Хрещатицький Борис Ростиславович: відмінності між версіями

'''Бори́с Ростисла́вович Хреща́тицький''' (*[[23 липня]] [[1881]], станиця [[Новоазовськ|Новомиколаївська]], Міуська округа, [[Область Війська Донського]], [[Російська імперія]] - — †[[22 липня]] [[1940]], [[Сус]], [[Туніс]], [[Режим Віші|Французька держава]]) — [[Донські козаки|донський козак]], генерал-лейтенант Російської армії (1919), учасник громадянської війни на [[Далекий Схід Росії|Далекому Сході]] і в Сибіру, отаман [[Українське Далекосхідне Незалежне Військо|Далекосхідного українського війська]] [[Зелений Клин|Зеленого Клину]] (1918−1923), лейтенант французької армії (1929). [[Орден святого Георгія (Російська імперія)|Георгіївський кавалер]] (1919), кавалер [[Орден Почесного легіону|ордена «Почесного легіону»]] (Франція).

У 1900 р. закінчив Олександрівський [[кадетський корпус]] і [[Пажеський корпус]].

Осавул гвардії з 1912 р., з 1913 р. − полковник. Брав участь у [[Російсько-японська війна|російсько-японській війні]] у складі [[Лейбгвардія|лейб-гвардії]] козачого полку. Потім продовжував служити на Далекому Сході.

16 серпня 1914 р. на чолі 52-го Донського козачого полку відправлений на російсько-німецький фронт, де проявив хоробрість і вміле командування.

8 липня 1915 р. нагороджений іменною [[Георгіївська зброя|Георгіївською зброєю]].

31 травня 1916 р. йому присвоєно звання генерал-майора.

22 вересня 1916 р. він призначається командиром 2-ї бригади 1-ї Донської козачої дивізії в складі 3-го кінного корпусу генерала графа [[Келлер Федір Артурович|Ф. А. Келлера]], 22 жовтня 1917 р. − командиром Уссурійської козачої дивізії.

У січні 1918 р. прибув у [[Забайкалля]], потім переїхав до [[Харбін]]а, вступив у розпорядження генерала [[Хорват Дмитро Леонідович|Д. Л. Хорвата]].

З 8 березня по 14 листопада 1918 р. обіймав посаду начальника штабу російських військ у смузі відчуження [[Китайсько-Східна залізниця|Китайсько-Східної залізниці]]. На початку літа 1918 р. приступив до формування армії [[Зелений Клин|Зеленого Клину]]. Однак, коли на станції Ехо ({{lang-ru|Эхо}}) Китайсько-Східної залізниці (за ін. джерелами − в селищі Роздольне Приморського краю) почалося формування другої української дивізії, у вересні 1918 р. від [[Колчак Олександр Васильович|адмірала Олександра Колчака]] отримано наказ відправити українські частини на антибільшовицький фронт. З листопада 1918 по серпень 1919 р. з армією Колчака брав участь у боях проти радянської Росії, дослужився до звання генерал-лейтенанта.

У 1924 р. їде з [[Маньчжурія|Маньчжурії]] до Франції. Відсутність найближчим часом перспектив щодо повалення радянської влади та безгрошів'я змушують його вступити у [[Французький іноземний легіон]]. З 11 липня 1925 р. він − рядовий легіонер 4-го ескадрону 1-го кавалерійського полку 2-ї іноземної легкої броньованої бригади в [[Сирія|Сирії]]. Уже 15−17 вересня 1925 р. у складі зведеного загону (1000 легіонерів) бере участь у захисті від сирійських повстанців (3,5 тис.) села Мессіфр ({{lang-fr|Messifré}}), південніше [[Дамаск]]а. У бою він проявив хоробрість і самовідданість: поранений у руку, прийняв командування над одним із підрозділів ескадрону замість убитого лейтенанта. У 1926−1928 рр. став учасником захисту французьких транспортних колон в районі м. [[Дайр-ез-Заур|Дейра-ез-Зор]] ({{lang-fr|Haute-Djezireh}}) у північно-східній пустелі [[Сирія|Сирії]], там дослужився до командира 23-го ескадрону, що складався з чеченських горців. За короткий час він пройшов у легіоні усі сержантські чини, і 11 січня 1929 р. йому було присвоєнонадано звання лейтенанта. З лютого 1929 по листопад 1933 р. − штатний співробітник з особливих доручень Іноземного легіону по [[Левант|Леванту]]у та [[Північна Африка|Північній Африці]].

З листопада 1933 р. проживав у [[Франція|Франції]], де з часом отримав французьке громадянство (1935).