Рейкотрон: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Віщун (обговорення | внесок) мНемає опису редагування |
Віщун (обговорення | внесок) доповнення |
||
Рядок 27:
== Практичні реалізації ==
=== У XX столітті ===
Концепцію рейкотрона розробив у 1917 році французький винахідник Андре Луї Октав Фушон-Вілліпл. Він створив робочий прототип при допомозі компанії "Société anonyme des accumulateurs Tudor" (Tudor batteries). Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]], 25 липня 1918 року, Жуль-Луї Бретон, міністр озброєння та військової продукції, доручив йому створити 30-мм і 50-мм "електричні гармати" за зразком гармати 1917 року. Але оскільки війна невдовзі завершилася, проєкт покинули<ref name=":2">{{Cite news|title=Early electric gun research|url=http://ieeexplore.ieee.org/document/738413/|work=IEEE Transactions on Magnetics|date=Jan./1999|accessdate=2021-09-17|doi=10.1109/20.738413|pages=250–261|volume=35|issue=1|first=I.R.|last=McNab}}</ref>. Винахідник натомість отримав у 1922 році в США патент на "Електричний апарат для розгону снарядів"<ref>{{Cite web|title=Patent US1421435 - FAUCHON-VILLEPLEE - Google Patents|url=https://web.archive.org/web/20111224041109/http://www.google.com/patents?id=Z_ZBAAAAEBAJ&printsec=abstract&zoom=4&dq=Fauchon-Villeplee|website=web.archive.org|date=2011-12-24|accessdate=2021-09-17}}</ref>. У пристрої Фушон-Вілліпла снаряд мав крила, що контактували з двома паралельними [[Шинопровід|шинопроводами]]<ref name=":3">{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/title/guns-1939-45/oclc/778837078
|title=The guns, 1939-45
|last=Hogg
|first=Ian V
|date=1970
|publisher=MacDonald
|location=London
|language=English
|oclc=778837078
}}</ref>.
Російський артилерист Олексій Корольков у 1923 році критикував ідею Фушон-Вілліпла, вважаючи, що хоча гармату і реально створити, вона потребує надто багато електрики, тож її застосування невигідне<ref name=":2" /><ref>{{Cite news|title=Long-Range Electrical Gun, Equipment and Supplies of the Red Army,|url=https://apps.dtic.mil/sti/citations/ADA134254|date=1983-10-07|accessdate=2021-09-17|language=en|first=A. L.|last=Korol'kov}}</ref>.
Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Йоахим Генслер з Управління озброєнь сухопутних сил Німеччини пропонував рейкотрон для [[Повітряні сили Третього Рейху|Люфтваффе]]. В його проєкті гармата була здатна розганяти снаряди з 0,5 кг вибухівки до 2 км/с. Пропонувалося об'єднати 6 гармат у [[Батарея (армія)|вогневу батарею]] на базі [[128-мм зенітна гармата FlaK 40|FlaK 40]], що дозволило б запускати по 12 снарядів на хвилину. Розрахунки 1947 року показали, що ця гармата, хоча і можлива для побудови, потребувала б на свої постріли дуже багато енергії - стільки, скільки потрібно на освітлення половини Чикаго<ref name=":3" />.
Упродовж 1950-х австралійський фізик [[Марк Оліфант]] розробив дизайн [[Уніполярний генератор|уніполярного генератора]], найпотужнішого в світі на той час (500 МДж)<ref>{{Cite book
|url=https://www.worldcat.org/title/fire-in-the-belly-the-first-fifty-years-of-the-pioneer-school-at-the-anu/oclc/38406540
|title=Fire in the belly: the first fifty years of the pioneer school at the ANU
|last=Ophel
|first=Trevor
|last2=Jenkin
|first2=John
|date=1996
|publisher=Research School of Physical Sciences and Engineering, Institute of Advanced Studies, Australian National University
|location=Canberra
|language=English
|isbn=978-0-85800-048-3
|oclc=38406540
}}</ref>, який було введено в експлуатацію у 1962 році та до початку 1970-х використано для живлення рейкотрона, що розганяв макрочастки для наукових дослідів<ref>{{Cite news|title=The acceleration of macroparticles and a hypervelocity electromagnetic accelerator.|url=https://www.worldcat.org/title/acceleration-of-macroparticles-and-a-hypervelocity-electromagnetic-accelerator/oclc/220999609|date=1972|accessdate=2021-09-17|oclc=220999609|language=English|first=J. P|last=Barber}}</ref>
Лабораторія балістичних досліджень США розпочала в 1980 році довготривалу програму з теоретичного та практичного дослідження рейкотронів, у тому числі з використанням плазми<ref>{{Cite news|title=Plasma dynamics of an arc‐driven, electromagnetic, projectile accelerator|url=https://aip.scitation.org/doi/10.1063/1.329080|work=Journal of Applied Physics|date=1981-04-01|accessdate=2021-09-17|issn=0021-8979|doi=10.1063/1.329080|pages=2717–2730|volume=52|issue=4|first=John D.|last=Powell|first2=Jad H.|last2=Batteh}}</ref>. В 1984 [[Стратегічна оборонна ініціатива]] поставила дослідницькі завдання для створення мережі супутників, призначених перехоплювати міжконтинентальні ракети. Проте в 1985 пріоритети змінилися, тож [[Армія США]], [[Корпус морської піхоти США]] і [[Агентство передових оборонних дослідницьких проєктів США]] взялися за розробку протитанкових рейкотронів для наземної техніки<ref>{{Cite news|title=Electromagnetic launch science and technology in the United States enters a new era|url=http://ieeexplore.ieee.org/document/1381530/|work=IEEE Transactions on Magnetics|date=2005-01|accessdate=2021-09-17|issn=0018-9464|doi=10.1109/TMAG.2004.838744|pages=158–164|volume=41|issue=1|first=H.D.|last=Fair}}</ref>.
===
[[Файл:US Navy 071128-N-7676W-101 The Office of Naval Research 32 MJ (megajoules) Electromagnetic Railgun (EMRG) laboratory launcher, located on board the Naval Surface Warfare Center Dahlgren Division, is operational.jpg|thumb|Прототип рейкотрона, розробленого BAE Systems, вигляд з боку казенної частини (2007 рік)]]
[[Файл:Office of Naval Research Electromagnetic Railgun - Naval Surface Warfare Center Dahlgren Division 02.jpg|thumb|Прототип
Компанія [[BAE Systems]] та [[ВМС США]] вели спільне дослідження нового озброєння у Naval Surface Warfare Center, Dahlgren Division, та здійснили перші постріли зі створеного прототипу в 2010 році. Створений прототип здатен запускати сталевий снаряд масою близько 10,4 кг з початковою швидкістю близько 7200 км/год. ВМС поставили завдання довести ефективну дальність вогню до близько 160 км<ref name="popmech.2018-02-01"/>. Установка споживає 32 [[Джоуль|МДж]] за один постріл<ref name="popsci.2018-02-01"/>.
Рядок 45 ⟶ 76:
}}</ref>.
В травні 2016 року компанія [[General Atomics]] представила прототип
Пітер Фанта, керівник військово-морськими операціями Флоту США, заявив у 2016 році, що взяття рейкотронів на озброєння флотом уже недалеко, адже ключові технології для цього вже існують<ref>{{Cite web|title=Navy's Rail Gun Still Headed to Sea, but on Which Ship?|url=https://www.defensenews.com/naval/2016/01/10/navy-s-rail-gun-still-headed-to-sea-but-on-which-ship/|website=Defense News|date=2016-01-10|accessdate=2021-09-17|language=en|first=Christopher P.|last=Cavas}}</ref>. Одну зі 155-мм турелей [[Ескадрений міноносець|ескадренного міноносця]] "Lyndon B. Johnson" планувалося замінити рейкотроном<ref>{{Cite web|title=Not Science Fiction: The U.S. Navy Wants Railguns (That Can Kill Mountains)|url=https://nationalinterest.org/blog/reboot/not-science-fiction-us-navy-wants-railguns-can-kill-mountains-164484|website=The National Interest|date=2020-07-11|accessdate=2021-09-17|language=en|first=T. N. I.|last=Staff}}</ref>.
Китайські військові також працювали над створенням
31 січня 2018 року в соціальній мережі [[Twitter]] з'явились фотографії незвичного озброєння на десантному кораблі проекту [[Type 072 (десантні кораблі, КНР)|Type 072 III]] Haiyang Shan (бортовий номер 936) встановленого замість зенітної гармати H/PJ76F 37 мм на носу. Фотографії були зроблені в одному з портів міста [[Ухань]]. На думку багатьох дослідників дане озброєння може бути прототипом морського
| url = https://www.popsci.com/china-navy-railgun-warship
| title = Looks like China just installed a railgun on a warship, beating the U.S. Navy to the punch
| |||