати уряд, зумовили значне погіршення матеріального становища основної маси населення (підняття цін, інфляція, безробіття) та зростання соціальної напруженості у російському суспільстві. Проти радикальних економічних змін виступили ліві сили та стара номенклатура, які, використовуючи лозунг захисту інтересів «трудящих мас», піддали різкій критиці політику Президента і уряду. Настрої та незадоволення були використані й консервативною та великодержавною більшістю Верховної Ради РФ, до якої приєднались численні національно-патріотичні групи, що мріяли про відродження «великої Росії». В цих умовах 25.4.1993 за ініціативою Б. Єльцина відбувся всеросійський референдум, на якому більшість населення висловилась за підтримку президентської програми реформ. Однак парламент продовжував блокувати реформаторські заходи уряду, який після вимушеної відставки [[Гайдар Єгор Тимурович|Єгора Гайдара]] очолив [[Віктор Черномирдін]]. У вересні 1993 Президент РФ видав указ про розпуск парламенту, призначив нові парламентські вибори. Керівництво Верховної Ради ([[Хасбулатов Руслан Імранович|Руслан Хасбулатов]]) і віце-президент [[Руцькой Олександр Володимирович|Олександр Руцькой]] виступили проти Президента. 3-4.10 прихильники Верховної Ради спробували оволодіти деякими установами в Москві. З допомогою армії цей виступ було силою придушено, а керівників ВР заарештовано. 12.12. 1993 проведено вибори до нових органів законодавчої влади і одночасно референдум щодо прийняття нової Конституції, яка запроваджувала президентсько-парламентську форму державного управління. Результати перших демократичних виборів до Федеральних зборів РФ принесли незначну перевагу комуністам і право-націоналістичній Ліберально-демократичній партії. Демократичні партії Р. не змогли домовитись і виступити єдиним виборчим блоком, тож зазнали відчутної поразки. Крім соціально-економічних труднощів від початку демократичних перетворень, постали і труднощі щодо національно-державного будівництва Р. Розробка Федеративного договору суб'єктів РФ велася в республіці з 1990. У березні 1992 такий договір підписала більшість суб'єктів Федерації-суверенні республіки, краї та області, автономні області та округи, за винятком Татарстану і Чечні. Федеративний договір, заснований на відносинах узгодження, а не підпорядкування між центром і регіонами, увійшов як складова частина у прийняту в результаті референдуму 1993 нову Конституцію РФ. Разом з тим чеченський народ виявив волю до здобуття повної незалежності від Р. Після проголошення незалежності й створення самостійної Республіки Ічкерія російський уряд ввів на її територію війська. Понад рік у Чечні тривали бойові дії, під час яких загинули десятки тисяч людей, в основному мирних жителів (втрати російської армії, за офіційними даними, склали бл. 6 тис. чол.). В одному з боїв загинув і Президент Республіки Джохар Дудаев. Після невдалих спроб встановити контроль над чеченською територією керівництво РФ було змушене при посередництві представників Організації з безпеки і співробітництва в Європі піти на укладення миру і фактичне визнання незалежності Республіки Ічкерія.
 
[[Файл:Russia1991.png|thumb|300px|right|Російські регіони у 1990-х роках]]
У червні-липні 1996 в умовах гострої політичної боротьби пройшли вибори Президента РФ. З семи кандидатів на найвищу державну посаду перемогу в другому турі виборів здобув Б.Єльцин, залишивши позаду лідера Компартії РФ [[Зюганов Геннадій Андрійович|Г.Зюганова]]. Це означало продовження курсу на демократичні перетворення в країні та перемогу реалізму в проведенні зовнішньої політики Росії.
 
Зовнішня політика РФ спрямована на встановлення рівноправних стосунків із західними країнами, інтеграцію у європейське співтовариство при збереженні впливових позицій, які посідав СРСР. Тому Р. чинила на міжнародній арені опір прийому до Північноатлантичного союзу (НАТО) нових членів з числа країн Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина та ін.). У політичній кризі на Балканах, пов'язаній з розпадом Югославії, Росія активно підтримувала Сербію у її намаганнях зберегти панівне становище в регіоні. Навесні 1997 уклала з НАТО Угоду про особливі відносини, яка встановлювала партнерські стосунки між обома сторонами.
 
У відносинах Росії з колишніми республіками СРСР виникла напруженість у зв'язку з проблемами т.&nbsp;зв. російськомовного населення, розміщення і майна Збройних Сил СРСР. І все ж російське керівництво прагнуло зберегти провідні позиції у Співдружності Незалежних Держав, утвореній на місці колишнього СРСР. Наприкінці березня 1996 президенти Росії, Казахстану, Киргизстану та Білорусі підписали Договір щодо поглиблення інтеграції між їхніми країнами. Через місяць Б.Єльцин і президент Білорусі [[Лукашенко Олександр Григорович|О.Лукашенко]] уклали Договір про утворення співтовариства двох держав, який, однак, не набув чітко окреслених політико-правових контурів.
 
Російсько-українські стосунки виявились обтяженими територіальними зазіханнями Росії на Крим і переважну частину Чорноморського флоту, збереженням серед певної частини росіян стереотипу про «єдиний руський народ». Тому процес розробки і узгодження широкомасштабного договору між Україною і Р. внаслідок намагань російської сторони зберегти Україну в сфері свого впливу тривав шість років. Після затяжних попередніх переговорів і консультацій у кін. травня 1997 відбувся офіційний візит Президента РФ Б.Єльцина до Києва, під час якого 31 травня підписано повномасштабний міждержавний «[[Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією]]». Внаслідок укладання Договору (вміщує 41 статтю і діє протягом 10 років) уперше в історії двох сусідніх народів було задекларовано встановлення рівноправних, взаємовигідних і дружніх міждержавних стосунків, які ґрунтуються на нормах міжнародного права. Водночас укладено 11 міждержавних угод, у тому числі про поділ Чорноморського флоту між обома країнами, а також умови тимчасового перебування російського Чорноморського флоту на території України. Підписані документи створили підстави для розвитку взаємовигідних партнерських стосунків між Україною і РФ.
 
Останні роки правління Єльцина пройшли у пошуку наступника. Таким нарешті став [[Путін Володимир Володимирович|В. Путін]], на той час голова ФСБ, який з серпня 1999&nbsp;р. став Головою Уряду РФ. 31 грудня 1999 Єльцин відмовився від посади президента за станом здоров'я.
 
=== Правління Путіна (2000—2008) ===
132 531

редагування