Відмінності між версіями «Бабель Ісак Еммануїлович»

м
 
== Життєпис ==
Народився в [[Одеса|Одесі]] на [[Молдаванка (Одеса)|Молдаванці]] в сім'ї торговця Маня Іцковича Бобеля (Еммануїла (Мануса, Мане) Ісаковича Бабеля, 1864-1924), родом зі [[Сквира|Сквири]] [[Київська губернія|Київської губернії]], і Фейги (Фані) Аронівни Бобель (уродженої Швехвель). Сім'я матері походила з містечка [[Броди]], звідки в Одесу переселилися її дід Мойше-Фроїм Лейзеровіч Швехвель і його дружина Фейга Швехвель. Декілька років (з осені 1895 року) родина мешкала в [[Миколаїв|Миколаєві]], де Ісак Бабель жив до 11 років. Навчався в підготовчих класах [[Миколаївське комерційне училище імені графа C. Ю. Вітте|Миколаївського комерційного училища ім. графа C. Ю. Вітте]]. У списках учнів підготовчого класу за 1904 рік є І.&nbsp;Е.&nbsp;Бабель. Роки, проведені в цьому місті, згадуються в оповіданнях «Історія мого голубника» та «Перше кохання» <ref>[http://laginlib.org.ua/mykolaiv/names/2.php {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170227234732/http://laginlib.org.ua/mykolaiv/names/2.php |date=27 лютого 2017 }} Імена письменників на карті Миколаївщини. Бабель Ісак Еммануїлович // [[Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна]]]</ref>. Початок століття був часом суспільних безладів і масового виходу євреїв з [[Російська імперія|Російської імперії]]. Сам Бабель вижив під час [[погром]]у [[1905]] року (його заховала християнська сім'я), а його дід Шойл був одним із 300 убитих євреїв. 1911 року, отримавши атестат про закінчення Одеського комерційного училища, Бабель став студентом [[Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана|Київського комерційного інституту]], де навчався на економічному відділенні під своїм первісним прізвищем Бобель. Диплом отримав 1917 року.
 
==Дитинство==
Навчався в підготовчих класах [[Миколаївське комерційне училище імені графа C. Ю. Вітте|Миколаївського комерційного училища ім. графа C. Ю. Вітте]]. У списках учнів підготовчого класу за 1904 рік є І.&nbsp;Е.&nbsp;Бабель. Роки, проведені в цьому місті, згадуються в оповіданнях «Історія мого голубника» та «Перше кохання» <ref>[http://laginlib.org.ua/mykolaiv/names/2.php {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170227234732/http://laginlib.org.ua/mykolaiv/names/2.php |date=27 лютого 2017 }} Імена письменників на карті Миколаївщини. Бабель Ісак Еммануїлович // [[Миколаївська обласна бібліотека для дітей імені В. О. Лягіна]]]</ref>. Початок століття був часом суспільних безладів і масового виходу євреїв з [[Російська імперія|Російської імперії]]. Сам Бабель вижив під час [[погром]]у [[1905]] року (його заховала християнська сім'я), а його дід Шойл був одним із 300 убитих євреїв. 1911 року, отримавши атестат про закінчення Одеського комерційного училища, Бабель став студентом [[Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана|Київського комерційного інституту]], де навчався на економічному відділенні під своїм первісним прізвищем Бобель. Диплом отримав 1917 року.
 
В автобіографії (1924) Бабель писав: «За наполяганням батька вивчав до шістнадцяти років [[їдиш|єврейську мову]], [[Біблія|Біблію]], [[Талмуд]]. Вдома жилося тяжко, тому що з ранку до ночі змушували займатися безліччю наук. Відпочивав я в школі». Говорячи про «відпочинок», Бабель мав на увазі відчуття свободи: за його спогадами, на перервах або після занять учні йшли в порт, в грецькі кав'ярні або на Молдаванку «пити в льохах дешеве бессарабське вино». Всі ці враження лягли пізніше в основу ранньої прози Бабеля і його «Одеських оповідань».
 
==Письменницька кар’єра==
Писати Бабель почав у п'ятнадцять років. Вже тоді вільно володів [[російська мова|російською]] і [[Французька мова|французькою]] мовами та [[їдиш]]ем. Протягом двох років писав французькою&nbsp;— під впливом [[Гюстав Флобер|Гюстава Флобера]], [[Гі де Мопассан]]а та свого вчителя французької мови Вадона. Стихія французької мови загострила відчуття літературної мови та стилю. Вже у перших своїх оповіданнях Бабель прагнув до стилістичної витонченості і до вищого ступеня художньої виразності. «Я беру дрібницю&nbsp;— анекдот, розповідь на базарі, і роблю з неї річ, від якої сам не можу відірватися… Над нею сміятимуться зовсім не тому, що вона весела, а тому, що завжди хочеться сміятися при людській удачі»,&nbsp;— пояснював він згодом свої творчі устремління.
 
131 430

редагувань