Відмінності між версіями «Історія Росії»

нема опису редагування
==== Ростовсько-Суздальська земля ====
{{main|Ростовсько-Суздальське князівство|Велике князівство Владимирське}}
У ІХ-ХІІ століттях володарі Київської Русі підкорюють землі кривичів, словенів, весі, мері, мещери, тобто поширюють свій вплив на землі, які зараз знаходяться у сучасних кордонах Росії. Після розпаду у ХІІ столітті єдиної [[Київська Русь|Київської Русі]] з центром у [[Київ|Києві]] постає ряд самостійних руських князівств. Протягом тривалого часу найбільш могутнім було [[Володимиро-Суздальське князівство]], територія якого згодом стала ядром [[Московське царство|Московського царства]] (Московії). На час правління засновника удільного князівства великого київського князя шостого сина Володимира Мономаха [[Юрій Долгорукий|Юрія Долгорукого]] ([[1125]]—[[1157]]) припадає перша літописна згадка про [[Москва|Москву]] (під [[1147]] роком), з приводу запрошення на перемовини союзника, [[Сіверське князівство|новгород-сіверського князя]] [[Святослав Ольгович|Святослава Ольговича]]: {{цитата|Прийди до мене брате в Москов. Святослав же поїхав до нього із сином [[Олег Святославич (князь новгород-сіверський)|Олегом]].{{oq|cu|Приди ко мнѣ брате въ Московъ. Ст҃ославъ же ѣха къ нему съ дѣтѧтемъ своимъ Ѡлгомъ.}}}} Згідно з втраченим літописом ''«[[Про зачало Московського князівства]]»'' у переказі [[Татищев Василь Микитович|Василя Татищева]]<ref name="Татищев"/>, град Москов із навколишніми землями належав суздальському боярину [[Кучко|Кучці]], якого Юрій стратив і заволодів його землями. Топонімія Москви зберігала ім'я боярина до XVI століття в назві району між [[Луб'янська площа|Луб'янкою]] і [[Стрітенські ворота|Стрітенськими воротами]] [[Московський кремль|Кремля]]&nbsp;— «Кучкова поле».
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
Московія внаслідок боротьби за владу між боярством і дворянством пережила глибоку соціально-економічну та політичну кризу, яку поглибили неврожаї наприкінці XVI&nbsp;— початку XVII століття. Впродовж [[1601]]–[[1603]] років в Московії відбулися [[Голод у Московському Царстві 1601-1603|великий голод]] і заворушення, що допомогли [[Лжедмитрій I|Дмитру Іоановичу]] (Лжедмитрію), який залучився військовою підтримкою [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і був визнаний родичами та деякими магнатами врятованим царевичем Дмитром, зайняти по смерті Бориса Годунова [[1605]] року Москву<ref name="ЕІУ"/><ref name="Лжедмитро1"/>. Проте політична криза, спричинена сумнівною легітимністю нового царя, лише посилилася. Впродовж [[1606]]–[[1607]] років під приводом [[Болотніков Іван Ісайович|Івана Болотнікова]] вирує перше [[Повстання Болотнікова|козацько-селянське повстання]], завдяки якому вивищується [[Лжедмитрій II]], так званий «Тушинський злодій»{{efn|Прозваний так за назвою військового табору іноземних військ в Тушино поблизу Москви.}}<ref name="Лжедмитро2"/>. Лжедмитрій був убитий під час міського повстання, ініційованого ворожим боярським угрупованням<ref name="ЕІУ"/>. Новий московський цар [[Василь IV Шуйський]] ([[1606]]—[[1610]]), останній з династії Рюриковичів, що допоміг воцарись Лжедмитру, придушив повстання Болотнікова. [[1609]] року він уклав зі [[Історія Швеції|Швецією]] [[Виборзький мир]], відмовившись від зазіхань на [[Лівонія|Лівонію]].
 
Поразка військ [[Дмитро Шуйський|Дмитра Шуйського]] [[Битва при Клушині|під Клушиним]] від армії польського короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда]] 1610 року і повстання в Москві призвели до падіння Василя Шуйського через змову провінційного дворянства ([[Семибоярщина]])<ref name="ЕІУ"/><ref name="Сигізмунд3"/>. Шляхта Речі Посполитої намагалась посадити на престол Лжедмитра II<ref name="Лжедмитро2"/>, а згодом королевича [[Владислав IV Ваза|Владислава Ваза]], сина короля [[Сигізмунд III Ваза|Сигізмунда III Ваза]], якому присягнула частина московської знаті. 1610 року польське короне військо під поводом київського воєводи [[Станіслав Жолкевський|Станіслава Жолкевського]] зайняли Москву<ref name="Сигізмунд3"/>. Однак восени [[1612]] року земське ополчення під проводом [[Кузьма Мінін|Костянтина Мініна]] і князя [[Пожарський Дмитро Михайлович|Дмитра Пожарського]] облягло їх у московському кремлі та примусило до капітуляції. 3 березня [[1613]] року [[Земський собор (1613)|Земський собор]] обрав на царство [[Михайло I Романов|Михайла I Романова]] ([[1613]]—[[1645]]), який розпочав нову династію [[Романови]]х і поклав край Смутним часам<ref name="Романови"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
У політичному сенсі реформи Петра I лише зміцнили [[Абсолютизм|абсолютну владу]] царя<ref name="Абсолют"/> та прибрали останні рудименти станового представництва, знищили основні осередки політичного та ідеологічного впливу, які могли протистояти владі царя ([[боярська дума]] і [[Патріарх Московський і всієї Русі|патріаршество]])<ref name="Боярськадума"/><ref name="Моспатріарх"/>. Російський абсолютизм цієї доби становив собою мінливий, залежний від внутрішньо- та зовнішньополітичної кон'юнктури, симбіоз деяких західноєвропейських адміністративних інститутів, ідеологічної риторики, раціональних принципів організації державного управління, армії та територіального устрою, адаптованих до властивих Московщині архаїчних і своєрідних норм політико-правової культури, соціальної структури та характеру економіки<ref name="Петро1"/>. З огляду на цю особливість до сьогодні дискусійними в історіографії залишаються питання сутності та особливостей російського абсолютизму, характер його системності та об'єктивності, чи доречно взагалі вживати цей термін до тогочасної політичної системи Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
Основною опорою монархії стали [[дворяни]], ієрархічно організовані відповідно до ''[[Табель про ранги|«Табеля про ранги»]]'' [[1722]] року<ref name="Табель"/>. [[1721]] року [[Російська православна церква]] була поставлена під контроль державного [[Священний синод Російської православної церкви|Священного синоду]]<ref name="ЕІУСинод"/>. Впроваджувалася уніфікована система адміністрації, [[Колегія (Російська імперія)|колегії]] як міністерства та [[Сенат Російської імперії|Сенат]] як дорадчо-законодавчий орган, що заступила попередні строкаті владні органи й територіальні утворення. [[1708]] року країна була розділена на 8 [[Губернії Російської імперії|губерній]], що складалися з менших провінцій: [[Московська губернія|Московську]], [[Інгерманландська губернія|Інгерманландську]], [[Архангелогородська губернія|Архангелогородську]], [[Київська губернія|Київську]], [[Смоленська губернія|Смоленську]], [[Казанська губернія|Казанську]], [[Азовська губернія|Азовську]] і [[Сибірська губернія|Сибірську]]<ref name="ЕІУ"/>. Метою реформ Петра I культурній сфері стали модернізація і вестернізація Росії. {{цитата|Приведение нашего Отечества в сравнение с прочими.}} Це проявилося в низці кроків від створення світських освітніх та наукових установ до регламентації звичаїв при дворі та, навіть, зовнішнього вигляду росіян. Події Смути та церковного розколу, спричиненого реформами Никона, послабили авторитет православної церкви, а поява в Росії значного числа західноруських та грецьких ченців, священиків, ієрархів, проникнення публікацій із [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|київсько-могилянського культурного кола]] сприяли активізації західноєвропейських та світських впливів у церковному житті. Серед видатних мислителів петровської доби українські богослови і гуманісти [[Феофан Прокопович]]<ref name="Прокопович"/> та [[Стефан (Яворський)|Стефан Яворський]]<ref name="Яворський"/>. Створювались навчальні заклади європейської освітньої традиції, найвизначнішим з яких стала московська [[Слов'яно-греко-латинська академія]], заснована [[1687]] року<ref name="МСГЛА"/>; технічні навчальні заклади, переважно для військових та гірничих фахів за німецьким взірцем<ref name="ЕІУ"/>. Було створено перший музей ([[Кунсткамера]]), заснована перша [[Петербурзька академія наук|Академія наук]]<ref name="ПАН"/>. Петро І надавав величезного значення розвиткові промисловості, металургії, суднобудуванню та торгівлі. Було запроваджено нове літочислення з 1700 року за [[юліанський календар|юліанським календарем]] (новий рік якого починався не 1 вересня, а 1 січня), новий обрахунок годин доби, новий кириличний шрифт та [[арабські цифри]]<ref name="ЕІУ"/>. 1703 року стала виходити перша російська друкована газета ''«[[Ведомости]]»''.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
1762 року внаслідок чергового перевороту й усунення від влади ([[1761]]—[[1762]]) до влади прийшла його дружина [[Катерина II]] ([[1762]]—[[1796]]), на правління якої припав вагомий етап зміцнення і розширення Російської імперії<ref name="Катерина2"/>. У результаті [[Російсько-турецькі війни|російсько-турецьких війн]] [[1768]]—[[1791]] років землі Кримського ханства у Північному Причорномор'ї до [[Дністер|Дністра]] були приєднані до Росії, а [[Кримське ханство]] [[1783]] року припинило своє існування<ref name="Кримхан"/><ref name="Ростурецька1768"/><ref name="Ростурецька1787"/>. Внаслідок трьох [[Поділи Речі Посполитої|поділів Речі Посполитої]] [[1772]], [[1793]] і [[1795]] років більша її частина ([[Литва]], [[Білорусь]], [[Правобережна Україна]]) дістались також Росії<ref name="Правобережна"/><ref name="ПоділиРП"/>. У результаті цих поділів населення імперії збагатилось значною кількістю [[євреї]]в, пересування яких обмежувалося «[[Смуга осілості|смугою осілості]]»<ref name="Смугаосіл"/>. Інтереси на [[Південний Кавказ|Південному Кавказі]] зіткнулись з інтересами [[Персія|Персії]] та Османської імперії. [[1783]] року було підписано [[Георгіївський трактат]], який розпочав тривалий процес приєднання [[Грузія|грузинської держави]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
Впродовж [[1773]]–[[1775]] років на Поволжжі та Приураллі вирувало масштабне [[Пугачовщина|козацько-селянське повстання]] під проводом [[Пугачов Омелян Іванович|Омеляна Пугачова]], який видавав себе за загиблого царя Петра III. Повстання стало приводом для посилення адміністративно-репресивних заходів<ref name="ЕІУ"/>. [[1785]] року були збільшені привілеї дворянства зі збереженням кріпацтва ([[Жалувана грамота дворянству]])<ref name="ЖГД1785"/> та проведена уніфікація станів міського населення, що обмежувала соціальну мобільність та перехід з одного до іншого ([[Жалувана грамота містам]])<ref name="ЖГМ1785"/>. Це стало одним із чинників економічного відставання Росії від європейських країн, зменшення військово-технологічного потенціалу імперії<ref name="ЕІУ"/>. В тім за цей час у Росії стали з'являтися елементи індустріального розвитку, що засвідчив ріст товарно-грошових відносин, виникнення мануфактур із використанням вільнонайманої праці тощо<ref name="Катерина2"/>. Доба правління Катерини II в російській історіографії описується як «[[освічений абсолютизм]]», який своєрідно поєднував загальні гасла і риторику європейського [[Просвітництво|Просвітництва]] щодо адміністративного раціоналізму<ref name="Просвітництво"/>, але без соціально-реформістської складової<ref name="Освічабсол"/>. Це принципова відмінність від «однойменної» політики австрійського імператора [[Йосиф II Габсбург|Йосифа II Габсбурга]]<ref name="Йосиф2"/>. У російському політичному житті було накладено своєрідне табу на соціальну критику, впровадження представницьких органів, соціально-політичну думку взагалі, особливо після [[Французька революція|Французької революції]]<ref name="ЕІУФранцрев"/>.
 
З другої половини XVIII століття спостерігалося піднесення російської культури, пов'язане у значній мірі з вихідцями з України<ref name="ЕІУ"/>. У галузі [[Російська література|літератури]] багато творили [[Державін Гаврило Романович|Гаврило Державін]], [[Фонвізін Денис Іванович|Денис Фонвізін]], [[Карамзін Микола Михайлович|Микола Карамзін]], [[Радищев Олександр Миколайович|Олександр Радищев]] та ін<ref name="ЕІУ"/>. Велику просвітительську діяльність проводили видавець, письменник і журналіст[[Новиков Микола Іванович|Микола Новиков]], юрист [[Десницький Семен Юхимович|Семен Десницький]], філософ [[Козельський Яків Павлович|Яків Козельський]]. Серед найвидатніших [[Наука в Росії|вчених]] того часу [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]]<ref name="Ломоносов"/>, [[Ползунов Іван Іванович|Іван Ползунов]], [[Кулібін Іван Петрович|Іван Кулібін]], [[Фролов Козьма Дмитрович|Козьма Фролов]] та ін. У галузі [[Архітектура Росії|архітектури]] творили [[Баженов Василь Іванович|Василь Баженов]], [[Казаков Матвій Федорович|Матвій Казаков]], скульптури&nbsp;— [[Шубін Федот Іванович|Федот Шубін]] та [[Козловський Михайло Іванович|Михайло Козловський]]<ref name="ЕІУ"/>. Велике значення для розвитку [[Російська музика|російської музики]] у Росії мала діяльність видатних українських композиторів [[Березовський Максим Созонтович|Максим Березовського]] і [[Бортнянський Дмитро Степанович|Дмитра Бортнянського]]<ref name="ЕІУ"/>. [[Російський живопис|Образотворче мистецтво]] представляли [[Лосенко Антон Павлович|Антон Лосенко]], [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]] та [[Боровиковський Володимир Лукич|Володимир Боровиковський]]<ref name="Боровиковський"/><ref name="ЕІУ"/>.
=== Правління Олександра I (1801—1825) ===
{{main|Олександр I}}
Після нетривалого правління і вбивства змовниками [[1801]] року імператора [[Павло I|Павла I]], який був схильним до авантюрних зовнішньополітичних планів ([[Індійський похід російських військ]]) та намагався скасувати наявні компроміси з дворянством, укладені його матір'ю Катериною II<ref name="Павло1"/>, імператором став [[Олександр I]] (1801—1825)<ref name="Олександр1"/>. Зовнішня експансія, зміцнення самодержавства і кріпосництва були основними тенденціями, які панували у державному житті Росії наприкінці XVII століття. Вони суперечили загальним процесам суспільної [[Лібералізація|лібералізації]] і демократії, які складали зміст європейського [[Просвітництво|Просвітництва]]<ref name="Просвітництво"/> і знайшли яскраве відображення у [[Велика французька революція|Великій Французькій революції]]<ref name="Францрев"/>.
 
Царювання Олександра I позначилося важливими успіхами в зовнішній політиці та суперечливими заходами у внутрішній. Більше ніж 10 років європейської політики Російської імперії пішли на участь в антифранцузьких коаліціях (1805, 1806—1807), що завершились поразкою і підписанням [[Тільзитський мир|Тільзитського миру]] [[1807]] року<ref name="Олександр1"/>. Виконуючи умови миру Олександр І розпочав [[Російсько-шведська війна (1808—1809)|війну зі Швецією]] [[1808]]–[[1809]] років, у результаті якої до складу Російської імперії було включено Фінляндію («[[Велике князівство Фінляндське]]»), де було збережено станове представництво<ref name="ЕІУ"/><ref name="Олександр1"/>. Подальші дипломатичні інтриги завершилися нападом військ французького імператора [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона I Бонапарта]] на Росію [[1812]] року<ref name="Наполеон"/>. Під час тієї війни, відомої в російській історіографії під назвою «[[Вітчизняна війна 1812|Вітчизняної]]», французька армія, хоч і виграла всі битви та зайняла Москву, остаточно зазнала нищівної поразки через дії партизанських загонів та суворі зимові морози до яких вона не була готова<ref name="Вітчизняна"/>. Впродовж кампанії [[1813]]—[[1814]] років російські війська дійшли до французької столиці&nbsp;— [[Париж]]а<ref name="Вітчизняна"/>. [[Віденський конгрес]] [[1814]]—[[1815]] років встановив новий порядок в Європі, скасувавши попередню систему, засновану на домінуванні [[Франція|Франції]]<ref name="Віденський1814"/>. У Центральній та Східній Європі постало тривале домінування трьох абсолютистських багатонаціональних імперій «під проводом німецьких націй»&nbsp;— Росії, [[Австрійська імперія|Австрії]] та [[Пруссія|Пруссії]] ([[Священний союз]])<ref name="ЦСЄвропа"/>. Роль Російської імперії у вирішенні справ європейських держав суттєво зросла, вона стала одним із гарантів дотримання на континенті принципів [[легітимізм]]у та опору революційним рухам. Територіальним надбанням Росії стала більша частина етнічної території [[Поляки|поляків]] («[[Царство Польське]]»)<ref name="ЦарствоПол"/>. Комплекс політичних прав жителів новоприєднаних територій був помітно більшим, аніж у решти населення Російської імперії, а самі вони мали автономний статус<ref name="ЕІУ"/>.
 
На півдні Російська імперія набула максимального розширення в [[Північне Причорномор'я|Причорномор'ї]] із набуттям 1812 року [[Бессарабія|Бессарабії]]<ref name="ЕІУ"/>. Надалі західні кордони держави суттєво не змінювалися до Першої світової війни. Здобуті території в [[Закавказзя|Закавказзі]] були відрізаними від Центральної Росії повсталими народами [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], що спричинило тривалу півстолітню [[Кавказька війна|Кавказьку війну]] [[1817]]–[[1864]] років<ref name="ЕІУ"/>.
Napoleons_retreat_from_moscow.jpg|border|''«Втеча Наполеона з Москви»,'' [[Адольф Нортен]], 1851 рік
Вступление русских войск в Париж.jpg|border|''«Вступ російських військ до Парижа 1814 року»,'' [[Ківшенко Олексій Данилович|Олексій Ківшенко]], 1880 рік
Pyotr Nikolayevich Gruzinsky - The mountaineers leave the aul.jpg|border|''«Горці залишають аул заз наближеннянаближенням російських військ»,'' [[Грузинський Петро Миколайович|Петро Грузинський]], 1872 рік
Kolman_decembrists.jpg|border|''«Сенатська площа 14 грудня 1825 року»,'' [[Карл Кольман]], 1830-ті роки
</gallery></small>
На початку XX століття Росія все ще залишалася переважно традиційною, аграрною, селянською країною. 1901—1903 року соціальна стабільність в державі порушилась внаслідок [[Економічна криза|економічної кризи]], активізувався робітничий рух, поширилися селянські заворушення. Експансія на Далекому Сході та в китайській [[Маньчжурія|Манчжурії]] призвела до невдалої для Росії [[Російсько-японська війна|російсько-японської війни]] [[1904]]—[[1905]] років. За умовами [[Портсмутський мирний договір|Портсмутського миру]] були втрачені [[Курильські острови]] та південна частина [[Сахалін]]у<ref name="ЕІУ"/>. Це призвело до [[Перша російська революція|Першої російської революції]] [[1905]]—[[1907]] років. Микола II був змушений проголосити [[Конституційна монархія|конституційну монархію]], дозволити політичні партії та скликати перший парламент&nbsp;— [[Державна дума Російської імперії|Державну думу]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
З метою подолати аграрне перенаселення, малоземелля та сприяти капіталістичним перетворенням на селі 1906 року була започаткована [[Столипінська аграрна реформа]]<ref name="ЕІУСтолипінська"/>. Реформа сприяла виходу селян із общини, закріпленню землі у приватну власність, чим значно прискорила капіталістичний розвиток села. На вільні землі у Сибір і на Далекий Схід в наступні роки виїхало 2,5&nbsp;млн переселенців, серед яких було 1&nbsp;млн українців. Через невміло організоване переселення, відсутність продуктів і медичного обслуговування та непідготовленість місць для переселенців частина з них померла, а частина (до 70&nbsp;%) повернулась<ref name="Столипінська"/>.
 
[[1914]] року відбулось останнє територіальне розширення Російської імперії&nbsp;— [[протекторат]]ом став [[Республіка Тива|Урянхайський край]]<ref name="ЕІУ"/>.