Українська мова: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Скасування редагування № 31617853 користувача Winston Nebel (обговорення) Мітка: Скасування |
Lanamy (обговорення | внесок) →Давні часи. Формування та установлення мови: доповнення, зовнішнє посилання Мітка: редагування коду 2017 |
||
Рядок 153:
Історія української мови починається від [[Праслов'янська мова|праслов'янської мовної єдності]] (до VI століття н. е.)<ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/shevelov/shev03.htm#zav5|title=1. ВСТУПНІ ЗАВВАГИ. Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/ohukr/ohu03.htm|title=I. ПОСТАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ. Іван Огієнко. Історія української літературної мови.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref><ref>{{Cite web|url=http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm|title=Найдавніші риси української мови. Григорій Півторак. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов.|website=litopys.org.ua|accessdate=2018-08-13}}</ref>. Різні вчені по-різному трактують час виокремлення української мови з-поміж інших слов'янських<ref>https://www.youtube.com/watch?v=By97WtKBe58</ref>. Історія її походження та становлення до сьогодні є об'єктом гострих суперечок як суто мовознавчого, так і політичного характеру. Розвиткові знань про ранню історію української мови заважали різні чинники. Більшість відомостей про мову розглядали крізь призму чужоземних, передусім російських, концепцій. Існування окремої української мови не було загально визнаним до початку XX століття. У Російській імперії українська мова розглядалась як «малоросійське наріччя» російської мови.
{{external media
[[Файл:14 2 List of Radzivill Chron.jpg|міні|праворуч|250px|[[Повість врем'яних літ|«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ)]], 14-й лист Радзивіллівського літопису (список XV ст.), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород. Мова та поетика цієї пам'ятки позначені великим українським (південноруським) впливом]]▼
|align = right
|video1 = [https://www.youtube.com/watch?v=iqj3E0euw5I Тематична екскурсія «Якою мовою розмовляли київські князі?»] 10 вересня 2018.<br/>[[Національний заповідник «Софія Київська»]]. [[YouTube]]}}
Проте достеменно з'ясовано, що [[#Відмінності від інших слов'янських мов|специфічні мовні риси]] української мови трапляються уже в пам'ятках XI—XII століттях, що походять з Південної Русі<ref>Франко І. Студії над найдавнішим київським літописом. // Франко І. Зібрання творів, т. 6. К., 1976</ref>. У цей період сформувалися специфічні українські фонетичні ознаки, відбувся процес занепаду зредукованих; виникли характерні лише для української мови лексеми (''оболонь, гай, пуща, яр, полонина, гребля, криниця, жито, зоря, жадати, ховатися'' та ін.); виявилися втрачені іншими слов'янськими мовами морфологічні особливості (наприклад, збереження закінчення -у в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду: ''роду, меду''; закінчення -ові, -еві в іменниках чоловічого роду: ''богові, домові''; форми 3-ї особи однини дієслів І відміни без кінцевого -ть: ''може, иде'')<ref>[[Крижанівська Ольга Іванівна|Крижанівська О. І.]] [https://archive.org/stream/kryzhanivska2010#page/n19/mode/2up Походження української мови та основні етапи її становлення] // О. І. Крижанівська. Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика: навчальний посібник. — Київ: [[Академія (видавничий центр)|ВЦ «Академія»]], 2010. — С. 20—21. (Серія «Альма-матер»).</ref>
▲[[Файл:14 2 List of Radzivill Chron.jpg|міні|праворуч|250px|[[Повість врем'яних літ|«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ)]], 14-й лист Радзивіллівського літопису (список XV ст.), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород. Мова та поетика цієї пам'ятки позначені великим українським (південноруським) впливом]]
Особливо велике значення для консолідації українського народу та його мови, розвитку його самосвідомості та державності мав [[Київ]]. Саме він став могутнім осередком розвитку і поширення української науки, освіти та культури, тут зародилися ідеї народно-визвольної боротьби проти чужоземного гніту. У 2-й половині XVI - 1-й пол. XVII століть українці заселяли в основному Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Брацлавщину (Поділля), Запоріжжя, Волинь, Галичину, Північну Буковину і Закарпатську Русь. У цей час посилюється міграційний рух українців із заходу на схід - південь Київщини, Брацлавщину, Лівобережну Україну, Слобожанщину. Наслідком масових переміщень було змішування переселенців з місцевими етнографічними групами українського населення, формування загальноукраїнських етнічних рис, певна нівеляція діалектних особливостей і утворення загальнонародної української мови<ref>Шевельов Ю. Історична фонологія української мови. — Харків, 2002</ref>.
| |||