Оборонні споруди у межиріччі Дніпра і Сіверського Дінця в 17—18 століттях: відмінності між версіями

Згідно з [[Коломацькі статті|Коломацькими статтями]] українське козацтво було зобов'язане збудувати на лівому березі Дніпра, навпроти [[Кодак]]а ''«шанець як і Кодак»'', та міста на берегах Самари та Орелі, при гирлах Берестової й [[Орчик (річка)|Орчик]]а й заселити їх українцями для стримування нападів кримських орд як на великоросійські, так і на малоросійські міста. В ході підготовки до нового походу на Крим українськими козаками під командуванням Мазепи та російськими військами у травні — серпні [[1688]] року при гирлі Самари й козацького містечка Самар було зведено [[Богородицька фортеця|Богородицьку фортецю]], в якій розмістився понад 4 тис. російський гарнізон на чолі з воєводою та поселилось понад 1 000 українців. У [[1689]] році при поверненні з другого кримського походу за розпорядженням цього ж Голіцина друга фортеця була закладена на цій Самарі при урочищі ''Сорок Байраків'', що викликало велике незадоволення серед запорожців.

 

Хоча обидва кримських походи були для Росії невдалими, перемога європейських держав ([[Священна ліга|Священної ліги]], до якої входила і Росія) над Туреччиною прискорила підписання в [[1700]] році вигідного для Росії [[Константинопольський договір|Константинопольського договору]], за яким, крім [[Азов (місто)|Азов]]а, вона отримувала значні території в Північному [[Приазов'я|Приазов'ї]]. Згідно з розмежуваннями [[1704]]—[[1705]] років російсько-турецький кордон проходив від Азова берегом моря до правого берега [[Міус]]у, а відтак — прямою лінією до впадіння в [[Берда (річка) |Берду]] лівої притоки [[Каратиш]]. Бердою він переходив на [[Кінські Води]] і до Дніпра, Дніпром — до його правої притоки [[Кам'янка (притока Дніпра)|Кам'янки]], з неї — на [[Південний Буг]], по останньому — до кордону з [[Річь Посполита|Річчю Посполитою]]. Однак [[Прутська битва|поразка]] російських військ у [[1711]] році при [[Прут]]і ліквідувала ці завоювання. Згідно з [[Прутський договір|Прутським]], Константинопольським і [[Адріанопольський договір|Адріанопольським]] договорами Росія фактично втратила все Північне Приазов'я. Новий кордон проходив від [[Дон]]у річкою [[Темерник]] на річку [[Тузлів]], по ній — до Міуської переправи, що вела до [[Черкаськ]]а. З неї Азовським шляхом [[вододіл]]ом [[Кринка|Кринки]], [[Лугань|Лугані]], Бахмуту, Кривого Торця і [[Кальміус]]у. Від вершин Кривого Торця він ішов на витоки [[Сухий Торець|Сухого Торця]], звідкіля по вододілу Самари й Орелі — до Дніпра. Це створювало загрозу для порубіжних районів Росії, особливо для Слобожанщини, Торських і Бахмутських соляних промислів.

 

[[Файл:План Маяцького острогу за описом 1666 р. ( автори В.В. Давиденко та А.М. Усачук).jpg|thumb|200px|План [[Маяцький острог|Маяцького острогу]] за описом [[1666]] року (''В. В. Давиденко та А. М. Усачук'').]]

 

 

 

Таким чином, ініціаторами зведення оборонних споруд в регіоні на перших порах виступили запорожці, з другої половини [[17 століття|XVII століття]] ініціативу перехоплює російський уряд. Зведенням Української лінії в межиріччі Сіверського Дінця й Дніпра, поселенням при ній ландміліційних полків, а на її флангах Нової Сербії та Слов'яносербії царизм не тільки ізолював Військо Запорозьке від інших частин України, але й створив умови для поступового наступу на Крим і підпорядкування собі всього Північного Причорномор'я. В той же час будівництво захисних споруд прискорювало процес заселення та господарського освоєння регіону.