Велика ідея: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Erud (обговорення | внесок) Створена сторінка: {{пишу}} '''Велика ідея''' ({{lang-el|Μεγάλη Ιδέα}}) також '''Панеллінізм''' — ірридентистська ко... |
Erud (обговорення | внесок) доповнення |
||
Рядок 1:
{{пишу}}
'''Велика ідея''' ({{lang-el|Μεγάλη Ιδέα}}) також '''Панеллінізм''' —
Термін ''Μεγάλη Ιδέα'' вперше прозвучав у промові прем'єр-міністра Греції [[Іоанніс Колеттіс|Іоанніс Колеттіса]] під час дебатів про [[Конституція Греції 1844|Конституцію]], проголошену в [[1844]] році.<ref>http://www.britannica.com/eb/article-26420</ref> Концепція використовувалася в деяких військово-політичних планах російського уряду, зокрема у «[[грецький проект|грецькому проекті]]» [[Катерина II (імператриця Росії)|Катерини II]].
відомий британський візантист [[Стівен Рансіман]] писав: ''«Мега́лі Іде́а, Велика ідея греків, сходить до епохи до турецького завоювання. Це була ідея імперської долі грецького народу. [[Михайло VIII Палеолог]] висловив її у промові, коли почув, що його війська визволили Константинополь від латинян, хоча він і називав греків ромеями. За часів пізніших Палеологів знову з'являється слово ''еллін'', але з усвідомленою інтенцією з'єднання візантійського імперіалізму з культурою і традиціями [[Стародавня Греція|Стародавньої Греції]]»''.
== Історія ==
Остання грецька держава — [[Трапезундська імперія]] припинила своє існування в [[1461]] році. Грецькі борці за незалежність домоглися перших відчутних успіхів тільки [[1823]] року. Однак і тоді з 5 мільйонів греків лише близько 1 мільйона проживали на території [[Греція|Греції]]. Постійно стояло питання про долю тих, хто залишився за межами християнської Греції. Особливо болісно сприймалася доля Константинополя. Після різкого ослаблення та розпаду Османської імперії більшість молодих Балканських держав прагнули скористатися можливістю розширити свої володіння, до них належало і новостворене [[Королівство Греція]].
Повстання у [[Морея|Мореї]] [[1821]] року, за підтримки європейських держав і [[Російська імперія|Російської імперії]] (за царювання ''Микола I (російський імператор)|Миколи I''), призвело до утворення незалежної грецької держави, визнаної у [[1830]] році, хоча в ньому проживало лише 800 тисяч греків з 2,5 мільйонів по всій Османській імперії. Таке становище викликало прагнення до [[енозіс|возз'єднання]] з греками територій, які не ввійшли в незалежну Грецію: [[Епір]]а, [[Фессалія|Фессалії]], [[Грецька Македонія|Македонії]], [[Фракія|Фракії]], [[Крит]]у, [[Кіпр]]у, [[Егейські острови|осторовів в Егейському морі]], [[Константинополь|Константинополя]], частини [[Анатолія|Анатолії]], а також [[Іонічні острови|Іонічних островів]] (тоді володіння Британії). Наслідком успішної війни за незалежність греків став кардинальний підрив привілейованого становища [[фанаріоти|фанаріотів]] в Османській імперії, на яких тепер, як і на всіх греків, дивилися з особливою підозрою. У банківській справі і торгівлі більшої ваги стали набувати відповідно [[вірмени]] та [[болгари]].<ref>Jelavich, History of the Balkans, 18th and 19th Centuries, стр. 229.</ref>
Завданням розповсюдження [[панеллінізм]]у тепер зайнявся уряд незалежного Грецького Королівства. У [[1864]] році міністр народної освіти Греції Нікопулос заснував комісію для виділення коштів до поширення панеллінізму поза королівством, що було сприйнято співчутливо грецькою пресою у Константинополі та інших містах Османської імперії.<ref>Проф. Ѳ. Кургановъ. «Историческiй очеркъ греко-болгарской распри» // «Православный Cобесѣдникъ. 1873: май, стр. 6.</ref> Позначилась серйозна політфілософска розбіжність у поглядах між греками у вільній Греції та греками в Османській імперії. Російський дипломат князь Григорій Трубецькой описував його так: ''«Якщо греки королівства називають себе наступниками давніх еллінів, то греки, що живуть у [[Туреччина|Туреччині]], чи не за більш вагомих підстав вважають себе нащадками візантійців.»''<ref>Кн. Г. Трубецкой. Россiя и вселенская патриархiя послѣ Крымской войны. 1856—1860 гг.. // «Вѣстникъ Европы». 1902, № 6, стр. 496.</ref>
== Примітки ==
| |||