Відмінності між версіями «Неокласики»

1654 байти додано ,  2 місяці тому
доповнення, джерела
(доповнення, джерела)
{{в роботі}}
'''Неокла́сики''' — група українських поетів та письменників-модерністів початку [[20 століття]]. До неокласиків належали [[Микола Зеров]], [[Павло Филипович]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайло Драй-Хмара]], [[Освальд Бургардт]] (псевдонім [[Юрій Клен]]), [[Максим Рильський]]. До кола неокласиків відносять також таких авторів: [[Петров Віктор Платонович|В. Домонтович]], [[Могилянський Михайло Михайлович|Михайло Могилянський]], [[Якубський Борис Васильович|Борис Якубський]], [[Лебідь Ананій Дмитрович|Ананій Лебідь]], [[Новицький Михайло Михайлович|Михайло Новицький]], [[Савченко Степан Володимирович|Стефан Савченко]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Ніковський Андрій Васильович|Андрій Ніковський]], [[Борзяк Дмитро Семенович|Дмитро Борзяк]]. Неокласики позиціювали себе як естетів і жорстко протиставляли себе [[Народництво|народництву]] і [[романтизм]]у. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського [[модернізм]]у.
 
'''Неокла́сики''' також '''Київські неокласики''' — група українських поетів та письменників-модерністів початку [[20 століття]]. До неокласиків належали [[Микола Зеров]], [[Павло Филипович]], [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|Михайло Драй-Хмара]], [[Освальд Бургардт]] (псевдонім [[Юрій Клен]]), [[Максим Рильський]]. До кола неокласиків відносять також таких авторів: [[Петров Віктор Платонович|В. Домонтович]], [[Могилянський Михайло Михайлович|Михайло Могилянський]], [[Якубський Борис Васильович|Борис Якубський]], [[Лебідь Ананій Дмитрович|Ананій Лебідь]], [[Новицький Михайло Михайлович|Михайло Новицький]], [[Савченко Степан Володимирович|Стефан Савченко]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Ніковський Андрій Васильович|Андрій Ніковський]], [[Борзяк Дмитро Семенович|Дмитро Борзяк]]. Неокласики позиціювали себе як естетів і жорстко протиставляли себе [[Народництво|народництву]] і [[романтизм]]у. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського [[модернізм]]у.
 
На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925—1928 pp.
 
== Передісторія групи ==
 
== Характеристика течії ==
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
 
== Книжкові проєкти неокласиців ==
 
== Неокласики як літературознавці ==
 
== Неокласики у літературній дискусії ==
 
== Репресії проти неокласиків ==
Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А. М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).
 
== Рецепція неокласиків ==
Неокласики належать до так званих письменників доби [[Розстріляне відродження|розстріляного відродження]].
 
=== Період МУРу ===
Сталінський молох не щадив нікого, був ліквідований й один із найбільших критиків-гонителів неокласиків [[Довгань Костянтин Андрійович|Кость Довгань]] з вироком «активний учасник контрреволюційної націонал-фашистської терористичної організації».
 
=== Сучасні дослідження ===
 
== Вплив на українську літературу ==
 
== Література ==
==== Монографії ====
* Київські неокласики — К.: Факт 2003.
* Демська Л. Українське літературознавство від ідеї до тексту: неокласичний дискурс. — К., «Смолоскип», 2019. — 600 с.
 
==== Окремі статті ====
* Віра Агеєва. Рецепція київського неокласицизму як діагноз стану вітчизняної культури // Апологія модерну: обриси ХХ віку. — К., «Грані-Т», 2011. — с. 158-179.
* Володимир Державін. Поезія Миколи Зерова і український клясицизм. // М. Зеров. Sonnetarium. — Берхтесґаден, «Орлик», 1948.
* Володимир Моренець. Неокласицизм // Національні шляхи поетичного модерну. — К., «Основи», 2002. — с. 219-257.
* Дмитро Наливайко. Українські неокласики і неокласицизм. // Теорія літератури і компаративістика. — К., 2006. — с. 322-337.
* Соломія Павличко. Неокласицизм — філософія консервативної модернізації // Дискурс модернізму в українській літературі. — К., Либідь, 1999. — с. 191-199.
* Мирослав Шкандрій. Європейська спадщина. Неокласики полемізують із нігілістами // Модерністи, марксисти і нація. — К., Ніка-Центр, 2006. — с. 109-135.
* [https://web.archive.org/web/20131005005016/http://www.utoronto.ca/elul/lit-crit/Neokliasyky/Sherekh-neokliasyky.pdf Юрій Шерех. «Леґенда про український неоклясицизм»]
 
==== Видання, присвячені неокласикам =====
* Київські неокласики — К.: Факт 2003.
* Київські неокласики. Антологія. / Упор. Наталія Котенко. — К., «Смолоскип», 2015. — 920 с.
 
==== Енциклопедичні матеріали ====
* [http://zntu.at.ua/publ/1-1-0-17 Неокласика. Літературознавча енциклопедія у 2 томах.]
 
1464

редагування