Лук'яненко Левко Григорович: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Скасування редагування № 33070413 користувача Timur Rossolov (обговорення) наявність у вікіданих і у шаблоні не аргумент вилучення зі списку використаних джерел. Мітка: Скасування |
Немає опису редагування |
||
Рядок 69:
== Життєпис ==
Народився [[24 серпня]] [[1928]] р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Матір походила з козацького роду Скойбидо<ref>{{Cite web|title=Левко Лук’яненко. Вічний революціонер|url=http://www.pravda.com.ua/articles/2018/07/7/7177986/|website=Українська правда|accessdate=2020-09-02|language=uk}}</ref>. Наприкінці 1944 року, коли юнаку минуло 16, його рекрутували в ряди [[Радянська армія|Радянської армії]] (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»<ref>{{Cite web|title=Один день із життя Левка Лук'яненка|url=http://www.pravda.com.ua/news/2002/08/23/2990254/|website=Українська правда|accessdate=2020-09-02|language=uk}}</ref>). Служив в [[Окупація Австрії союзниками|Австрії]], на Кавказі в м. [[Владикавказ|Орджонікідзе]], [[Нахічевань (місто)|Нахічевань]]. У 1951—1953 вступив у [[комсомол]] і [[Комуністична партія Радянського Союзу|партію]]. 1953 вступив на юридичний факультет [[Московський державний університет імені М. В. Ломоносова|Московського університету]]. [[1954]] року - одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив орієнтуватися на підпільну боротьбу.
У вересні [[1958]] року, за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в [[Радехівський район]] [[Львівська область|Львівської області]], де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в [[колгосп|колгоспи]]
У середині [[1959]] року переїхав до [[Глинянський район|Глинянського району]] і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців [[Кандиба Іван Олексійович|Івана Кандибу]] та Олександра Лібовича.
[[7 листопада]] [[1960]] року у [[Львів|Львові]] відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися [[22 січня]] [[1961]] року, доручили Лук'яненку скласти нову, м'якшу. Але [[21 січня]] [[1961]] року заарештовані Іван Кандиба, Степан Вірун, Василь Луцьків, Олександр Лібович та Левко Лук'яненко, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький.
=== Засудження ===
У травні [[1961]] року, Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 [[Кримінальний кодекс Української РСР 1960 року|КК УРСР]]. Звинувачення було побудоване на першому проєкті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.<ref>[http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1936.htm Конституция (основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. Утверждена Чрезвычайным VIII съездом Советов Союза ССР 5 декабря 1936 года(с последующими изменениями и дополнениями)]</ref>
[[9 листопада]] [[1976]] року, за пропозицією [[Руденко Микола Данилович|Миколи Руденка]], увійшов до складу [[Українська Гельсінська група|Української Гельсінкської групи (УГГ)]], підписував всі документи УГГ. Лук'яненко написав звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «[[Свобода]]» передало його нарис «Рік свободи».
[[12 грудня]] [[1977]] року Лук'яненко був заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжив боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в селі [[Кучино]] Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.
[[13 грудня]] [[1986]] року, Лук'яненка з Кучино
=== Політична діяльність після звільнення ===
У березні [[1988]] року був заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від [[7 липня]]
У квітні [[1990]] року, на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі [[Республіканська платформа|Української республіканської партії]]. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, [[Івано-Франківська область]]. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови [[Народна Рада|Народної Ради]].
Левко Лук'яненко — автор [[Акт проголошення незалежності України|Акта проголошення незалежності України]] від 24 серпня 1991 р.
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в [[Канада|Канаді]]. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.▼
Балотувався на посаду [[Президент України|Президента України]]. В цей період Левко Лук'яненко зі своїми найближчими соратниками, друзями і патріотами визвольного руху, здійснив низку відвідань міст і населених пунктів майже по всій території України, де близько спілкувався з населенням новоствореної незалежної Держави.
[[Файл: Л.Лук`яненко та В.Кобзар на зустрічі з українцями, 8 вер 1991.jpg|thumb|270пкс|праворуч|Левко Лук’яненко та Володимир Кобзар на зустрічі з українцями. 8 вересня 1991 року]]
▲У травні [[1992]] року, склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в [[Канада|Канаді]]. У листопаді [[1993]] року через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
Народний депутат України ІІ скликання від Нововолинського в/о № 68, [[Волинська область]]. Член Комітету законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації.
У [[1994]]
У 1998—1999 роках, Лук'яненко один з керівників [[Виборчий блок партій «Національний фронт»|«Національного фронту»]], що об'єднує праві націоналістичні партії. У 1988 році очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборчого демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП.
[[Файл:Levko Lukyanenko.JPG|міні|266x266пкс|Левко Лук'яненко 14 жовтня 2006 року.]]
[[Народний депутат України]] IV скликання від «[[Блок Юлії Тимошенко|Блоку Юлії Тимошенко]]», № 5 в списку. Член Комітету з питань національної безпеки і оборони.
У [[2006]] році, разом з прихильниками вийшов з [[Республіканська платформа|УРП «Собор»]] і заснував нову партію — [[Українська республіканська партія|Українську республіканську партію Лук'яненка]].
[[Народний депутат України]] V скликання від «Блоку Юлії Тимошенко», № 6 в списку. Голова підкомітету з питань жертв політичних репресій Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Склав депутатські повноваження [[15 червня]] [[2007]] року і відмовився від висування на [[Парламентські вибори в Україні 2007|позачергових виборах-2007]], пославшись на поважний вік.
Володів англійською, польською, німецькою мовами<ref>[http://dovidka.com.ua/user/?code=94716 Офіційна Україна сьогодні. Лук'яненко Левко Григорович]</ref>.
[[16 квітня]] [[2013]] року ухвалив рішення піти у відставку з посади голови Української республіканської партії Лук'яненка, залишившись її почесним головою. Згодом вийшов з партії<ref>{{cite web |url=https://www.unian.ua/politics/777491-levko-lukyanenko-pishov-u-vidstavku.html |назва=Левко Лук'яненко пішов у відставку |автор= |дата=16 квітня 2013 |веб-сайт=УНІАН |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=9 липня 2018}}</ref>.
Левко Лук'яненко був прибічником ідеї, що слід продовжувати економічні [[Міжнародні санкції щодо Росії (з 2014)|санкції проти Росії]], поки вона економічно не буде знищена, а також підтримувати поневолені [[Народи Росії|Росією народи]], щоби стався ще один розпад [[Росія|Росії]]<ref name="Укрінформ. Поховали на Байковому.">{{cite web |url=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2496227-ukraina-poprosalasa-z-levkom-lukanenkom.html |назва=Україна попрощалася з Левком Лук'яненком |автор= |дата=10 липня 2018 |веб-сайт=Укрінформ |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=11 липня 2018}}</ref>.
У [[2017]] році група депутатів ВР України із 35 осіб підняли питання про присудження Левку Лук'яненку [[Нобелівська премія миру|Нобелівської премії Миру]] і відправили всі документи до Нобелівського комітету. Туди ж написав звернення і професор Микола Мушинка із Словаччини.<ref>{{cite web | url = https://zakarpattya.net.ua/Special/183328-Levko-Luk%CA%BCianenko | title = Левко Лукʼяненко | publisher = Закарпаття онлайн | author = Микола Мушинка | date = 11 липня 2018 | accessdate = | language = }}</ref>
Документи були подані вчасно і було отримано відповідь про їх отримання. У жовтні [[2018]] року мало відбутися засідання Комітету, але Левко Лук'яненко не дожив до того часу. А по смерті премія не присуджується.
=== Смерть і поховання ===
[[Файл:Могила Левка Лук'яненка.JPG|міні|180пкс|Могила Левка Лук'яненка|альт=]]
[[7 липня]] [[2018]] року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації клінічної [[Клінічна лікарня «Феофанія»|лікарні «Феофанія»]] з [[інсульт|інсультом]]
у |автор= |дата=7 липня 2018 |веб-сайт=УНІАН |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=8 липня 2018}}</ref><ref>{{cite web |url=https://zaxid.net/levko_lukyanenko_pomer_pid_chas_likuvannya_vid_naslidkiv_insultu_n1460974 |назва=Левко Лук’яненко помер під час лікування від наслідків інсульту |автор=Володимир Пиріг |дата=8 липня 2018 |веб-сайт=Zaxid.net |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=8 липня 2018}}</ref><ref name="Укрінформ. Прощання у Хотові. 9.07.18.">{{cite web |url=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2495274-na-kiivsini-prosautsa-z-levkom-lukanenkom.html |назва=На Київщині прощаються з Левком Лук’яненком |автор= |дата=9 липня 2018 |веб-сайт=Укрінформ |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=10 липня 2018}}</ref><ref>{{cite web |url=https://www.radiosvoboda.org/a/29349415.html |назва=«Легендарна постать». У соцмережах згадують Левка Лук’яненка |автор= |дата=8 липня 2018 |веб-сайт=Радіо Свобода |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=8 липня 2018}}</ref><ref name="Лук'яненко. Смерть."></ref><ref>{{cite web |url=https://nv.ua/ukr/ukraine/events/pomer-levko-lukjanenko-2480842.html |назва=Помер Левко Лук'яненко |автор= |дата=7 липня 2018 |веб-сайт=Новое Время |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=7 липня 2018}}</ref>.
У понеділок [[9 липня]] [[2018]] року, з Левком Лук'яненком попрощались у
|автор= |дата=10 липня 2018 |веб-сайт=Україна молода |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=11 липня 2018}}</ref><ref>{{cite web |url=https://www.unian.ua/society/10182767-na-baykovomu-cvintari-poproshchalisya-z-disidentom-levkom-luk-yanenkom-video.html |назва=На Байковому цвинтарі попрощалися з дисидентом Левком Лук'яненком (відео) |автор= |дата=10 липня 2018 |веб-сайт=УНІАН |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=11 липня 2018}}</ref> Також пам'ять про Левка Лук'яненка під час свого засідання вшанували [[Верховна Рада України VIII скликання|народні депутати України]]<ref>{{cite web |url=https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/2495708-rada-vsanuvala-levka-lukanenka-hvilinou-movcanna.html |назва=Рада вшанувала Левка Лук'яненка хвилиною мовчання |автор= |дата=10 липня 2018 |веб-сайт=Укрінформ |видавець= |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=11 липня 2018}}</ref>.
Рядок 132 ⟶ 138:
Одне з останніх інтерв'ю Левко Лук'яненко дав для книги Миколи Давидюка «Як зробити Україну успішною?».
[[7 грудня]] [[2018]] року, Президент України [[Порошенко Петро Олексійович|Петро Порошенко]] заснував [[Державні стипендії імені Левка Лук'яненка]]<ref>[https://www.president.gov.ua/documents/4172018-25718 УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 417/2018 Про державні стипендії імені Левка Лук'яненка]</ref>.
[[Файл:Пам’ятна дошка Левку Лук’яненку (м. Глиняни).jpg|thumb|200пкс|Пам'ятна дошка Левку Лук'яненку (м. [[Глиняни]])]]
Рядок 139 ⟶ 145:
* Олександр Григорович Лук'яненко (1936, с. [[Хрипівка]], [[Городнянський район]], [[Чернігівська округа]], [[Українська Соціалістична Радянська Республіка|УСРР]], [[СРСР]] — 2012, м. [[Чернігів]], [[Україна]]) — український дисидент, мешканець Чернігова, рідний брат Левка Лук'яненка, автор книги спогадів «Невже це було з нами?»<ref>{{Стаття|автор=Ванжа В. |посилання_на_автора= |назва=Нотатки після прочитання книги Олександра Лук’яненка "Невже це з нами так було?" |посилання= http://nbuv.gov.ua/UJRN/sl_2016_6_17|відповідальний= В. Ванжа|видання= Сіверянський літопис|видання посилання= |тип= |рік= 2016 |місяць= |том= |випуск= |номер= 6|сторінки=144-145 |issn= |bibcode= |doi= |pmid= |мова= }}</ref>. Є одним із засновників та перших дев'яти членів [[Чернігівська організація Української Гельсінської Спілки|Чернігівської організації]] [[Українська Гельсінська спілка|Української Гельсінської Спілки]].
* Надія Никонівна Лук'яненко (Бугаєвська), дружина Левка Лук'яненка, померла 12 листопада 2020 року у віці 89 років. Поховання в с. [[Хрипівка| Хрипівці]] Городнянського району Чернігівської області<ref>[https://gordonua.com/ukr/news/society/pomerla-vdova-levka-luk-janenka-1527207.html Померла вдова Левка Лук'яненка. 12.11.2020, 23.54]</ref>.
== Бібліографія ==
Рядок 246 ⟶ 252:
Автор численних брошур та статей.
Лук'яненко планував завершити серію мемуарів про 15-річне ув'язнення «З часів неволі» четвертою книгою з вірогідною назвою «Країна Моксель ХХ сторіччя»
Левку Лук'яненку вдалося [[2015]] року видати 13-томник власних творів «Шлях до відродження»<ref>{{cite web | url = http://vnz.org.ua/novyny/podiyi/8603-vi | title = Відбулась презентація творчості Левка Лук’яненка в Університеті «Україна» - | publisher = Вища освіта | author = | date = 16 листопада 2015 | accessdate = | language = }}</ref>, за який йому присвоєно Шевченківську премію у 2016 році
== Нагороди та відзнаки ==
Рядок 260 ⟶ 266:
* Почесний громадянин міста [[Глиняни]] Львівська обл. (2012).
* Почесний громадянин Чернігівської області (2014).
* 2 вересня 2012 року в
* [[Орден Свободи]] (1 грудня 2016) — ''за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю''<ref name="u533-2016">{{УПУ|533/2016|1 грудня 2016|Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці підтвердження всеукраїнським референдумом Акта проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року}}</ref>
* Відзнака Президента України — [[ювілейна медаль «25 років незалежності України»]] (2016).<ref>{{УПУ|336/2016|19 серпня 2016|Про нагородження відзнакою Президента України — ювілейною медаллю «25 років незалежності України»|link=http://www.president.gov.ua/documents/3362016-20405}}</ref>
|