Атональність: відмінності між версіями

Жодних змін в розмірі ,  1 рік тому
м
нема опису редагування
[неперевірена версія][неперевірена версія]
мНемає опису редагування
мНемає опису редагування
На початку XX століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А. Шенберґа]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберґ висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження дисонансу як важливішого елементу музичної мови (т. зв. емансипація [[Дисонанс (музика)|дисонансу]]). Першим атональним твором вважаються його «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[Сюїта для фортепіано (Шенберг)|Сюїта для фортепіано ор.25]] ШенбергаШенберґа.
Естетичні засади атональної музики, на цьому етапі, були тісно пов'язані з мистецтвом [[Експресіонізм|експресіонізму]], що відрізнялось гостротою засобів виразності та припускало алогічну розірваність художнього мислення. Поряд із представниками [[Нова віденська школа|нововіденської школи]] до атональності звертались [[Скрябін Олександр Миколайович|О. Скрябін]], [[Айвз Чарльз|Ч. Айвз]], [[Барток Бела|Б. Барток]], [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Д. Шостакович]] (напр. у Другій, Четвертій і Чотирнадцятій симфоніях). З іншого боку ряд видатних композиторів (напр. [[Сергій Прокоф'єв|С. Прокоф'єв]], [[Пауль Хіндеміт|П. Гіндеміт]], [[Артур Онеґґер|А. Онеґґер]]) рішучо не сприймали принципів атоналізму та продовжували працювати в тональній системі. Водночас інші видатні композитори, для яких відсутність тональності стала на певному етапі провідним творчим принципом, вважали сам термін «атональність» позбавленим сенсу і некоректним. В сучасній науковій літературі він використовується переважно у вужчому значенні для позначення музики композиторів нововіденської школи того періоду, коли вони вже відмовились від тональності, але ще не почали застосовувати [[додекафонія|серійну техніку (додекафонію)]].
 
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний з різними аванґардними течіями. Переважно атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я. Ксенакіс]]).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління — «композиторів-шестидесятників», зокрема [[Альфред Шнітке|А. Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С. Губайдуліної]], [[Едісон Денисов|Е. Денисова]], а також українських композиторів — [[Сильвестров Валентин|В. Сильвестрова]], [[Леонід Грабовський|Л. Грабовського]], В. ҐодзяцькогоГодзяцького та інших.
 
З 1980-х років атональність поступово проникає до некласичних музичних жанрів, передусім авангард-джазу (напр. творчість [[Ami Denio]]).
951

редагування