Відмінності між версіями «Дарій I Великий»

нема опису редагування
}}
 
'''Дарій І Великий''' ([[Давньоперська мова|староперс.]] ''Dārayavahuš'', {{lang-fa|داریوش}} — ''Dâryuš'', {{lang-grc|Δαρεῖος}}, {{lang-he|דריוש הראשון}}; {{ДН|||-550}} — {{Дата смерті|||-486}}) — [[Персія|перський]] цар, один із найвизначніших правителів в історії [[Стародавній Схід|Стародавнього Сходу]].
 
== Здобуття влади ==
Щодо того, яким чином Дарій став царем, всі античні джерела згодні між собою. Тут повідомлення Геродота підтверджує і його прискіпливий критик [[Ктесій]]. Шість претендентів на трон домовилися, що царем стане той з них, чий жеребець при сході сонця заірже раніше за інших. У іншому місці своєї праці Геродот пише, що у персів цар обирався або по долі, або ж за рішенням перського народу (очевидно, народного зібрання). За твердженням [[Страбон]]а, сім перських родів обрали Дарія царем.
 
Отже, Дарій став царем не за правом спадкоємства, а як один з представників знатних змовників, на той час йому було не більше 27—2827–28 років. Жоден античний автор не говорить ні слова про царське походження Дарія, а навпаки, всі джерела наполегливо підкреслюють, що до початку панування він був незначним за положеням чоловіком. Наприклад, за Геродотом (III, 139), до захоплення престолу Дарій ''«не мав ніякої ваги»''. Вже та обставина, що Дарій майже в кожному зі своїх написів вимушений був знову і знову повторювати, що він законний цар, свідчить про гостру політичну боротьбу, яка була пов'язана з його запануванням.
 
З метою легітимізації своєї влади Дарій одружився з дочкою Кира Атоссою і рештою жінок із гарему [[Камбіс II|Камбіса]], а пізніше й Гаумати (до цього Дарій був одружений з дочкою [[Гобрій|Гобрія]], від якої у нього були три сини). Хитра і властолюбна Атосса зайняла при дворі Дарія виняткове положення.
== Війни Дарія I ==
 
У [[519 до н. е.|519]][[518 до н. е.]] році Дарій I приєднав до Персії долину [[Інд]]у де була створена окрема сатрапія «Індія».
 
[[514 до н. е.|514]] року Дарій I здійснив [[Скіфо-перська війна|похід на Скіфію]] і спробував завоювати її. Розуміючи, що сили нерівні, [[скіфи]] не стали приймати бій, а почали відступати вглиб країни, знищуючи джерела і спалюючи пасовиська. Перське військо дійшло аж до берегів Азовського моря, але так і не підкорило країну. Коли Дарій I обурився, скіфи надіслали замість «землі і води» дивний подарунок — птаха, жабу, мишу і п'ять стріл. Радники царя пояснили, що це попередження — забирайтеся з нашої землі хоч повітрям, хоч водою, хоч мишиною стежкою, якщо не хочете бути знищені. Дарій I залишивши свій табір, швидко вирушив додому. [[Скіфія]] залишилася непідкореною.
У [[506 до н. е.|506 році до н. е.]] зголосилося надати царю «землю і воду» афінське посольство.
 
В [[500 до н. е.|500]][[494 до н. е.|494]] рр. до н. е. проти перської влади повстали іонійські міста, але Дарій I швидко подолав їхній супротив.
 
Каральні походи проти греків, які підтримали своїх співплемінників, були невдалими. У [[492 до н. е.|492 р. до н. е.]] внаслідок шторму загинув перський флот, а у [[490 до н. е.|490 р. до н. е.]] під [[Марафон]]ом перське військо, очолюване Датисом і Артаферном, зазнало поразки від афінських [[гопліт]]ів, очолюваних [[Мільтіад]]ом.
Відновивши свою владу в Малій Азії, Дарій почав готуватися до походу проти материкової Греції. Він справедливо вважав, що перське панування в Малій Азії, у Фракії і на островах моря Егейського буде неміцним, поки греки Балканського півострова зберігають свою незалежність. Якщо вірити Геродоту (V, 105), коли Дарію доповіли про спалювання Сард афінянами і повсталими іонійцями, він запитав, хто такі афіняни. Почувши відповідь, Дарій велів одній зі своїх слуг щодня перед обідом повторювати слова: «Владико, пам'ятай про афінян!».
 
Дарій, будучи прекрасним стратегом, розумів труднощі майбутньої війни і почав ретельно готуватися до неї. Зокрема, перська адміністрація зробила сміливий крок, що свідчив про широту погляду і політичної терпимості. У [[492 до н. е.|492]] році перський полководець Мардоній розпорядився замінити в більшості грецьких міст Малої Азії тиранію на демократію, щоб не створювати невдоволення серед підвладних персам еллінів і забезпечити їхню відданість. У тому ж [[492 до н. е.|492]] році перська армія і флот, на чолі яких стояв Мардоній, одружений з дочкою Дарія Артазострою, виступили в похід. Прибувши в Килікию, Мардоній звідти відправився з флотом до Геллеспонту. Туди ж рушило і сухопутне військо. Потім воно переправилося через протоку і пройшло до Македонії і Фракії, які разом з північним узбережжям моря Егейського були завойовані ще за два десятиліття до цього. Але перська влада в цих областях виявилася неміцною, оскільки під час Іонійського повстання довелося перекинути звідти гарнізонні війська до Малої Азії, і ці провінції були втрачені для персів. Мардоній пройшов уподовж фракійського узбережжя, відновив там перське панування і тим самим позбавив Грецію можливості отримувати будівельний ліс з північних районів Балканського півострова. Але біля мису Афонського на Халкидськім півострові перський флот був розбитий сильною бурею, під час якої загинуло близько 20 000 чоловік і було знищено 300 кораблів. Крім того, вночі на перський табір напало фракійське плем'я [[Бриги|бригів]], в бою загинуло багато персів і поранили самого Мардонія. Після цього довелося відвести сухопутну армію і флот назад в Малу Азію і наново почати підготовку до походу проти Греції. Втім, С. Я. Лурье і Г. Бенгтсон, полемізуючи з Е. МейеромМеєром і іншими істориками, вважають, що похід Мардонія не був направлений проти Греції, а мав на меті відновити перську владу на півночі Егейського моря. Проте проти такої думки може свідчити до певної міри той факт, що після цього походу Мардоній був усунений від командування армією і флотом.
 
У 492 році на ще незалежні острови і в міста материкової Греції були послані перські вісники з вимогою «землі і води», тобто покірності. Одночасно в грецькі міста Малої Азії були направлені гінці з наказом будувати військові кораблі і вантажні судна, щоб взяти участь в майбутньому поході. Більшість островів і багато областей Греції (наприклад, [[Фіви]], [[Аргос]] і [[Егіна]]) відповіли згодою на вимогу вісників перського царя, і лише Спарта і Афіни відмовилися визнати владу Дарія і навіть убили послів (афіняни кинули їх з урвища, а лакедемоняне — в колодязь). Г. Бєїгтсон вважає це повідомлення Геродота невірогідним, оскільки афіняни раніше допомагали повсталим іонійцям і, отже, знаходилися у стані війни з Персією. Тому, вважає він, що Дарій навряд чи почав би посилати своїх вісників до Афін. Проте з цими доводами погодитися важко, оскільки, по-перше, афіняни врешті кинули іонійців напризволяще і, по-друге, у Дарія були багато прихильників в Афінах.
* [http://www.iranicaonline.org/articles/darius-iii Енциклопедія Іраніка: Дарій]
 
== Примітки ==
{{reflist}}
{{Фараони}}
{{Шахиншахи Ірану}}
{{ПорталПортали|Біографії|Іран|Єгипет}}
{{Бібліоінформація}}
 
17 465

редагувань