Відмінності між версіями «Потерча»

6 байтів додано ,  1 місяць тому
м
оформлення, вікіфікація
(→‎Походження назви: вікіфікація)
м (оформлення, вікіфікація)
За переказами, живуть потерчата переважно по озерах або болотах. Ходять у темряві з [[каганець|каганчиками]], що блимають, то спалахуючи, то гаснучи. Таким чином потерчата заманюють людей у болото.
 
Ховати нехрещених дітей на кладовищі вважали великим гріхом, тому місця для похорону обирали десь за цвинтарем, на перехресті доріг. У давнину їх ховали в самому житлі: під порогом або ближче до печі. Такий звичай можна пояснити тим, що дуже давно саме біля печі хоронили померлих родичів. Тому кожна мати, яка ховала там дитя, сподівалася, що ним опікуватимуться предки, які не віддадуть його нечистій силі. Поховання ж під порогом або під [[Перелаз|перелазомперелаз]]ом у народі пояснювали тим, що, переступаючи це місце, люди щоразу «творили ногами» хрест, перехрещували потерчатко. Існував також звичай переступати новонароджених тварин, оберігаючи їх від нечистої сили. Тих дітей, що народились неживими, закопували й під «верхом», де закривали в сінях «бовдур» — пічну трубу. Це зрозуміло, бо саме димар хати вважали ходом у [[потойбіччя]]. З тієї ж таки причини існував звичай зазирати в піч після похорону когось із хатніх родичів, щоб позбутися страху, спричиненого померлими. На [[Закарпаття|Закарпатті]], щоб не боятися небіжчика-чоловіка, вдова тричі вигукувала його ім'я в піч.
 
Хоронили потерчат також під деревами. Дерево, яке садили на могилі, в уявленнях людей є [[Світове дерево|світовим деревом]], що поєднує світ живих зі світом померлих. Із троїцького обряду «завивати вінки» в [[Новгород-Сіверський повіт|Новгород-Сіверському повіті]] на Чернігівщині можна зрозуміти, що звичай ховати потерчат під деревами був доволі поширеним.
{{кінець цитати}}
 
[[Леся Українка]] в «[[Лісова пісня|Лісовій пісні]]» розповідає: «Потерчата в руках мають каганчики, що блимають, то ясно спалахуючи, то зовсім погасаючи», — так вони заманюють людей у болото.
 
[[Микола Гоголь]] відтворює страхітливу картину «нечистих» місць: «… вечірня зоря потухає, ще не з'являються зірки, не горить місяць, а вже страшно ходити в лісі: по деревах дряпаються й хапаються за суччя нехрещені діти, ридають, регочуть, котяться клубком по дорогах і в широкій кропиві».
Також потерчата стали головними героями сучасного письменника [[Дерманський Олександр Степанович|Сашка Дерманського]] в повісті «Чудове Чудовисько в країні Жаховиськ».
 
До теми потерчат звертався у своїх казках і ''Василь Королів-Старий''. У збірці «''Нечиста сила''», що є перлиною українських казок, перед читачем постають потерчата та інші казкові персонажі. Усі ці герої представлені не як традиційно злі й лихі духи та істоти, яких мають боятися діти. Автор намагається облагородити "«нечисту силу"», показати алегоричні образи не як щось загрозливе та небезпечне, а як світ добра, реальність, яка супроводжує людське життя, роблячи його кращим. Навколишній світ не є ворожим до людей, треба лише вміти його зрозуміти, бути уважнішим до оточуючих. Роль домовиків, хух, потерчат полягає в прагненні зробити чистішим, добрішим не лише навколишній світ, а й душу людини. Завдяки домовику й потерчатам розумієш, що носіїв добра поруч з людиною набагато більше, ніж зла.
 
<br />
== Згадки в музиці ==
 
На цю тему композитором Владом Коршуновим створена музика «Потерчата».
 
 
== Посилання ==
* [http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Збігленята] // {{УМЕ4|сторінки=483-484}}
* {{УМЕ11|частина=Потерчата|сторінки=1454}}
* {{УМЕ15|частина=Стратчата|сторінки=1849}}