Светоній: відмінності між версіями

Замість звичайного для жанру перерахування військових походів і державних реформ імператорів Светоній збирав анекдоти з життя правителів, описував їхню зовнішність, звички, подробиці особистого життя. До «Життя дванадцяти цезарів» сходять найбільш розхожі мотиви і сюжети, пов'язані з римськими імператорами ([[Інцитат|кінь Калігули]], акторські вправи [[Нерон]]а, слова [[Веспасіан]]а «[[гроші не пахнуть]]», слова [[Тит Флавій Веспасіан|Тита]] «друзі, я втратив день» та інші). Светоній навмисно писав простою і сухою мовою, але попри це, він був дуже популярний у латинській літературі: зібрані ним відомості часто цитувалися, а його описам імператорів нерідко наслідували. У Новий час «Життя дванадцяти цезарів» і «[[Порівняльні життєписи]]» [[Плутарх]]а стали найпопулярнішими збірками історичних біографій.

 

Светоній походив зі [[Вершники (Стародавній Рим)|стану вершників]]. Його предки не обіймали високих посад, і про них відомо тільки з творів самого письменника. Дід Светонія мав якісь зв'язки при імператорському дворі: в біографії [[Калігула|Калігули]] згадується, що він знав про справжню причину спорудження мосту завдовжки в три тисячі шістсот кроків у [[Неаполітанська затока|Неаполітанській затоці]] від довірених придворних<ref name="s1">Гаспаров М.&nbsp;Л.&nbsp;Светоний и его книга // Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей.&nbsp;— М.: Наука, 1993.&nbsp;— С. 259.</ref><ref name="s2">Lounsbury R. C. Suetonius // Dictionary of Literary Biography. Vol. 211: Ancient Roman Writers.&nbsp;— Gale—Bruccoli Clark Layman, 1999.&nbsp;— P. 300.</ref>. Батько письменника, Светоній Літ, був [[Військовий трибун|військовим трибуном]] у [[Legio XIII Gemina|XIII легіоні]], до 67 року розквартированому у [[Верхня Германія|Верхній Германії]], потім у [[Паннонія|Паннонії]], а з 68 року&nbsp;— в Італії. Під час громадянської війни 69 року легіон виступив на стороні [[Отон]]а, але в битві біля Кремони зазнав поразки від військ [[Вітеллій|Вітеллія]]. Відомо, що після цієї битви Вітеллій замінив офіцерів у XIII легіоні своїми прихильниками, а тих, хто програв, відправив на будівництво амфітеатру в Кремоні<ref name="s3">Соболевский С.&nbsp;И.&nbsp;Историческая литература II—III&nbsp;вв. // История римской литературы в 2-х томах.&nbsp;— Т. 2.&nbsp;— М.: Изд-во АН СССР, 1962.&nbsp;— С. 330—331.</ref>.