До меж заказаних: відмінності між версіями

{{Проблеми|без джерел=червень 2019|стиль=червень 2019|вікіфікувати=червень 2019}}

У ній представлені різні стилі творчості Багряного: ліричний («Люблю»&nbsp;— 1926, «Вечір зимовий»&nbsp;— 1927, «Дівчині»&nbsp;— 1929), поетичні й громадянські маніфести («Канів»&nbsp;— 1927, «Газават»&nbsp;— 1929, «Товаришам»&nbsp;— 1929), майстерність езопової мови, натяку («Монголія»&nbsp;— 1926, «Туман»&nbsp;— 1927). Єдиного спрямування збірка не має, проте є подиву гідним дебютом молодого поета. Її цілісність саме в цій різнобарвності, багатоликості автора<ref>Гаврильченко О., Коваленко А. «Не іменуй мене поетом»: (про творчість письменника І. Багряного)//Україна.- 1990.&nbsp;— №&nbsp;13.&nbsp;— С.37</ref>.

Тон збірки&nbsp;— сумний, навіть «занепадницький», але водночас ворожий нашій сучасності. Автор незадоволений тогочасною дійсністю, він або насміхається з неї, або намагається її змінити, або тікає від неї, не оглядаючись.