Хрещатицький Борис Ростиславович: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
ВВП (обговорення | внесок)
м вікіфікація
Немає опису редагування
Рядок 46:
}}
 
'''Бори́с Ростисла́вович Хреща́тицький''' (*[[23 липня]] [[1881]], станиця [[Новоазовськ|Новомиколаївська]], Міуська округа, [[Область Війська Донського]], [[Російська імперія]] - — †[[22 липня]] [[1940]], [[Сус]], [[Туніс]], [[Режим Віші|Французька держава]]) — [[Донські козаки|донський козак]], генерал-лейтенант Російської армії (1919), учасник громадянської війни на [[Далекий Схід Росії|Далекому Сході]] і в Сибіру, отаман [[Українське Далекосхідне Незалежне Військо|Далекосхідного українського війська]] [[Зелений Клин|Зеленого Клину]] (1918−1923), лейтенант французької армії (1929). [[Орден святого Георгія (Російська імперія)|Георгіївський кавалер]] (1919), кавалер [[Орден Почесного легіону|ордена «Почесного легіону»]] (Франція).
 
== Життєпис ==
У 1900 р. закінчив Олександрівський [[кадетський корпус]] і [[Пажеський корпус]].
 
Осавул гвардії з 1912 р., з 1913 р. − полковник. Брав участь у [[Російсько-японська війна|російсько-японській війні]] у складі [[Лейбгвардія|лейб-гвардії]] козачого полку. Потім продовжував служити на Далекому Сході.
 
16 серпня 1914 р. на чолі 52-го Донського козачого полку відправлений на російсько-німецький фронт, де проявив хоробрість і вміле командування.
 
8 липня 1915 р. нагороджений іменною [[Георгіївська зброя|Георгіївською зброєю]].
 
31 травня 1916 р. йому присвоєно звання генерал-майора.
 
22 вересня 1916 р. він призначається командиром 2-ї бригади 1-ї Донської козачої дивізії в складі 3-го кінного корпусу генерала графа [[Келлер Федір Артурович|Ф. А. Келлера]], 22 жовтня 1917 р. − командиром Уссурійської козачої дивізії.
 
Невдовзі після [[Жовтневий переворот|більшовицького перевороту]] вирушає разом зі своєю дивізією на [[Далекий Схід]], де вона розпускається по станицях.
 
У січні 1918 р. прибув у [[Забайкалля]], потім переїхав до [[Харбін]]а, вступив у розпорядження генерала [[Хорват Дмитро Леонідович|Д. Л. Хорвата]].
 
З 8 березня по 14 листопада 1918 р. обіймав посаду начальника штабу російських військ у смузі відчуження [[Китайсько-Східна залізниця|Китайсько-Східної залізниці]]. На початку літа 1918 р. приступив до формування армії [[Зелений Клин|Зеленого Клину]]. Однак, коли на станції Ехо ({{lang-ru|Эхо}}) Китайсько-Східної залізниці (за ін. джерелами − в селищі Роздольне Приморського краю) почалося формування другої української дивізії, у вересні 1918 р. від [[Колчак Олександр Васильович|адмірала Олександра Колчака]] отримано наказ відправити українські частини на антибільшовицький фронт. З листопада 1918 по серпень 1919 р. з армією Колчака брав участь у боях проти радянської Росії, дослужився до звання генерал-лейтенанта.
 
Восени [[1919]] р. отримав посаду інспектора Далекосхідних формувань стратегічного резерву та звання генерала з особливих доручень при командувачі військ Приамурського військового округу.
Рядок 71:
У 1920 р. перейшов під командування отамана [[Семенов, Григорій Михайлович|Г. М. Семенова]]. З 27 квітня 1920 і до 7 липня 1921 р. обіймав посаду начальника штабу всіх козацьких військ Російської східної околиці. На початку 1920 р. (за ін. джерелами − влітку 1918) Український крайовий секретаріат [[Зелений Клин|Зеленого Клину]] призначив Б. Р. Хрещатицького отаманом Далекосхідного українського війська. З 26 червня 1920 р. був керуючим відомством закордонних справ Забайкальського уряду Г. М. Семенова і вів з японцями переговори про спільну боротьбу з Червоною армією. З серпня 1921 р. брав участь у роботі Верховної військової ради Забайкалля. Після поразки військ Г. М. Семенова і розпуску в 1920 р. українських полків генерала Л. В. Вериги у [[Владивосток|Владивостоці]] емігрував у [[Харбін]] (Китай).
 
У 1924 р. їде з [[Маньчжурія|Маньчжурії]] до Франції. Відсутність найближчим часом перспектив щодо повалення радянської влади та безгрошів'я змушують його вступити у [[Французький іноземний легіон]]. З 11 липня 1925 р. він − рядовий легіонер 4-го ескадрону 1-го кавалерійського полку 2-ї іноземної легкої броньованої бригади в [[Сирія|Сирії]]. Уже 15−17 вересня 1925 р. у складі зведеного загону (1000 легіонерів) бере участь у захисті від сирійських повстанців (3,5 тис.) села Мессіфр ({{lang-fr|Messifré}}), південніше [[Дамаск]]а. У бою він проявив хоробрість і самовідданість: поранений у руку, прийняв командування над одним із підрозділів ескадрону замість убитого лейтенанта. У 1926−1928 рр. став учасником захисту французьких транспортних колон в районі м. [[Дайр-ез-Заур|Дейра-ез-Зор]] ({{lang-fr|Haute-Djezireh}}) у північно-східній пустелі [[Сирія|Сирії]], там дослужився до командира 23-го ескадрону, що складався з чеченських горців. За короткий час він пройшов у легіоні усі сержантські чини, і 11 січня 1929 р. йому було присвоєнонадано звання лейтенанта. З лютого 1929 по листопад 1933 р. − штатний співробітник з особливих доручень Іноземного легіону по [[Левант|Леванту]]у та [[Північна Африка|Північній Африці]].
 
З листопада 1933 р. проживав у [[Франція|Франції]], де з часом отримав французьке громадянство (1935).
 
З початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]] поступає на військову службу у французьку армію. Після поразки Франції від Німеччини разом зі своїм ескадроном 11 липня 1940 р. переправляється в [[Туніс]], де незабаром помирає.