Месоамериканська гра у м'яч: відмінності між версіями

[[Файл:Early Mesoamerican Ballgame sites 1.svg|міні|ліворуч|270пкс|Місця ранньої гри в м'яч]]Археологічні дослідження показують, що вже з 1400 року до нашої ери люди грали на спеціальних майданчиках, а сам каучуковий м'яч з'являється не пізніше 1700 до нашої ери, і контекст, в якому були знайдені кілька м'ячів, вказує на те, що їх використовували не лише в ритуальних цілях.

 

 

Археологічні знахідки дозволяють виділити дві області, в яких могла виникнути гра в м'яч. По-перше, це поселення Пасо-де-ла-Амада, розташоване в регіоні Соконуско на узбережжі Тихого океану (штат [[Чіапас]], Мексика). Тут біля будинку вождя археологи В.Хілл і М.Блейк виявили найдавніший з відомих на сьогоднішній день майданчиків для гри в м'яч (1400 до н. е.). Вона складається з двох паралельних земляних платформ, між якими знаходиться поле. Довжина центральної алеї складає 80 м, ширина ігрового поля — 8 м, висота бічних уступів — 35 см. Враховуючи розміщення майданчика в межах елітної резиденції, вона, на думку вчених, призначалася для представників вищого суспільства. [На відміну від більш пізніх майданчиків, тут не виявлено очевидних зв'язків з церемоніальним комплексом. До цієї знахідки найдавнішими вважалися стадіони середнього докласичного періоду (900–400 роки до нашої ери), виявлені в поселеннях Фінка-Акапулько, Ель-Верхель і Сан-Матео.

На думку багатьох вчених, основними претендентами на звання родоначальників гри в м'яч є мешканці перешийку Теуантепек — так звані давні, археологічні [[ольмеки]]. Узбережжя Мексиканської затоки (штати Веракрус і Табаско) тоді було основним джерелом каучуку, тому там існували найбільш сприятливі умови для виникнення гри. У долині річки Коацакоалькос знаходиться поселення Ель-Манаті, яке пов'язане з ранньої історією давніхольмеків. Там були знайдені 12 каучукових м'ячів розміром від 8 до 22 см в діаметрі, найменші з них датуються 1700–1600 роками до нашої ери. Також в цьому поселені виявили кам'яний «хомут» — один з традиційних елементів спорядження гравця. Багато м'ячі знайдені археологами серед ритуальних підношень, тобто ольмеки наділяли гру сакральним змістом.

 

 

 

Від ольмеків гра проникла в Центральну Мексику, а потім до середини формативного періоду (400–100 роки до нашої ери) поширилася по всій Месоамериці (з 300 року до нашої ери в Чіапас, долину Оахака, на захід). В цей же час або трохи пізніше гра в м'яч поширюється на території сучасних мексиканських штатів Коліма, Наяріт, Халіско і Веракрус, про що свідчать похоронні підношення у вигляді статуеток, які належать до так званої культури класичного Веракрусу. До 100 року н. е. гра поширилася по всій Мезоамериці — на території від Гондурасу і до західної Мексики зафіксовано понад 30 майданчиків.

У посткласичний період (1000–1519 роки) традиція гри зберігається в Центральній Мексиці, в регіоні Уастека, проте у низці місць люди знову втрачають до гри інтерес, а в Мічоакані, незважаючи на згадку гри в «Повідомленні з Мічоакана», в пізніх містах [[пурепеча]] майданчиків не знайдено. На Юкатані із занепадом Чичен-Іци відбувається повне зникнення варіанта гри на великих майданчиках, у містах пізнього післякласичного періоду не зафіксовано жодного поля для гри, стадіонів немає в Тулумі та Майяпані. Втім гра не зникла остаточно, а змінила свій характер і соціальну функцію, перестала бути пишним змаганням для правлячої еліти. У південній області майя (гірська Гватемала) в м'яч продовжували грати, саме там відбуваються події відомого епосу майя-кіче «Пополь-Вух», в якому грі як битві між силами життя і смерті надається велике значення.

 

 

[[Файл:Ulama player in Sinaloa 2004 2.jpg|праворуч|250пкс|Гра в улама в Сіналоа]]До тепер індіанці штатів Сіналоа і Оахака грають у різновид стародавньої гри в м'яч. На північному заході Мексики місцеві мешканці грають в ''[[улама|уламу]]'', яка найбільш близька до гри, яку практикували ацтеки на момент контакту з європейцями. При цьому замість стадіонів гра проходить на майданчиках, які розмічають лініями на вирівняній землі. На півдні високогірної долини Оахака індіанці досі грають у цікаву різновид гри, в якій по цільному каучуковому м'ячу б'ють шкіряною рукавичкою, набитою капелюшками цвяхів.

Існували різні варіанти гри, в яких м'яч відбивали не лише руками, але предметами в руках — дерев'яними палицями, кам'яними бітами (маноплами) або іншими пристосуваннями. В [[Теотіуакан]]і набула поширення особлива версія спортивного змагання, відмінна від традиційних ігор майя або ацтеків. Згідно з однією з гіпотез, в цій державі та містах, що знаходилися під його впливом, гра в м'яч з палицями по незрозумілих поки причин потіснила варіант гри, в якому м'яч відбивають стегнами, а після занепаду цієї імперії гра за допомогою стегон знову стала основним різновидом цього виду спорту. Гру з палицями також не забули повністю, в неї продовжували грати в ряді регіонів, а в [[Мічоакан]]і вона під назвою «Пелота тараска» збереглася аж до теперішнього часу.

 

 

 

=== М'яч ===

[[Файл:Mayan carved stone yoke, Classic period, 900-1521 CE, National Museum of the American Indian.jpg|міні|праворуч|200пкс|Маянське «ярмо»]]У пов'язках відображені найдавніші гравці в м'яч, зокрема на статуетках з Тлатілько, Тлапакої, поселень ольмеків. Пов'язка виготовлялася зі шкури або матерії, захищала сідниці і стегна. Пізніші спортсмени у багатьох культурах воліли використовувати додаткові захисні елементи, насамперед носити на животі товстий пояс, який був на дерев'яній основі або сплітався з вербових лозин, а потім вкривався шкірою або тканиною. Дотепер збереглися лише кам'яні пояси, названі помилково «ярмо» (першим археологам вони їх дуже нагадали), які ймовірно не використовувалися в грі (їх вага сягала 30 кг). Вони могли бути задіяні ритуалі, у пов'язаному з грою, або були трофеєм переможця. Втім достеменно це невідомо. Існує також гіпотеза, що їх могли використовувати як лекала для шкіряних поясів, які носили для захисту від ударів або для відбиття м'яча. Мокру, м'яку шкіру натягували на такий «хомут», надаючи характерну форму щитка, а потім, коли виріб висихав, його заповнювали м'якою набивкою (бавовною або капоком дерева [[сейба|сейби]]). Також поясу надавали велике символічне значення, якщо зображувалася жаба, то це був символом землі.

 

 

Взуття носили рідко, зазвичай грали босоніж.

 

=== Стадіони ===

[[Файл:Mixco Viejo ballcourt marker.jpg|міні|ліворуч|230пкс|Маркер на стадіоні. Мішко-Віехо]]

Стандартний майданчик складався з прямокутного ігрового поля, оточеного широкими поздовжніми стінами. На платформах навколо ігрової області часто додавалися споруди, що використовувалися окремими глядачами як комфортні кімнати. На кожному кінці ігровий алеї існували додаткові відкриті простори, що придавали майданчикам форму латинської букви I. У низці регіонів ігрове поле ділили на рівні частини трьома маркерами, які, на думку дослідників, могли використовуватися також для підрахунку очок. Іноді замість трьох обмежувалися одним маркером в центрі майданчика. Особливу популярність придбали маркери майя класичного періоду, що мали вигляд великих круглих каменів. Багато з них по праву вважаються творами мистецтва, так як прикрашалися тонким різьбленням і ієрогліфічними написами.

Часто гра супроводжувалася ритуальними діями — принесенням у жертву. Це зазвичай були військовополонені. Зв'язок гри з людськими жертвопринесеннями проявляється відносно пізно — в класичний період. Особливо важливим ритуалом воно було для індіанців класичного Веракрусу і в культурі майя.

 

 

== Значення ==

 

{{commons|Category:Mesoamerican ballgame|Месоамериканська гра у м'яч}}

{{Майя}}

[[Категорія:Культура ацтеків]]