|
'''1-й лист від 2 червня 1768 року'''
Вельможному Його Милості панові преславного Війська Запорозького Отаману кошовому, також і високоповажним та найшляхетнішим їх Милостям пану судді, пану
щире милосердне піклування про наше убоге спільножительство дякувати не припинимо. Бо настільки рясне благодіяння ваше до нас і любов, що відкрито повстала заздрість, яка має звичку переслідувати всяке добре починання. Ди
то неправдомовці явно всіляко покарані будуть. Бо написано: «Погубить Господь усіх, хто говорить неправду». Але молимося до премилосердного Бога, нехай врозумить Своєю благодаттю всіх тих, які ворогують і обмовляють нас, і дарує їм прийти до розуміння істини та цілковитого покаяння від їхнього злобного умислу. Щоб вони, цілком віддавши себе злобі, й самі не загинули жахливим чином. Отож, нині наймилостивішим благодійникам нашим, усьому славнозвісному православному Війську Запорозькому, докладно, як є істина, оголошуємо: «Нехай замовкнуть уста неправдивих!» Я, хоча й при слабкому, та все ж при здоров’ї знаходжуся та керую з Божими настановами за переданням святих
отців нашим спільножительним монастирем, наскільки дозволяє сила моя. Цей монастир, який зветься Драгомирна, що знаходиться у пристойному для громади місці, був виділений нам благочестивим господарем Молдовлахійським та Преосвященним митрополитом, коли прийшли ми з п’ятдесятьма братами зі Святої Афонської Гори, у повне володіння зі всім майном, що нал
Запорозького
обрядам, які ми, принісши зі Святої Афонської Гори, встановили за переданням святих отців у виділеному нам монастирі, як сам благочестивий господар і Преосвященний митрополит, так і всі найславетніші властителі Молдовлахійської землі духовного й світського чину не тільки ні в чому не перешкоджають, але й вельми радіють цьому та схвалюють. І бажають, щоб і навіки так затвердити, і того знамення Святої Афонської Гори, де колись спільножительство наше почалося, аби жінкам жодним чином,
навіть найшляхетнішим, у монастир наш не входити, не відкидають, але й дуже про це благоволять, і сприяють
у будівництві монастирському, в розбудові келій, оскільки братію, що збільшується благодаттю Христовою, вже не вміщають келії. Коли ж побачив споконвіку ненависний ворог роду людського таку кількість братій, що у Х
всередині спільноти створити якусь капость і збентежити стадо Христове, бо проганявся силою Животворящего Духа, знайшовши на стороні послідовників св
|
