Паїсій Величковський: відмінності між версіями

Ми завжди Вашій Вельможності за зроблені нашій убо­гості милостиві благодіяння з належною повагою уклін­но дякували. Нині ж, усе більше й більше пізнаючи осо­бливе Вашої Вельможності про нас, нужденних, щире милосердне піклування, вельми красно дякуємо, а разом із тим із великим здивуванням схвалюємо дароване Бо­гом Вашій Вельможності добре розуміння. Адже стільком наклепникам і неправдомовцям, що повстали на убогу громаду нашу, не лише зовсім не повірили, але для кра­щого засвідчення наказали брату нашому Пахомію негайно йти до монастиря, і з уст його таке почули, що й на думку ніколи нам не спадало, і не снилося ніколи, яка не­правда від заздрісників промовляється. Сильно дивуємося: звідки їм це приходить, щоб та­кі брехливі наклепи зшивати? І хто вони? Хіба ті, які за деяку помічену в них непостійність не були прийняті до громади нашої, або ті, які сохнуть від заздрощів, таємно навчаючись від ворога роду християнського, що завжди ненавидить добро. І як вони не страшаться Господа, Який говорить: «За пусте слово дасте відповідь у день судний»? Якщо ж за пусте слово відповідь дати треба, то неправдомовці явно всіляко повинні бути покарані, бо написано: «Погубить Господь усіх, хто говорить неправду»! Але мо­лимося до премилосердного Господа, нехай усіх тих, які ворогують і обмовляють нас, врозумить Своєю благодат­тю і дарує їм прийти до розуміння істини та цілковито­го покаяння від їхнього злого та заздрісного умислу. Щоб вони, цілком віддавши себе злобі, й самі не загинули жах­ливим чином! Нині про себе докладно, як є істина, оголошуємо, що я при здоров’ї, хоча й слабкому, знаходжуся, і браття жи­ві й здорові, нерозлучно в спільножительстві перебува­ючи. Збентеження ж або переміни в монастирі ніякої не було, і сподіваюся на милість Божу, що й не буде. Бо ко­ли прийшли ми зі Святої Афонської Гори до Молдовлахії з п’ятдесятьма братами і були милостиво прийняті, від благочестивого господаря та Преосвященного митропо­лита цієї землі доручили монастир давній Драгомирну як найзручніше місце для чернечого спільножительного перебування, і дали його нам у повне володіння зі всім майном, що належить до цього монастиря. Потім, час від часу примножуючись, братія збільшилася, з благодаттю Христовою, до ста п’ятдесяти, з яких більша частина по­ходить з руського роду, а найбільше ж — зі славнозвісно­го православного краю Запорозької Січі. Кожен займає своє місце на рукоділлях і послухах монастирських, у кра­вецькій та швацькій майстерні, в паламарці, на кліросі, деякі прийняли чернечий чин, деякі ж іще непострижені, у випробуванні перебувають за переданням святих отців випробовуючись, чи можуть понести чернецтво, а ін­ші вже сподобилися за своїм достоїнством дияконського чину, які, стоячи в церкві перед престолом Божим, молять Господа про здоров’я та спасіння Вельможності Вашої та за все христолюбне Воїнство Запорозьке як за найближ­чих своїх благодійників. Усі ж вони, брати наші, сто п’ят­десят, живуть мирно, спокійно, без будь-якої крамоли та збентеження, один одного смиряючи та один одного ша­нуючи, пов’язані любов’ю Христовою. Я також, наскільки врозумив Бог, за силою своєю маю старання правити всією спільнотою нашою та відкри­вати шляхи спасіння братії за переданням святих отців. І який благочестивий чин, від святих отців переданий, принісши зі Святої Гори, в спільножительній обителі на­шій установили, той і до сьогодні цілком зберігається. Як і те, щоб не входити жінкам у монастир наш жодним чи­ном, навіть і найшляхетнішим, це невпинно і ретельно пильнується, як знамення або печать Святої Афонської Гори, де спільножительство наше почалося. Усім же нашим спільножительним уставам та обрядам як сам благочестивий господар, так і Преосвященний митрополит і всі найславетніші властителі Молдовлахійської землі духовного та світського чину не тільки ні в чому не перешкоджають, але й вельми радіють цьому та схвалюють, і дбають, щоб і навіки так затвердити. На­дають нам допомогу в будівництві монастирському та інших потребах, і ось недавно почали будувати нам де­які христолюбні пани молдовлахійські кам’яну лікарню з церквою теплою поза огорожею монастирською заради більш просторої будівлі та більшого спокою хворих бра­тів, коли таке трапиться. Вислухавши це, Ви, Ваша Вельможносте, легко може­те зрозуміти, наскільки брехливі ті наклепи, що від во­рожих людей на нас зводяться, і майже сама сатанинська заздрість, тому що споконвіку ненависний ворог роду людського, не спромігшись сам собою всередині монас­тиря зробити якусь капость і збентежити стадо Христове, бо проганявся силою Христовою, відходить подалі на сто­рону та, знайшовши послідовників своєї волі, намовляє їх брехливі наклепи зшивати, щоби принаймні засмути­ти нас, та іншим благочестивим, які б могли мати звідси користь для душі, завдасть шкоди. Але, однак, і таким чи­ном нічого не досягла заздрісна злоба його, як видно, то­му що невимовним Своїм милосердям преблагий Господь вдунув Духом Своїм Пречистим у серце Вельможності Ва­шої, щоб не приймали тих брехливих наклепів, що зводяться на наше бідне спільножительство, і дарував нам Вельможність Вашу як особливого заступника та сильно­го захисника у всіх злобних підступах, які трапляються. Отож, дякуємо премилостивому Богу за те, що таку ве­лику милість показує нам, убогим, через Вельможність Вашу. Разом із тим ревно молимо Його незбагненну благість: нехай, як Вельможність Ваша нас бідних та убогих захищає, так захистить і збереже на многії літа Вельмож­ність Вашу, найособливішого нашого премилостивого благодійника, від усяких злобних і ворожих підступів, ду­шевних і тілесних, і дарує у благоденстві та міцному здо­ров’ї душеспасительно всі дні Вашого життя проводи­ти. У майбутньому ж віці нехай удостоїть Небесний Цар слави того вічного блаженства, яке Він найбільше обі­цяє тим, хто милує убогих і захищає тих, що перебувають у напастях. При тому ж смиренно в нашому до Вельможності Ва­шої писанні повідомляємо й інше таке ж писання до всього православного козацтва Війська Запорозького, і вельми смиренно просимо Вашу Вельможність, нехай воно буде прочитане за велінням Вашим у церкві Січо­вій Запорозькій Свято-Покровській при всьому христо­любному зібранні. Іще для кращого засвідчення поси­лаємо з братом нашим монахом Пахомієм від громади нашої чесного ієромонаха Софронія та найпокірніше просимо, як цим, так і всім тим братам нашим, що за­лишилися, протягом того часу, аж доки зможуть вони зібратися в дорогу, щоби повертатися до монастиря, являти всяку вашу благодійницьку милість і любов, та в потребах, що виникають, надавати щиру, турботливу допомогу.Ми ж, згідно нашого обов’язку, за ваше до нас милосер­дя і численні благодіяння будемо повсякчасними та неза­бутніми молитвениками до преблагого Владики при Свя­тій Божественній Тайній Жертві. При цьому, віддавши себе милості й любові Вельможності Вашої, з превеликим шануванням нашим у надії залишаємось назавжди.

 

 

'''3-й лист від ЗО січня 1771 року'''