|
== Життєпис ==
Народився [[9 серпня]] [[1937]] трокуроку в селі [[Новогеоргіївка (Ананьївський район)|Новогеоргіївка]] [[Ананьївський район|Ананьївському районі]] [[Одеська область|Одеської області]].
Закінчив Васильківське військово-технічне училище в 1959 році. Служив у Качинському вищому військовому авіаційному училищі льотчиком. Має звання капітан.
Після закінчення середньої школи навчався у Васильківському військовому авіаційно-технічному училищі. Служив офіцером Військово-повітряних сил Радянської Армії. Капітан. У [[1967]] році закінчив з відзнакою історичний факультет [[Одеський національний університет імені І. І. Мечникова|Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова]], де працював асистентом, старшим викладачем. З [[1970]] року працює в [[Одеський національний політехнічний університет|Одеському національному політехнічному університеті]], послідовно обнімаючи посади старшого викладача, доцента, а з [[1982]] року — завідувача кафедри історії та етнографії України. В 1970 році захистив кандидатську, а в 1983 — докторську дисертації. В 1985 році йому присвоєно вчене звання професора. У [[1987]]-[[1988]] навчальному році працював радником ректора Кабульського університету (Афганістан).
У 1967 році закінчив з відзнакою історичний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова. У 1970 році захистив кандидатську дисертацію. Вже піввіку працює в Одеському національному політехнічному університеті, з яких 38 років – завідувачем кафедри історії та етнографії України. У 1984 році захистив докторську дисертацію. З 1985 року – професор. Опублікував 38 книг. З його ініціативи була заснована аспірантура в технічному вищому навчальному закладі. Особисто він підготував близько 30 кандидатів наук, деякі з них вже стали докторами.
Під керівництвом Г. І. Гончарука кафедра успішно перебудувалась з викладання та дослідження історії КПРС на історію України, на базі якої було створено ще дві кафедри: політології та соціології. Сьогодні колектив кафедри забезпечує викладання навчальних дисциплін: історії України, всесвітньої історії, етнографії, університетської освіти, історії соціальної роботи, історії інженерної діяльності, етнопсихології, соціальної демографії. відомий вчений у галузі історії і сучасної діяльності політичних і громадських угруповань, взаємовідносин інтелігенції і влади. Він — ініціатор і голова оргкомітетів 14 всеукраїнських і двох всеафганських наукових конференцій, з яких сім конференцій з проблем «Народний Рух України: місце в історії та політиці», п'ять — «Інтелігенція і влада» та всеукраїнські науково-методичні з проблем викладання історії України в технічному вузі. На кафедрі працює аспірантура і докторантура. Під керівництвом Г. І. Гончарука підготовлено 22 кандидати та три доктори історичних наук. Його два сини також відомі в Одесі науковці: [[Гончарук Тарас Григорович|Тарас — доктор історичних наук]], Анатолій — доктор економічних наук.
У 1987-1988 роках працював радником ректора Кабульського університету (Афганістан).
Г. І. Гончарук є ініціатором заснування та незмінним головним редактором фахового збірника « Інтелігенція і влада» (Серія «Історія»), який виходить з 2002 року та індексується міжнародними наукометричними базами. Вже побачило світ 42 номерів видання. Він також ініціатор, голова оргкомітету, голова редколегії збірників матеріалів дев’ятнадцяти всеукраїнських і двох всеафганських наукових конференцій.
Має звання : відмінник освіти України (1998), заслужений працівник освіти України (2010), почесний краєзнавець України (2017), внесений до книги «Золотий фонд нації» (2019), відзначений афганськими нагородами, зокрема вищою нагородою Президента Республіки Афганістан «10-річчя Саурської революції».
Разом із дружиною ,вчителем математики, виховали двох синів – докторів наук, професорів.
== Відзнаки ==
| 