|
Третій брат Василь (1921-1944) найбільше вплинув на становлення Михайла Барана як майбутнього художника. Однак у роки Другої світової війни його заарештували гітлерівці. Завдяки особистому втручанню митрополита Андрея Шептицького його звільнили із тюрми у місті Золочеві. Однак 4 вересня 1944 року Василя Барана заарештували НКВДисти, а 26 листопада 1944 року без жодних звинувачень Василя було розстріляно у місті Чорткові.
Постійні переслідування сім'ї Баран значною мірою впливали на розвиток та погляди молодого митця. Також на Михайла Барана впливала атмосфера у сім'ї, де частими гостями були члени "Просвіти", відбувались патріотичні розмови, обговорення новинок української літератури. Водночас доводилось переховуватись від переслідувань як нацистів, так і радянської влади, тож мешкали то на Тернопільщині, то на Львівщині. Однак це не завадилоо у 1949 році арешту батька -- його ув'язнили на 10 років. Втім через 7 років він повернувся та став завідувачем млина у селі Солуки на Львівщині. Після чого його заарештували повторно. У тій ситуації він був змушений змінити прізвище на Барановський.
===Молодість===
Постійні переслідування сім'ї Баран значною мірою впливали на розвиток та погляди молодого митця. Він хоча був зовсім юним за віком все ж перебував в часі тодішніх подій. У батьківській господі перебували дійсні члени товариства «Просвіта». У домашній світлиці проводилися читання патріотично налаштованих дописів. Разом з тим виконувались пісні українських музичних діячів, зокрема, Богдана Лепкого, Михайла Гайворонського та пісні з епосу українського народу («Летить галка через балку», «Задзвонили вночі ключі», «Вилітали орли з-за крутої гори», «Гей, колись була розкіш-воля» та багато інших). Тут обговорювали найновіші твори українських поетів та письменників, наприклад: Юри Шкрумеляка, Петра Патичка, Юлії Городиської, Івана Тиктора, Юри Костишина, Людмили Шарак, а також щомісячне видання часопису для українських дітей «Дзвіночок».
Аби уникнути переслідувань КДБ Михайло Баран стає військовослужбовцем -- служба у радянській армії тривала 5 років, у війську він був фельдшером та художником. Спочатку Михайло Баран вчиться малювати, зокрема брав приватні уроки у Р.Хробака та Р. Чистоганова. Паралельно вчиться грі на скрипці та гітарі, а у 1958 році -- на бандурі, його педагогом стає композитор Володимир Листопад.
Переховуючись від переслідувань зі сторони як німецьких так радянських окупацій сім'я Баран роз'їхалася. Частково перебували на Тернопільщині, а частково на Львівщині. У 1949 році після перебування в підпіллі заарештований та засуджений батько Михайла на 10 років каторги. Сім років він відбув в ув'язненні, повернувшись додому працює керівником млина в селі Солуки на Львівщині. Знову арешт та тюрма. В такому тиску великих сімейних поневірянь зростала непокірна душа молодого поета, художника та бандуриста Михайла Барана. В часі тих нестерпно болючих подій сім'я змушена була змінювати фамілію. Батькові Михайла дописали — Барановський, щоб відвернути увагу від переслідування за родиною. Молодий митець Михайло Баран втікаючи від КДБ записується солдатом в Радянську Армію. Там він віддає п'ять років служби. Маючи непересічний талант він працює фельдшером та художником. Після повернення з армії сім'я з'єднується і починає нову життєву сторінку.
З раннього дитинства у малого Михайла розвивався талант бачити все прекрасне навколо себе, мальовниче, яке на відміну від інших, він вмів відобразити. Спочатку малярство. У родині також добре малював і його старший брат Григорій. Саме він купив Михайлові перші фарби, навчив ними користуватись. Паралельно він досконало вивчає історію мистецтв, самотужки опановує методи живопису та графіки. А вже з 1945 року юний митець бере (проживаючи в той час на Львівщині) уроки живопису у Р.Хробака та Р.Чистоганова.
Поряд із захопленням малярством Михайло Баран навчається гри на скрипці, гітарі, а з 1958 року на бандурі. Гри на бандурі та теорії музики він вчився у композитора Володимира Листопада. Постійні спілкування з музикантами-бандуристами додають наснаги до праці. В часі він музикує з Володимиром Проником, Володимиром Дичаком, братами Богданом та Романом Жеплинськими з кобзарем Євгеном Адамцевим та іншими. Щоб поповнити багаж знань з історії мистецтв, після служби в радянській армії (1949—1953 рр.) він п'ять разів успішно складав екзамени до Львівського державного університету ім. І.Франка (тепер Львівський Національний університет ім. І.Франка) та інституту Мистецтв (Львівська національна академія мистецтв), але його — у той період репресованого юнака до студентства цих закладів не приймали.
Минув час. Аж після політичної «відлиги» він вступає до Львівського культурно-освітнього училища. Після закінчення з кваліфікацією — керівник оркестру народних інструментів успішно працює та після вступу на заочне відділення паралельно навчається в Дрогобичі. В 1979 році закінчує Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І. Франка, отримавши диплом вчителя музики та співів.
|
