Посмертні записки Піквікського клубу: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
ReAl (обговорення | внесок) м Нп Alfred Jingle |
ReAl (обговорення | внесок) м Нп Nathaniel Winkle |
||
Рядок 28:
[[Файл:The Writings of Charles Dickens v1 p4 (engraving).jpg|thumb|left|200 px|Містер Піквік виголошує промову в клубі. Ілюстрація Сімура.]]
«Посмертні записки Піквікського клубу» публікували окремими випусками, і вони складаються з розрізнених розповідей, об'єднаних спільними героями. Дія відбувається у 1827—1828 роках, хоча критики зауважили деякі анахронізми<ref name="Mark Wormald 2003">Mark Wormald (2003) «Introduction» to ''The Pickwick Papers'' by Charles Dickens. London, Penguin.</ref>. Головний герой роману містер Семюел Піквік, есквайр — добродушний і заможний літній пан, засновник та постійний президент Піквікського клубу. Клуб містера Піквіка — це кепкування над численними науковими товариствами, популярними того часу. На одному з його засідань президент пропонує глибше проникнути в таємниці життя, здійснюючи експедиції в навколишній світ, тобто в околиці Лондона. До експедиції містера Піквіка приєднуються троє його товаришів: спортсмен містер {{Нп|Натаніел Вінкл|||Nathaniel Winkle}}, поет містер Августус Снодграсс та великий знавець і підкорювач жіночих сердець містер Трейсі Тапмен. Разом вони потрапляють у світ поштових карет та заїздів, описаних Дікенсом детально й правдиво<ref>Mark Wormald (2003) «Introduction» to ''The Pickwick Papers'' by Charles Dickens. London, Penguin</ref>. Цей світ у час написання роману вже зникав —карети й кучери витіснялися залізницями.
Головна літературна цінність записок та їхня привабливість для читачів завдячує вмінню Дікенса створювати яскраві й незабутні персонажі. Кожен із Дікенсових персонажів комічний, часто перебільшено колоритний, але водночас життєво правдивий. Уже в другому розділі піквікська експедиція зустрічає містера {{Нп|Алфред Джингл|Алфреда Джингла||Alfred Jingle}}, мандрівного актора, крутія й брехуна з кумедною манерою переривчастої розповіді, якому відведена роль комічного негідника. Через крутійство містера Джингла піквікці раз за разом потрапляють у халепу. Містера Сема Веллера, жартівливого, веселого [[кокні]], Дікенс виводить на сцену в 10 главі. Спочатку містер Веллер служив у заїзді Білий Олень (Вайт-Гарт-інн), але радо згодився на пропозицію містера Піквіка стати його слугою й супутником у мандрівках. Містер Веллер знаменитий своїми розповідями різноманітних комічних випадків із життя. Популярність його в читачів була такою, що існує навіть поняття [[веллеризм]]у — різновиду анекдота, в якому комізм досягається не тільки фразою, а й обставинами в яких ця фраза була виголошена. Тандем містера Піквіка та Сема Веллера порівнювали з [[Дон Кіхот]]ом та [[Санчо Панса|Санчо Пансою]]<ref>Mark Wormald (2003) «Introduction» to ''The Pickwick Papers'' by Charles Dickens</ref>.
| |||