Vernon-Derby: відмінності між версіями

Перемоги у спортивних змаганнях повернули інтерес до марки і, більше того, нею зацікавилися [[британці]]: Уоллес Дуглас Хоукс і його вітчим Чарльз Кіннісон, які і викупили компанію в [[1930]] році. Хоукс був відомим гонщикомперегонцем, і ще в [[1924]] році виграв гонкиперегони в [[Монтлері]], що проходили у [[Франція|Франції]], брав участь в гонкахперегонах ву Брукланді і в [[Сполучені Штати Америки|США]] на Інді 500. Зі зміною власника модельний ряд фірми не був змінений, змінилися лише решітки радіатора та шрифт напису назви марки, але вибір машин звузився всього до єдиної моделі — [[Derby L1|L1]].

У [[1930]] році Хоукс, завзятий гонщикперегонець, допомагає придбати передньопривідний американський гоночнийперегоновий [[автомобіль]] [[Miller 91]] з 1.5 л мотором [[Велика Британія|британської]британській] гонщиціперегониці Гвен䳥венді Стюарт і її чоловікові Нілу Стюарту. Це бувбуло ужевже не новийнове [[Автомобіль|авто]], на якому неодноразово перемагали в Інді 500, але після того, як поміняли регламент гонокперегонів, команда Міллера змушена була продати свої боліди. Під час гонокперегонів в [[Арпажон]]і машина сильно постраждала, тоді машинуїї переробляють у фірмі '''Derby''', встановлюючи на неї 2-літровий мотордвигун, і дають їй назву [[Derby-Miller Special]]. Хоукс вбиває двох зайців одним пострілом, оскільки, по-перше, Стюарт знову може брати участь на своїй машині в гонках, а, по-друге, — це додаткова реклама продукції, яку випускала фірма '''Derby''', тим більше [[Derby-Miller]] регулярно завойовував призові місця, не залишаючи суперникам жодного шансу. До того, як машина потрапила в аварію, ГвендаҐвенда поставила рекорди середньої швидкості для європейських трас в районі 189 [[км/год]], після того, як машині замінили мотордвигун, вона підняла планку до 223 [[км/год]], а після того, як мотор ґрунтовно переробили (нова поршнева, новий [[компресор]], вали, і т. д.тощо) вона побила колишні рекорди, показавши середню швидкість за коло в [[Монтлері]] в районі 235 [[км/год]], що стало рекордом на довгі роки.

Переконавшись у перевазі передньопривідних [[Автомобіль|автомобілів]] на спортивних трасах, Хоукс вирішує, що пора випускати і власний [[автомобіль]] з переднім приводом, для цього наймається Етьєн Лепікар, що працював до цього в [[Donnet]]. Лепікар спроектував свій перший передньопривідний [[автомобіль]] в [[1913]] році, в [[1926]] році ґрунтовно переробивши його конструкцію, він запропонував проектпроєкт Андре Сітроену, але той відмовився, і ось тепер інженеру дали шанс реалізувати свої вміння. Незабаром Лепікар проектує нове [[Шасі (автомобіль)|шасі]] [[Derby ЕL|ЕL]], яке він оснастив [[двигун]]ом V8, проте, побудувавши три прототипи, Хоукс вирішує відкласти цей проект в дальній ящик, а на ринок, який був не в найкращому своєму економічному становищі, випустити більш доступну і просту машину. Так що Лепікар готує іншу модель — [[Derby L2|L2]], яка комплектувалася 1.1 л мотором фірми [[Ruby]], який в свою чергу працював в парі з 4-ступінчастою [[Коробка передач|коробкою передач]] власної конструкції. Саме [[Шасі (автомобіль)|шасі]] було дуже низьким, воно оснащувалося незалежною [[Підвіска автомобіля|підвіскою]] всіх коліс, а також розподільником гальм, яким можна було управляти з салону. Не дивлячись на ці технологічні новації, машина мала таку конструкцію, що у разі потреби доступ до механізмів переднього приводу досягався протягом 15 хвилин. Нова машина тепер уже одягалася у вишукані [[кузов]]и фірми [[Macquet et Galvier]], які не йшли ніу в якежодне порівняння з тими [[кузов]]ами, що ставили колись на «циклокари».

Показана на виставці [[1931]] року машина викликала фурор, а її адекватна ціна закріпила успіх машини, було зібрано близько 200 замовлень, і це при тому, що на дворі стояла економічна криза, однак субпідрядники фірмифірми–субпідрядники були не в змозі забезпечити виробника [[Автомобіль|автомобілів]] своєю продукцією в потрібній кількості, тому в [[Жовтень|жовтні]] [[1932]] фірма переїжджає в нове приміщення, одночасно з цим модель [[Derby L2|L2]] зі спортивним [[кузов]]ом типу турер тепер може комплектуватися [[двигун]]ом, оснащеним [[компресор]]ом, в той час як [[кабріолет]]и, кузови для яких виготовляв [[Chapron]], і закриті версії оснащувалися тільки атмосферними [[двигун]]ами.

Для ралі [[Монте-Карло]] була побудована машина, що призначалася для ГвендиҐвенди СтюартсСтюарт, яка і стартувала на цій машині [[21 січня]] [[1934]] року з [[Португалія|Португалії]], через п'ять днів вона прибула в [[Монте-Карло]], але не зайнявши призового місця, проте по шляху не трапилося будь-якихжодних поломок, що говорило про надійність конструкції [[Автомобіль|автомобіля]]. Один з таких [[Автомобіль|автомобілів]] брав участь і в гонках [[Ле-Ман]]у, проте Луї Вільньов і Гі Хам змогли проїхати всього 44 кола, після чого змушені були зійти з траси через поломки.

У тому ж році міс Стюарт сіла за кермо [[Derby-Miller]] і встановила рекорд траси в [[Брукланд]]і, показавши середню швидкість за коло в 218 [[км/год]]. ГвендаҐвенда Стюарт була сестрою ГлаббҐлабб-Паші, [[Велика Британія|британської]] легенди, [[Джон ГлаббҐлабб]] був [[Велика Британія|британським]] офіцером, який в [[1930-ті|30-х]] роках керував в [[Трансйорданія|Трансйорданії]] «патрулями пустелі», що складалися з бедуїнів, більше того, йому дали звання еміра цих земель, в [[1939]] році він став командиром Арабського легіону, зробивши з нього найкращу арабську армію на той момент. Сама ГвендаҐвенда до того, як пересіла за кермо [[Miller 91]], ганяла на 3-колісній продукції [[Morgan]], а кар'єру автомобілістки почала під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]], коли пішла добровольцем водієм швидкої допомоги у [[Російська армія|РосійськійРосійську арміїармію]], а перший чоловік ГвендиҐвенди — Сем Янсон був після [[Перша світова війна|війни]] директором [[Голландія|голландської]] фірми [[Spyker]].

У [[1934]] році Лепрікар залишає фірму через те, що Хоукс продовжував використовувати болід [[Derby-Miller]] з логотипом фірми '''Derby''', у той час, як конструкція боліда Міллера відрізнялася по конструкції від робіт Лепрікара, але Хоукс наполягав на тому, що цей болід служив рекламою, а значить — [[двигун]]ом продажів продукції фірми. У [[1935]] році, через рік після відходу Лепрікара, було вирішено побудувати новий гоночний [[автомобіль]] для Гран-прі, оскільки [[Шасі (автомобіль)|шасі]] [[Derby-Miller]], які були розроблені майже 10 років тому, вже видали все, що могли, нові інженери метушаться між 8-циліндровим варіантом і 4-циліндровим, але оснащеним [[компресор]]ом, в підсумку вибір падає на 4-циліндровий [[Італія|італійський]] мотор фірми [[Maserati]]. [[Двигун]] 4CM, що видавав 125 [[к.с.]], був розгорнутийрозвернутий, оскільки [[Коробка передач|коробка]] знаходилася попереду, [[Підвіска автомобіля|підвіска]] нової машини також була незалежною, але новий болід виявився не таким вдалим, і ГвендаҐвенда Стюарт не змогла показати значних результатів на цій машині, так на 24-годинних гонках в [[Ле-Ман]]і ГвендаҐвенда зійшла через несправність паливної системи на 87 колі.