Атональність: відмінності між версіями

м
нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
мНемає опису редагування
мНемає опису редагування
Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експресіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Поряд із представниками [[Нова віденська школа|нововіденської школи]] до атональності звертались [[Скрябін Олександр Миколайович|О. Скрябін]], [[Айвз Чарльз|Ч. Айвз]], [[Барток Бела|Б. Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д. Шостакович]] (напр. у Другій, Четвертій і Чотирнадцятій симфоніях). З іншого боку ряд видатних композиторів (напр. [[Сергій Прокоф'єв|С. Прокоф'єв]], [[Пауль Хіндеміт|П. Гіндеміт]], [[Артур Онеґґер|А. Онеґґер]]) рішучо не сприймали принципів атоналізму та продовжували працювати в тональній системі. Водночас інші видатні композитори, для яких відсутність тональності стала на певному етапі провідним творчим принципом, вважали сам термін «атональність» позбавленим сенсу і некоректним. В сучасній науковій літературі він використовується переважно у вужчому значенні для позначення музики композиторів нововіденської школи того періоду, коли вони вже відмовились від тональності, але ще не почали застосовувати [[додекафонія|серійну техніку (додекафонію)]].
 
ВУ 1930-х роках атоналізм, і зокрема додекафонія наражаються на категоричне неприйняття в тоталітарних режимах. Парадоксально, але якщо в [[СРСР]] атональна музика критикувалася, як прояв «формалізму», та пов'язувалась з «дрібнобуржуазною» естетикою (див. наприклад статтю [[:s:ru:Сумбур вместо музыки|«Сумбур вместо музыки» (1936 р.)]], то в [[Нацизм|нацистській Німеччині]] музика цього напрямку переслідувалася як «більшовицька» і «[[Дегенеративне мистецтво|деґенеративна]]» ({{lang-de|Entartete Musik}}).
 
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний зіз різними аванґардними течіями. Переважно атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я. Ксенакіс]]).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління — «композиторів-шестидесятників», зокрема [[Альфред Шнітке|А. Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С. Губайдуліної]], [[Едісон Денисов|Е. Денисова]], а також українських композиторів — [[Сильвестров Валентин|В. Сильвестрова]], [[Леонід Грабовський|Л. Грабовського]], В. Годзяцького та інших.
951

редагування