Відмінності між версіями «Історія Росії»

1514 байтів додано ,  2 місяці тому
нема опису редагування
Княз'ям [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] впродовж [[XIV століття]] вдалось об'єднати і відстояти у боротьбі з татаро-монголами центральне ядро руської держави уздовж Дніпра, південно-західні [[Галичина|прикарпатські землі]] були захоплені [[Польське королівство|Польським королівством]], а північні та північно-східні, залишаючись під владою [[Золота Орда|Золотої Орди]], формують ядро майбутньої Російської держави. При тому [[Псковська земля|Псковсько]]-[[Новгородська земля|Новгородські землі]] північно-західних і північних околиць зберігають традиції демократичного ([[Віче|вічового]]) урядування, а [[Велике князівство Тверське|Тверські]], [[Велике князівство Владимирське|Владимирські]] й [[Велике князівство Московське|Московські]] натомість стверджують традиції [[самодержав'я]]. У період правління московського князя [[Іван III Васильович|Івана III Великого]] утворилось єдине [[Московське царство]], навколо якого на початку [[XVI століття]] завершується об'єднання північних та східних руських князівств в єдину централізовану державу. З середини XVI століття централізована російське держава стала називатися царством, першим цей титул застосував [[Іван IV Грозний]], початок правління якого було ознаменоване скликанням першого станово-представницького органу — [[Земський собор|Земського собору]]. За його неоднозначного правління російська держава значно розширило власні території, приєднавши майже всі ханства колишньої Золотої орди, окрім [[Кримське ханство|Кримського]]. Внаслідок тривалих [[Литовсько-московські війни|російсько-литовських війн]] Велике князівство Литовське об'єдналось з Польським королівством в єдину державу [[Річ Посполита|Річь Посполиту]], втративши південноруські землі. Після поразки у [[Лівонська війна|Лівонській війні]] і політики [[опричнина|внутрішнього терору]] ([[опричнина]]), з припиненням династії [[Рюриковичі]]в російська держава пережила [[Смутні часи|Смуту]] та іноземну інтервенцію{{Перехід|#Смута}}. З обранням на царство [[Михайло I Романов|Михайла Федоровича]] з династії [[Романови]]х Росія входить в нову добу зміцнення держави на внутрішньо- та зовнішньополітичній арені{{Перехід|#Романови}}. Велику роль в перебудові держави у другій половині [[XVII століття]] відіграла українська православна інтелігенція, яка рятувалась від лихоліття [[Руїна|Руїни]] у Москві.
 
У [[XVIII століття|XVIII столітті]] під проводом [[Петро I|Петра Великого]] в країні відбулися великі реформи (зокрема, була створена перша регулярна армія і флот, припинилися скликання Земського собору), перетворення Московського царства на Російську імперію. Протягом XVIII і XIX століть відбувалась постійна територіальна експансія: [[Фінляндія]], [[Балтійські країни|Прибалтійські землі]], [[Північне Причорномор'я]], [[Кавказ]], [[Середня Азія]]; у результаті трьох поділів Речі Посполитої Російська імперія встановила контроль над усіма колишніми землями Київської Русі, за винятком [[Прикарпаття]]<ref name="Габсбурги"/>, що відійшло [[Австрійська імперія|Австрійській імперії]]<ref name="ЕІУ"/>. На початку [[XIX століття]] Росія [[Французько-російська війна (1812)|здобула перемогу]] над [[Перша Французька імперія|наполеонівською Францією]] і на кілька десятиліть стала «жандармом Європи». [[Повстання декабристів]] [[1825]] року, які намагалися обмежити монархію і скасувати кріпосне право, було придушене. Згодом був проведений ряд «[[Реформи Олександра II|Великих реформ]]» [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]], як втім, так остаточно і не завершилися. [[1861]] року було скасовано [[кріпосне право]], однак феодальні форми залежності селян фактично були збережені у вигляді викупних платежів за землю до [[Революція 1905-1907 років в Росії|революції 1905—1907 років]], що породило значне невдоволення широких мас населення. Масовий приплив селян до міст призвів до промислової революції наприкінці XIX століття, зростання революційного руху і виникнення революційних товариств з метою повалення самодержавства. На початку [[XX століття]] країна перебувала в стані політичної, соціальної і економічного кризи, зазнала поразки у [[Російсько-японська війна|війні з Японією]]. Під впливом революції 1905 року влада пішла на створення парламенту ([[Державна дума Російської імперії|Державної думи]]), [[Маніфест 17 жовтня 1905|визнання основних прав і свобод]] і приватної власності на землю. Перша світова війна загострила проблеми держави, що в кінцевому рахунку призвело до [[Російська революція (1917)|лютневої революції 1917 року]] і проголошення [[Російська республіка|республіки]]. [[Більшовики|Більшовицький]] [[жовтневий переворот]] того ж року і подальший розпуск [[Всеросійські установчі збори|Всеросійських конституційних зборів]], в яких більшовики опинились у меншості о [[Соціалісти-революціонери|есерів]], призвів до кривавої [[Громадянська війна в Росії|Громадянської війни]].
 
Більшовики на чолі з [[Ленін Володимир Ілліч|Володимиром Леніним]] взяли курс на розбудову [[Соціалізм|соціалістичної держави]]. Використовуючи оманливі популістські гасла вкупі з неприкритим масованим «[[Червоний терор|червоним терором]]» проти власного народу, їм вдалося досягти перемоги в громадянській війні і встановити радянську владу на більшій частині території колишньої Російської імперії{{efn|Незалежність вдалось відстояти [[Фінляндія|Фінляндії]], [[Естонія|Естонії]], [[Латвія|Латвії]], [[Литва|Литві]] та, за допомоги союзницьких українських військ, [[Польща|Польщі]]. [[Бессарабія]] була окупована [[Румунія|Румунією]].}} [[1922]] року радянськими урядами [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка|Росії]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|України]], [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|Білорусі]] та [[Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка|Закавказької Федерації]] був утворений [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|Радянський Союз]]. З приходом до влади [[Йосип Сталін|Йосипа Сталіна]] наприкінці 1920-х років розпочинається [[Тоталітаризм|тоталітарна епоха]] під час якої в країні відбувається [[Індустріалізація СРСР|індустріалізація]], [[Колективізація в СРСР|колективізації]] і [[Сталінські репресії|масові репресії]]. У вересні [[1939]] року СРСР на пару з націонал-соціалістичним урядом [[Третій Рейх|Третього рейху]] розпочав [[Друга світова війна|Другу світову війну]] з [[Радянська окупація Західної України і Західної Білорусі|поділу Польщі]]. Розпочата [[Адольф Гітлер|Адольфом Гітлером]] [[німецько-радянська війна]] [[1941]] року дозволила перейти радянському уряду з табору «світових ізгоїв» до [[Антигітлерівська коаліція|союзників по Антигітлерівській коаліції]] та взяти участь у [[Ялтинська конференція|повоєнному переоблаштуванні світового порядку]]. СРСР зміг створити потужний блок соціалістичних держав на теренах [[Євразія|Євразії]] від [[Німецька Демократична Республіка|Берліну]] до [[В'єтнам|Ханою]]. Перебуваючи в стані глобального протистояння ([[Холодна війна|Холодної війни]]) із [[Західний світ|Західним світом]], СРСР активно нарощував економічну, військову та наукову міць. Використовуючи накопичений потенціал і ентузіазм молодого покоління під час [[Хрущов Микита Сергійович|хрущовської]] «[[Хрущовська відлига|Відлиги]]», зумів першим [[Гагарін Юрій Олексійович|відправити людину до космосу]]. Безперспективна політика [[Командна економіка|командної економіки]] за відсутності гнучкості [[Бюрократія|забюрократизованої]] однопартійної системи [[КПРС]] ([[партократія]]), волюнтаристська внутрішня і зовнішня політика призвели за декілька десятків років спочатку до [[Брежнєв Леонід Ілліч|брежневського]] «[[Епоха застою|Застою]]», подальших спроб реформування ([[Горбачов Михайло Сергійович|горбачовська]] «[[Перебудова]]»), а потім і повного краху державного ладу після невдалої спроби [[Державний комітет з надзвичайного стану|заколоту]] 19-21 серпня [[1991]] року.
=== Правління Василя III (1505—1533) ===
{{main|Василій III}}
За царювання [[Василь III Іванович|Василя III Івановича]] ([[1505]]-[[1533]]), який першим почав одноосібно носити титул ''«господар всея Руси»''{{efn|Василій III використовував титулатуру ''«Божою милістю цар і государ всея Русії і великий князь Владимирський, Московський, Новгородський, Псковський, Смоленський, Тверськой, Югорський, Пермський, Вятський і Болгарський, та інших, государ і великий князь Новогорода Низовські землі, і Чернигівський, і Рязанський, Волотський, Ржевський, Бельовський, Ростовський, Ярославський, Бєлозерський, Удорський, Обдорський і Кондинський».''}}, розвивалися тенденції політичного розвитку, що набули поширення за його попередника Івана III<ref name="ЕІУ"/><ref name="Василій3"/>. Продовжують формуватись органи управління державою, зокрема [[Боярська дума]], яка стала постійно діючим органом при великому князі<ref name="Боярськадума"/>. Привілеї [[Бояри|боярства]] обмежувалися, князівська влада зміцнювалася і все більше починала спиратися на помісне дворянство<ref name="ЕІУ"/>. До Московської держави було приєднано [[Псковська вічова республіка|Псковську]] ([[1510]]) та [[Вятська земля|Вятську землі]], [[Смоленське князівство|Смоленське]] ([[1514]]) і [[Рязанське князівство|Рязанське князівства]] ([[1521]])<ref name="Василій3"/>. Розгорнулась боротьба з [[Кримське ханство|Кримським ханством]] за вплив на [[Казанське ханство|Казанське]]<ref name="ЕІУ"/><ref name="Кримхан"/>. Завершився процес становлення зверхності великих князів московських над усіма північно-східними землями Руси, перетворення Московської держави на потужну силу на у Східній Європі<ref name="ЕІУ"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
</gallery></small>
 
Культурний розвиток Московської держави того часу характеризується поступовим виходом із занепаду і стагнації XIV—XV століть, відновленням контактів із західноруським та західноєвропейським світом<ref name="Василій3"/>. Проте ці зв'язки позначилися передовсім в ідеологічній (ідея [[Третій Рим|Третього Риму]])<ref name="3Рим"/> та монументальній сферах ([[Московський кремль]]), пов'язаних із новим державним статусом<ref name="ЕІУВасилій3"/>. В інших царинах домінували консервативні традиційні жанри церковнослов'янської культури: [[житійна література]], [[літописний звід|літописні своди]], [[іконопис]], систематизація традиційних соціально-релігійних уявлень в таких працях, як ''«[[Четьї-Мінеї|Великі Четьї-Мінеї]]», «[[Домострой]]»'' та інших<ref name="ЕІУ"/>. Основні світоглядні суперечності втілювалися переважно в конфліктах різних угруповань російського православ'я ([[йосифляни]] та [[нестяжателі]])<ref name="ЕІУ"/>.
 
=== Правління Івана IV Грозного (1533—1584) ===
За правління [[Олексій Михайлович|Олексія Михайловича]] ([[1645]]—[[1676]]) внутрішнє становище в країні стабілізувалось, посилилось самодержавство, закріпилось кріпосне право&nbsp;— [[Соборне уложення 1649 року|Соборне уложення]] [[1649]] року<ref name="ЕІУ"/>. [[1648]] року на подніпровських землях Речі Посполитої після спокійного золотого десятиліття спалахнула [[Хмельниччина|визвольна війна]] під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Скрутним становищем повсталих [[Козаки|козаків]] [[Військо Запорозьке Низове|Війська Запорозького]] скористались в Москві, коли після рішення [[Переяславська рада|Переяславської ради]] [[1654]] року про перехід під московський протекторат Земський собор затвердив його ([[Березневі статті]]) і втрутився у [[Московсько-польська війна (1654—1667)|війну проти Речі Посполитої]]<ref name="ЕІУ"/>. Гетьманщина і Московія спільно вели воєнні дії за звільнення білоруських та українських земель. Тривалий конфлікт завершився [[Андрусівське перемир'я|Андрусівським перемир'ям]] [[1667]] року<ref name="Андрусів"/><ref name="ЕІУ"/>.
 
За часів царя [[Федір Олексійович|Федора Олексійовича]] ([[1676]]—[[1682]]) з [[Османська імперія|Османською імперією]] в суперечці за Наддніпрянську Україну (події, пов'язані з діяльність [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] та [[Чигиринські походи|Чигиринськими походами]]) вдалось замиритись підписанням [[Бахчисарайський мирний договір|Бахчисарайського миру]] [[1681]] року<ref name="Федір"/><ref name="Бахчисарай"/>.
 
Під час адміністративної реформи на основі колишніх удільних князівств утворювались нові адміністративні одиниці централізованої держави&nbsp;— [[повіт]]и (уїзди), які ділились на волості і стани. На середину XVII століття було утворено більше 250 повітів різного розміру та населеності. На прикордонних територіях почали створюватися великі військово-адміністративні райони&nbsp;— [[Розряд (установа)|розряди]]. Першим став ''Українний розряд'', який пізніше отримав назву [[Тульський розряд|Тульського]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
[[1686]] року [[Київська митрополія (1686—1770)|Київська митрополія]] була підпорядкована Московському патріархату, що суттєво посилило вплив московського православ'я на землях Західної Русі<ref name="Моспатріарх"/>. Одночасно, приплив південноруських церковних діячів до Москви спричинив важливі зрушення в церковному житті та реформи патріарха [[Никон (патріарх Московський)|Никона]], що викликали опір серед великої частини населення і [[Розкол російської церкви|церковного розколу]]. [[Старообрядництво|Старовіри]], що не прийняли реформи Никона, переслідувались за віру державою, багато з них мігрувало на Північ, колонізувало [[Сибір]] та [[Великий Степ]], мігрувало до європейських держав<ref name="Никон"/><ref name="Старообрядство"/>. Бунти та втечі селян на окраїни держави, зокрема в приволзькі та придонські краї, призводили до таких значних соціальних конфліктів, як [[повстання Степана Разіна]] 1670—1671 років та інших подій «бунташного століття»<ref name="ЕІУ"/>. XVII століття територія Московської держави значно розширилась за рахунок завоювання Сибіру та колонізації цих земель. Російські землепроходці дістались берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів, річки [[Амур (річка)|Амур]], а [[1697]] року заснували перше поселення на [[Камчатка|Камчатці]]. Культурний процес XVII століття в Руському царстві характеризується низкою поступових модернізаційних зрушень, які врешті привели до багатопланових реформ Петра I<ref name="Петро1"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
</gallery></small>
 
Після смерті [[1682]] року царя Федора Олексійовича патріархом [[Іоаким (патріарх Московський)|Іоакимом]] на царство були помазані [[Іван V Олексійович|Іван]] та [[Петро I|Петро]] за регентства їхньої сестри [[Софія Олексіївна|Софії Олексіївни]] (1682—1689)<ref name="Софія"/>. З поляками було укладено «[[Вічний мир (1686)|Вічний мир]]» [[1686]] року, за яким західний кордон Московського царства стабілізувався приблизно по [[Дніпро|Дніпру]]<ref name="ЕІУВічнмир1686"/>. За умовами «Вічного миру» Московщина приєдналася до «[[Священна ліга (1684)|Священної ліги]]»&nbsp;— антиосманської коаліції європейських держав, що складалась під час розпочатої [[1683]] року [[Велика турецька війна|Великої турецької війни]]<ref name="ЕІУ"/>. За цей період було здійснено два невдалих [[Кримські походи|московсько-українських походи]] проти Кримського ханства [[1687]] і [[1689]] років, на згадку про які було викарбовано «[[Угорський Софії Олексіївни|угорські златники]]». 1689 року з китайською [[Династія Цін|імперією Цін]] було укладено [[Нерчинський договір]], який визначив кордон між двома державами по річці [[Аргун (річка)|Аргун]] і далі [[Становий хребет|Становим хребтом]] до берега [[Охотське море|Охотського моря]]<ref name="ЕІУ"/>. Того ж року Петро I перебрав на себе всю повноту влади а царівна Софія була відправлена спочатку до [[Святодухівський монастир (Путивль)|Святодухівського монастиря]] у [[Путивль|Путивлі]], пізніше переведена до [[Новодівичий монастир|Новодівичого монастиря]] в Москві<ref name="Петро1"/>. Після придушення [[Стрілецьке повстання (1698)|повстання стрільців]] [[1698]] року, що мали намір покликати її на царство, пострижена в черниці<ref name="Петро1"/>.
 
== Російська імперія ==
{{main|Російська імперія}}
Російська імперія&nbsp;— держава у [[Євразія|Північній Євразії]], що проіснувала з [[1721]] року до [[Лютнева революція|Лютневої революції]] [[1917]] року і проголошення [[Російська республіка|Російської республіки]]<ref name="Петро1"/><ref name="Лютнева"/>. Її столицею був новозбудований на берегах [[Фінська затока|Фінської затоки]] [[Санкт-Петербург]]<ref name="Петербург"/>, з короткочасним переведенням столиці до Москви у період 1728—1730 років<ref name="РІ"/>. [[1914]] року, з початком [[Перша світова війна|війни з Німеччиною]] німецька назва столиці Петербург була русифікована як Петроград<ref name="Петербург"/>.
 
Російська імперія була третьою за площею з усіх держав, що коли-небудь існували в історії людства (після [[Британська імперія|Британської]] і [[Монгольська імперія|Монгольської]])<ref name="РІ"/>. Російська держава простягалася на теренах [[Євразія|Євразії]] від берегів [[Північний Льодовитий океан|Північного Льодовитого океану]] на півночі до [[Чорне море|Чорного моря]] на півдні, від [[Балтійське море|Балтійського моря]] на заході до [[Тихий океан|Тихого океану]] на сході, володіючи певний час і частиною [[Північна Америка|північноамериканського континенту]] ([[Аляска]] і [[Алеутські острови]], форти на [[Гаваї|Гаваях]]{{efn|[[Єлізаветинський форт (Гаваї)|Єлізаветинський форт]] на острові [[Кауаї]] ([[Гаваї]], [[Сполучені Штати Америки|США]]), що існував упродовж 1816-1817 років.}} і в [[Каліфорнія|Каліфорнії]]{{efn|[[Форт-Росс]] за 80 км на північ від сучасного [[Сан-Франциско]] ([[Каліфорнія]], [[Сполучені Штати Америки|США]]), що існував упродовж 1812-1841 років.}}){{sfn|НАР|2009|c=}}. Російська імперія була яскравим прикладом [[Абсолютизм|абсолютистської монархії]], очолюваної самодержцями імператорами всеросійськими, які користувалися нічим не обмеженою владою від [[1721]] по [[1905]] роки<ref name="Абсолют"/>.
 
=== Правління Петра І (1682—1725) ===
{{main|Петро I}}
Після смерті [[1682]] року сина Олексія Михайловича [[Федір Олексійович|Федора Олексійовича]] правили його брати [[Петро I|Петро]] та [[Іван V Олексійович|Іван]] за регентства їхньої сестри [[Софія Олексіївна|Софії Олексіївни]]<ref name="ЕІУ"/>. Від [[1689]] року розпочалося одноосібне царювання Петра I<ref name="Петро1"/>. Який, після [[Велике посольство|тривалої мандрівки]] країнами Західної Європи, [[1698]] року розпочав масштабні державниціькі реформи, процес [[Вестернізація|вестернізації]] Росії властивий і подальшим періодам правління Романових<ref name="ЕІУ"/>. Цей процес проявлявся як у зовнішніх формах зміни звичаїв та моди, так і в модернізації війська, державного управління та економіки, активізації зовнішньої експансії у бік європейських держав<ref name="ЕІУ"/>. Полярні оцінки діяльності неординарної особистості Петра I в суспільній думці та історіографії Росії пов'язані з тим, що зовнішні форми модернізації здійснювалися традиційними для Московщини [[Архаїзм|архаїчними]] та [[Деспотизм|деспотичними методами]], зовнішньополітична та військова потуга досягалася за рахунок виснаження внутрішніх ресурсів суспільства<ref name="ЕІУ"/><ref name="Петро1"/>. До кінця XVII століття Московське царство існувало фактично ізольовано від інших європейських країн, що негативно позначалося на її економічному, культурному і політичному розвитку. Розвиток промисловості та торгівлі, ініційований Петром I, не супроводжувався тими соціальними змінами, що відбувалися в країнах Західної Європі. Модернізація спиралася на [[Кріпосне право|кріпосницьку]] аграрну економіку, котра гальмувала соціальну мобільність населення і технологічні інновації<ref name="Петро1"/>.
 
У політичному сенсі реформи Петра I лише зміцнили [[Абсолютизм|абсолютну владу]] царя<ref name="Абсолют"/> та прибрали останні рудименти станового представництва, знищили основні осередки політичного та ідеологічного впливу, які могли протистояти владі царя ([[боярська дума]] і [[Патріарх Московський і всієї Русі|патріаршество]])<ref name="Боярськадума"/><ref name="Моспатріарх"/>. Російський абсолютизм цієї доби становив собою мінливий, залежний від внутрішньо- та зовнішньополітичної кон'юнктури, симбіоз деяких західноєвропейських адміністративних інститутів, ідеологічної риторики, раціональних принципів організації державного управління, армії та територіального устрою, адаптованих до властивих Московщині архаїчних і своєрідних норм політико-правової культури, соціальної структури та характеру економіки<ref name="Петро1"/>. З огляду на цю особливість до сьогодні дискусійними в історіографії залишаються питання сутності та особливостей російського абсолютизму, характер його системності та об'єктивності, чи доречно взагалі вживати цей термін до тогочасної політичної системи Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
Основною опорою монархії стали [[дворяни]], ієрархічно організовані відповідно до ''[[Табель про ранги|«Табеля про ранги»]]'' [[1722]] року<ref name="Табель"/>. [[1721]] року [[Російська православна церква]] була поставлена під контроль державного [[Священний синод Російської православної церкви|Священного синоду]]<ref name="ЕІУ"/>. Впроваджувалася уніфікована система адміністрації, [[Колегія (Російська імперія)|колегії]] як міністерства та [[Сенат Російської імперії|Сенат]] як дорадчо-законодавчий орган, що заступила попередні строкаті владні органи й територіальні утворення. [[1708]] року країна була розділена на 8 [[Губернії Російської імперії|губерній]], що складалися з менших провінцій: [[Московська губернія|Московську]], [[Інгерманландська губернія|Інгерманландську]], [[Архангелогородська губернія|Архангелогородську]], [[Київська губернія|Київську]], [[Смоленська губернія|Смоленську]], [[Казанська губернія|Казанську]], [[Азовська губернія|Азовську]] і [[Сибірська губернія|Сибірську]]<ref name="ЕІУ"/>. Метою реформ Петра I культурній сфері стали модернізація і вестернізація Росії. {{цитата|Приведение нашего Отечества в сравнение с прочими.}} Це проявилося в низці кроків від створення світських освітніх та наукових установ до регламентації звичаїв при дворі та, навіть, зовнішнього вигляду росіян. Події Смути та церковного розколу, спричиненого реформами Никона, послабили авторитет православної церкви, а поява в Росії значного числа західноруських та грецьких ченців, священиків, ієрархів, проникнення публікацій із [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|київсько-могилянського культурного кола]] сприяли активізації західноєвропейських та світських впливів у церковному житті. Серед видатних мислителів петровської доби українські богослови і гуманісти [[Феофан Прокопович]]<ref name="Прокопович"/> та [[Стефан (Яворський)|Стефан Яворський]]<ref name="ЕІУЯворський"/>. Створювались навчальні заклади європейської освітньої традиції, найвизначнішим з яких стала московська [[Слов'яно-греко-латинська академія]], заснована [[1687]] року<ref name="МСГЛА"/>; технічні навчальні заклади, переважно для військових та гірничих фахів за німецьким взірцем<ref name="ЕІУ"/>. Було створено перший музей ([[Кунсткамера]]), заснована перша [[Петербурзька академія наук|Академія наук]]<ref name="ПАН"/>. Петро І надавав величезного значення розвиткові промисловості, металургії, суднобудуванню та торгівлі. Було запроваджено нове літочислення з 1700 року за [[юліанський календар|юліанським календарем]] (новий рік якого починався не 1 вересня, а 1 січня), новий обрахунок годин доби, новий кириличний шрифт та [[арабські цифри]]<ref name="ЕІУ"/>. 1703 року стала виходити перша російська друкована газета ''«[[Ведомости]]»''.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
</gallery></small>
 
У зовнішній політиці спочатку Петро I здійснив вдалу спробу під час [[Азовські походи (1695—1696)|Азовсько-Дніпровських походів]] [[1695]]—[[1696]] років завоювати вихід до [[Азовське море|Азовського моря]] (фортеця [[Азак]] в гирлі [[Дон]]у)<ref name="Азовські"/>, але потім його основна увага була сконцентрована на боротьбу зі Швецією заради здобуття виходу до [[Балтійське море|Балтійського моря]]<ref name="ЕІУ"/>. [[Велика Північна війна]] [[1700]]—[[1721]] років стала тим зовнішньополітичним кроком, який врешті вивів Росію до числа провідних європейських великих держав<ref name="ВеликаПівнічна"/>. Невдачі початкового етапу війни мали наслідком створення регулярної армії і флоту, переорієнтацію всієї економіки країни на досягнення воєнних цілей та розвиток нової заснованої [[1703]] року на берегах [[Нева|Неви]] столиці&nbsp;— [[Санкт-Петербург]]а<ref name="ЕІУ"/><ref name="Петербург"/>. [[1708]] року бойові дії перемістилися на українські землі, де гетьман [[Іван Мазепа]] перейшов на бік шведського короля [[Карл XII|Карла XII]]<ref name="Мазепа"/><ref name="Карл12"/>. [[Полтавська битва]] [[1709]] року принесла перемогу російським військам, але спричинила вступ у конфлікт Османської імперії<ref name="Полтавська"/>. [[Прутський похід]] [[1711]] року виявився невдалим, через що усі приазовські завоювання були втрачені, відведені війська з Правобережної України<ref name="Прутський"/>. Проте дії союзників проти Швеції на півночі дали свій результат. [[Ништадтський мир]] [[1721]] року закріпив за Росією [[Інгрія (історична область)|Інгерманландії]] (Іжори), [[Карелія (історична область)|Карелії]], [[Естляндія|Естляндії]], [[Ліфляндія (історичний регіон)|Ліфляндії]], південної частини [[Фінляндія|Фінляндії]], дав можливість морського сполучення із західноєвропейськими державами<ref name="ВеликаПівнічна"/>.
 
По закінченні Великої Північної війни Московська держава була проголошена імперією<ref name="РІ"/>. Перейменування «Руського царства» ({{lang-ru|Русского царства}}) на «Російську імперію» ({{lang-ru|Российскую империю}}) можна вважати вагомою декларативною формальністю, оскільки цей акт фіксував не якісь фундаментальні зміни державного устрою, а радше суттєве зростання зовнішньополітичних амбіцій російських монархії. Така зміна статусу мусила сприяти сприйняттю Росії європейськими державами не стереотипно, як периферійної «варварської» чи «азійської» країни, а як рівної іншим<ref name="ЕІУ"/>. Статус «[[Імперія|імперії]]» надавався в європейській політичній традиції державам-претендентам на універсальну владу, оперту на римсько-візантійський спадок. Назва держави спиралась на грецький еквівалент [[етнонім]]а «Росія» ({{lang-el|Ρωσία}}), поширений у православній традиції. [[Пруссія]] і [[Нідерландська імперія|Голландія]] майже відразу визнали новий титул російського царя, [[Історія Швеції|Швеція]]&nbsp;— 1723 року, [[Османська імперія]]&nbsp;— 1739 року, [[Британська імперія|Велика Британія]] і [[Австрійська імперія|Австрія]]&nbsp;— 1742 року, [[Французька колоніальна імперія|Франція]] та [[Іспанська імперія|Іспанія]]&nbsp;— 1745 року, останньою з великих європейських держав його визнала [[Річ Посполита]]&nbsp;— 1764 року<ref name="ЕІУ"/>.
 
<small><gallery caption="" widths="" heights="" mode=packed perrow="" class= style=>
</gallery></small>
 
Петро І продовжував проводити політику своїх попередників, спрямовану на гноблення неросійських народів. На початку XVIII століття територію Росії прокотився ряд соціальних і національно-визвольних повстань, які були жорстоко придушені урядовими військами: [[Астраханське повстання]] [[1705]]—[[1706]] років на Нижній Волзі, [[Булавінське повстання|повстання Кіндрата Булавіна]] [[1707]]—[[1708]] років на півдні Росії, [[Башкирське повстання (1717—1718)|Башкирське повстання]] [[1717]]—[[1718]] років на південному Уралі<ref name="Петро1"/>. Після укладення Іваном Мазепою і Карлом XII військово-політичного союзу [[1708]] року політика Петра І щодо України набула колоніально-репресивного характеру. Вже у листопаді 1708 року [[Батуринська трагедія|було зруйновано]] гетьманську столицю [[Батурин]], а всіх її жителів знищено; у травні [[Знищення Запорозької Січі (1709)|розорено Запорозьку Січ]]<ref name="Мазепа"/>. Для нагляду за новообраним гетьманом [[Іван Скоропадський|Іваном Скоропадським]] призначили царського резидента, а після його смерті не було дозволено обирати наступника. [[1720]] року було видано заборону друку українською мовою. [[1723]] року вчинено розправу над наказним гетьманом [[Павло Полуботок|Павлом Полуботком]] та іншими представниками козацької старшини. Усіма державними справами в Україні з [[1722]] року здійснювала [[Малоросійська колегія]]. Проводилась відверта політична лінія на ліквідацію Української держави та її повну інкорпорацію до Російської; [[Русифікація України|русифікацію]] і [[Асиміляція (культурна)|культурну асиміляцію]] українського народу<ref name="русифікація"/><ref name="РІ"/>.
 
{{see also|Велика Північна війна|Велика Північна експедиція}}
Після палацового перевороту й усуненні з престолу [[Іван VI Антонович|Івана VI]] на престол зійшла [[Єлизавета Петрівна]] ([[1741]]—[[1761]]). За її правління [[1755]] року в Москві було відкрито [[Московський державний університет імені М. В. Ломоносова|перший російський університет]]<ref name="МГУ"/>, наступного року почав діяти перший національний театр<ref name="ЕІУ"/>.
 
1762 року внаслідок чергового перевороту й усунення від влади ([[1761]]—[[1762]]) до влади прийшла його дружина [[Катерина II]] ([[1762]]—[[1796]]), на правління якої припав вагомий етап зміцнення і розширення Російської імперії<ref name="Катерина2"/>. У результаті [[Російсько-турецькі війни|російсько-турецьких війн]] [[1768]]—[[1791]] років землі Кримського ханства у Північному Причорномор'ї до [[Дністер|Дністра]] були приєднані до Росії, а [[Кримське ханство]] [[1783]] року припинило своє існування<ref name="Кримхан"/>. Внаслідок трьох [[Поділи Речі Посполитої|поділів Речі Посполитої]] [[1772]], [[1793]] і [[1795]] років більша її частина ([[Литва]], [[Білорусь]], [[Правобережна Україна]]) дістались також Росії<ref name="Правобережна"/><ref name="ПоділиРП"/>. У результаті цих поділів населення імперії збагатилось значною кількістю [[євреї]]в, пересування яких обмежувалося «[[Смуга осілості|смугою осілості]]»<ref name="ЕІУСмугаосіл"/>. Інтереси на [[Південний Кавказ|Південному Кавказі]] зіткнулись з інтересами [[Персія|Персії]] та Османської імперії. [[1783]] року було підписано [[Георгіївський трактат]], який розпочав тривалий процес приєднання [[Грузія|грузинської держави]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
Впродовж [[1773]]–[[1775]] років на Поволжжі та Приураллі вирувало масштабне [[Пугачовщина|козацько-селянське повстання]] під проводом [[Пугачов Омелян Іванович|Омеляна Пугачова]], який видавав себе за загиблого царя Петра III. Повстання стало приводом для посилення адміністративно-репресивних заходів<ref name="ЕІУ"/>. [[1785]] року були збільшені привілеї дворянства зі збереженням кріпацтва ([[Жалувана грамота дворянству]])<ref name="ЖГД1785"/> та проведена уніфікація станів міського населення, що обмежувала соціальну мобільність та перехід з одного до іншого ([[Жалувана грамота містам]])<ref name="ЖГМ1785"/>. Це стало одним із чинників економічного відставання Росії від європейських країн, зменшення військово-технологічного потенціалу імперії<ref name="ЕІУ"/>. В тім за цей час у Росії стали з'являтися елементи індустріального розвитку, що засвідчив ріст товарно-грошових відносин, виникнення мануфактур із використанням вільнонайманої праці тощо<ref name="Катерина2"/>. Доба правління Катерини II в російській історіографії описується як «[[освічений абсолютизм]]», який своєрідно поєднував загальні гасла і риторику європейського [[Просвітництво|Просвітництва]] щодо адміністративного раціоналізму<ref name="Просвітництво"/>, але без соціально-реформістської складової<ref name="Освічабсол"/>. Це принципова відмінність від «однойменної» політики австрійського імператора [[Йосиф II Габсбург|Йосифа II Габсбурга]]<ref name="Йосиф2"/>. У російському політичному житті було накладено своєрідне табу на соціальну критику, впровадження представницьких органів, соціально-політичну думку взагалі, особливо після [[Французька революція|Французької революції]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
З другої половини XVIII століття спостерігалося піднесення російської культури, пов'язане у значній мірі з вихідцями з України<ref name="ЕІУ"/>. У галузі [[Російська література|літератури]] багато творили [[Державін Гаврило Романович|Гаврило Державін]], [[Фонвізін Денис Іванович|Денис Фонвізін]], [[Карамзін Микола Михайлович|Микола Карамзін]], [[Радищев Олександр Миколайович|Олександр Радищев]] та ін<ref name="ЕІУ"/>. Велику просвітительську діяльність проводили видавець, письменник і журналіст[[Новиков Микола Іванович|Микола Новиков]], юрист [[Десницький Семен Юхимович|Семен Десницький]], філософ [[Козельський Яків Павлович|Яків Козельський]]. Серед найвидатніших [[Наука в Росії|вчених]] того часу [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]]<ref name="Ломоносов"/>, [[Ползунов Іван Іванович|Іван Ползунов]], [[Кулібін Іван Петрович|Іван Кулібін]], [[Фролов Козьма Дмитрович|Козьма Фролов]] та ін. У галузі [[Архітектура Росії|архітектури]] творили [[Баженов Василь Іванович|Василь Баженов]], [[Казаков Матвій Федорович|Матвій Казаков]], скульптури&nbsp;— [[Шубін Федот Іванович|Федот Шубін]] та [[Козловський Михайло Іванович|Михайло Козловський]]<ref name="ЕІУ"/>. Велике значення для розвитку [[Російська музика|російської музики]] у Росії мала діяльність видатних українських композиторів [[Березовський Максим Созонтович|Максим Березовського]] і [[Бортнянський Дмитро Степанович|Дмитра Бортнянського]]<ref name="ЕІУ"/>. [[Російський живопис|Образотворче мистецтво]] представляли [[Лосенко Антон Павлович|Антон Лосенко]], [[Левицький Дмитро Григорович|Дмитро Левицький]] та [[Боровиковський Володимир Лукич|Володимир Боровиковський]]<ref name="Боровиковський"/><ref name="ЕІУ"/>.
 
{{see also|Поділи Речі Посполитої|Разбор шляхти}}
Після нетривалого правління і вбивства змовниками [[1801]] року імператора [[Павло I|Павла I]], який був схильним до авантюрних зовнішньополітичних планів ([[Індійський похід російських військ]]) та намагався скасувати наявні компроміси з дворянством, укладені його матір'ю Катериною II<ref name="Павло1"/>, імператором став [[Олександр I]] (1801—1825)<ref name="Олександр1"/>. Зовнішня експансія, зміцнення самодержавства і кріпосництва були основними тенденціями, які панували у державному житті Росії наприкінці XVII століття. Вони суперечили загальним процесам суспільної [[Лібералізація|лібералізації]] і демократії, які складали зміст європейського [[Просвітництво|Просвітництва]] і знайшли яскраве відображення у [[Велика французька революція|Великій Французькій революції]].
 
Царювання Олександра I позначилося важливими успіхами в зовнішній політиці та суперечливими заходами у внутрішній. Більше ніж 10 років європейської політики Російської імперії пішли на участь в антифранцузьких коаліціях (1805, 1806—1807), що завершились поразкою і підписанням [[Тільзитський мир|Тільзитського миру]] [[1807]] року. Виконуючи умови миру Олександр І розпочав [[Російсько-шведська війна (1808—1809)|війну зі Швецією]] [[1808]]–[[1809]] років, у результаті якої до складу Російської імперії було включено Фінляндію («[[Велике князівство Фінляндське]]»), де було збережено станове представництво<ref name="ЕІУ"/><ref name="Олександр1"/>. Подальші дипломатичні інтриги завершилися нападом військ французького імператора [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона I Бонапарта]] на Росію [[1812]] року<ref name="Наполеон"/>. Під час тієї війни, відомої в російській історіографії під назвою «[[Вітчизняна війна 1812|Вітчизняної]]», французька армія, хоч і виграла всі битви та зайняла Москву, остаточно зазнала нищівної поразки через дії партизанських загонів та суворі зимові морози до яких вона не була готова<ref name="Вітчизняна"/>. Впродовж кампанії [[1813]]—[[1814]] років російські війська дійшли до французької столиці&nbsp;— [[Париж]]а<ref name="Вітчизняна"/>. [[Віденський конгрес]] [[1814]]—[[1815]] років встановив новий порядок в Європі, скасувавши попередню систему, засновану на домінуванні [[Франція|Франції]]<ref name="Віденський1814"/>. У Центральній та Східній Європі постало тривале домінування трьох абсолютистських багатонаціональних імперій «під проводом німецьких націй»&nbsp;— Росії, [[Австрійська імперія|Австрії]] та [[Пруссія|Пруссії]] ([[Священний союз]])<ref name="ЦСЄвропа"/>. Роль Російської імперії у вирішенні справ європейських держав суттєво зросла, вона стала одним із гарантів дотримання на континенті принципів [[легітимізм]]у та опору революційним рухам. Територіальним надбанням Росії стала більша частина етнічної території [[Поляки|поляків]] («[[Царство Польське]]»)<ref name="ЦарствоПол"/>. Комплекс політичних прав жителів новоприєднаних територій був помітно більшим, аніж у решти населення Російської імперії, а самі вони мали автономний статус<ref name="ЕІУ"/>.
 
На півдні Російська імперія набула максимального розширення в [[Північне Причорномор'я|Причорномор'ї]] із набуттям 1812 року [[Бессарабія|Бессарабії]]<ref name="ЕІУ"/>. Надалі західні кордони держави суттєво не змінювалися до Першої світової війни. Здобуті території в [[Закавказзя|Закавказзі]] були відрізаними від Центральної Росії повсталими народами [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]], що спричинило тривалу півстолітню [[Кавказька війна|Кавказьку війну]] [[1817]]–[[1864]] років<ref name="ЕІУ"/>.
[[Файл:Au service des Tsars - Nicolas 1er - 01.jpg|thumb|''«Портрет Миколи I»,'' [[Свєрчков В|Свєрчков]], 1856 рік]]
 
На царюванні [[Микола I (російський імператор)|Миколи I]] ([[1825]]—[[1855]]) позначився його драматичний початок, і надалі цей самодержець украй стримано ставився до можливих сусп.суспільних перетворень. Проте, всупереч поширеним стереотипам, Миколу Iвін не можна вважати суцільноюбув антитезою «ліберальному» Олександрові I<ref name="Микола1"/>. Практичні політ. кроки обох монархів були обережними, вкрай поступовими, не налаштованими на діалог із сусп-вом і спрямованими передовсім на стабілізацію режиму самодержавної монархії. Подолання наслідків виступу декабристів спричинило утворення 1826 Третього відділу Його Імператорської Величності канцелярії&nbsp;— таємної поліції, що мала на меті контроль сусп. настроїв (див. Третій відділ)<ref name="3відділ"/>. Заг. ідеологією царювання Миколи I вважається «теорія офіційної народності» міністра нар. освіти С.Уварова («православ'я, самодержавство, народність»). У ній наголошувалося на одвічній вірності російського народу православній вірі та монархії, а «народність» була [[евфемізм]]ом, який позначав самодостатність російського народу всупереч іноземним впливам<ref name="ЕІУ"/>.
 
Наступною помітною кризою стало польське повстання 1830—1831, яке було придушене; після цього було скасовано конституцію Царства Польського. Були також закриті Віленський ун-т та Кременецький ліцей, замість яких було засновано київ. Ун-т Святого Володимира. Опір революц. та нац. рухам не обмежувався кордонами Рос. д-ви: 1849 рос. війська відіграли провідну роль у придушенні угор.угорського повстання проти правління Габсбургів<ref name="Габсбурги"/>. З ін. боку, низка адм. рішень щодо зміни становища державних селян, унормування відносин поміщиків і кріпаків, припинення процесу роздачі держ. селян привела до помітного скорочення частки кріпаків у структурі населення Росії<ref name="ЕІУ"/>.
 
У зовн. політиці чергові здобутки Росії в пд. і сх. напрямках (російсько-турецька війна 1828—1829, зростання впливу на Балканах) виявили очевидне послаблення Осман. імперії. «Східне питання» загострило суперечності між Росією та провідними д-вами Зх. Європи&nbsp;— Великою Британією та Францією. Наслідком конфлікту стала невдала Східна, або [[Кримська війна]] 1853—1856 років, яка засвідчила військ. та технологічне відставання Рос. імперії<ref name="Кримська1853"/>. Поразка стала приводом для здійснення масштабних внутрішніх реформ сина Миколи I&nbsp;— «царя-визволителя» Олександра II<ref name="ЕІУ"/>.
 
 
[[1914]] року відбулось останнє територіальне розширення Російської імперії&nbsp;— [[протекторат]]ом став [[Республіка Тива|Урянхайський край]]<ref name="ЕІУ"/>.
 
У зовнішній політиці упродовж 1904—1907 років відбулось оформлення європейських коаліцій&nbsp;— Росія, Франція та Велика Британія утворили воєнно-політичний союз [[Антанта|Антанту]], аби протистояти [[Троїстий союз|Троїстому союзу]] Німеччини, Австро-Угорщини та Італії<ref name="Антанта"/>. [[1914]] року розпочався військовий конфлікт між ними&nbsp;— [[Перша світова війна]]<ref name="ЕІУ"/>. Росія мала плани приєднання етнічних земель [[Поляки|поляків]] та українців, що перебували поза її юрисдикцією; встановити своє домінування на [[Балканський півострів|Балканах]]; завоювати [[Чорноморські протоки]]<ref name="ЕІУ"/>. Перебіг воєнних дій засвідчив обмеженість російського воєнного потенціалу. Після перемоги в [[Галицька битва|Галицькій битві]]<ref name="Галицька"/> і одночасної поразки у [[Східнопрусський прорив|Східнопрусському прориві]] 1914 року, поразка у [[Горлицька битва|Горлицькій битві]] [[1915]] року<ref name="Горлицька"/>, частково успішний [[Брусиловський прорив]] [[1916]] року стабілізував [[Східний фронт (Перша світова війна)|Східний фронт]]<ref name="ЕІУ"/><ref name="Брусилів"/>. Війна призвела до крайнього напруження сил усіх воюючих держав. До кінця 1916 року внаслідок величезних військових витрат і мобілізації мільйонів селян до армії в Росії різко загострилося продовольче питання, особливо в столиці. Микола II невдало намагався стабілізувати ситуацію частою зміною міністрів. Хлібні бунти і невдоволення всіх верств населення призвели до [[Лютнева революція|подій революційного]] [[1917]] року і припиненню 300-річного династичного правління дому [[Романови]]х<ref name="ЕІУ"/>. Микола II зрікся престолу, влада перейшла до створеного Державною Думою 3 березня 1917 року [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]] на чолі з князем [[Львов Георгій Євгенович|Георгієм Львовим]].
 
 
132 531

редагування